Рішення

від 25.03.2014 по справі 917/194/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2014 р. Справа №917/194/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні дистриб'юторські системи", м. Українка

до Колективного підприємства "Полтавський м'ясокомбінат", м. Полтава

про стягнення грошових коштів у сумі 63371,76 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: Дмитрієв А.С., довіреність №01/03032014 від 03.03.2014 р.

від відповідача: Трифонов Ю.А., довіреність від 13.01.2014 р.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення.

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 63371,76 грн., з них: 58530,76 грн. - основна заборгованість за договором поставки від 01 квітня 2013 року та 4841,00 грн. - пені.

Позивач на позовних вимогах наполягає з мотивів, зазначених у позовній заяві, зокрема посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 01 квітня 2013 року в частині оплати за поставлений товар та надав відповідь на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача суму основного боргу визнає, проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема вважає договір поставки від 01.04.2013 року неукладеним.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши представників сторін, суд встановив:

01.04.2013 р. між сторонами було укладено договір поставки (арк. справи 11-13, оригінал оглянуто у засіданні), згідно якого позивач (постачальник) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором продати (передати у власність) відповідачу (покупцеві), а покупець зобов'язався купити (прийняти та оплатити) товар (п. 1.1 Договору). Пунктом 1.2 визначено, що предметом договору є поставка пакувальних матеріалів (термоусадочних пакетів) торговельної марки CRYOVAC (надалі іменується «товар»).

Згідно п. 2.1 ціна за товар, що поставляється згідно цього договору, є погодженою між сторонами в момент надання заявки та указується в заявці та накладних на кожну партію товару. Ціна на товар, що поставляється за даним договором після погодження сторонами може бути змінена винятково за письмової згоди сторін.

Покупець робить оплату на умовах відстрочки платежу у 30 календарних днів з моменту поставки товару, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на банківський рахунок позивача.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, поставка конкретної партії товару здійснюється згідно письмової заявки, яка передається факсом або електронною поштою за реквізитами зазначеними у п. 1.1 цього договору у формі, вказаної у додатку №1.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1 цього договору та закінчується 31.12.2014 р. (п. 9.1, п. 9.2 Договору).

Як вбачається з позовної заяви, на виконання умов договору, відповідно до наданих позивачем видаткових накладних відповідачу було передано товар на загальну суму 58530,76 грн. та виставлено відповідні рахунки на оплату (копії документів - 14-18,69, 72, 75, 79, 82 справи, оригінали оглянуто у засіданні).

Як зазначає позивач, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, прийнявши товар без претензій щодо асортименту, якості, кількості продукції чи відсутності будь-якого документу, не оплатив його в повному обсязі у встановлені у договорі строки, в зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 58530,76 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач 14.10.2013 року направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплати кошти у сумі 58530,76 за отриманий товар (а.с. -19). За даними позивача, станом на час подання позовної заяв, відповіді на претензію він не отримав, кошти відповідачем не сплачено.

Крім того, п. 7.3 договору передбачено, що у випадку прострочення відповідачем строків оплати поставленого товару, установлених договором поставки, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за весь період прострочення.

На підставі викладеного позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 4841,00 грн. пені.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 63371,76 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 58530,76 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір поставки, видаткові накладні, які містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", рахунки на оплату товару). Сума основного боргу представником відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву визнається.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено методику нарахування пені за допомогою калькулятора ІПС "Законодавство" та встановлено, що позивач при здійсненні розрахунку проводив нарахування не по кожній накладній окремо на суму, зазначену в накладній, та з перевищенням періоду, який зазначений в ч.6 ст. 232 ГК України. Судом здійснено перерахунок пені з усуненням вказаних неточностей за допомогою калькулятора ІПС "Законодавство"; за результатами розрахунку суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 4010,05 грн. В частині стягнення 830,95 грн. пені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Заперечення відповідача стосовно вимог про стягнення пені, з посиланням на те, що він вважає даний договір неукладеним, оскільки в Договорі не погоджено усі істотні умови договору поставки та нарахування пені потрібно здійснювати у семиденний термін від дня пред'явлення вимоги, є необґрунтованими.

Наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками, тощо. З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження здійснення поставки та отримання товару відповідачем, до матеріалів справи надані відповідні видаткові накладні та рахунки-фактури.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Такий самий перелік реквізитів містить також і п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88.

Як вбачається з наведених приписів, законодавцем не визначено, що обов'язковим реквізитом первинного документу є зазначення в ньому номеру та дати укладеного сторонами договору, отже, посилання на договір не є обов'язковим реквізитом, що повинен бути зазначений в видатковій накладній. Крім того, положеннями укладеного сторонами договору поставки від 01.04.2013 р. також не встановлено яких-небудь додаткових особливих реквізитів супровідних документів, що видаються на виконання умов договору.

Судом встановлено, що доказів існування будь-яких інших господарських правовідносин між сторонами матеріали справи не містять, доказів укладення між сторонами інших договорів на поставку цієї ж продукції відповідачем до суду не подано. Позивач надав довідку, що він не здійснював відповідачеві жодних інших договірних поставок. Предмет договору поставки від 01.04.2013 р. відповідає товару, який зазначений в видаткових накладних. Таким чином, поставка за накладними на які посилається позивач не може вважатись поставкою окремо від укладеного договору поставки від 01.04.2014 р. і таких доказів відповідачем не надано.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Крім того, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р., якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, виходячи з вищезазначених роз'яснень, у разі якщо поставка відбувалася поза договором поставки від 01.04.2013 р., то нарахування пені здійснювалося б з дня, наступного за днем прийняття товару, без надання 30 денної відстрочки, як це передбачено 2.4 договору поставки від 30.04.2013 р., та без прив"язки до дня виставлення вимоги про оплату.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів ст.49 ГПК України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Колективного підприємства "Полтавський мясокомбінат"(36014, м. Полтава, вул. Харчовиків, 6, р/р 26009171354001 в КБ "Приватбанк", МФО 331401, код ЄДРПОУ 00424214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні дистриб'юторські системи" (вул. Соснова, 1, кв. 145, м. Українка, Обухівського району, Київської області, 08720, р/р №26008301109300 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ 37361242 ) - 58530,76 грн. основного боргу, грн. 4010,05 пені, та 1803,04 грн. судового збору.

3.В іншій частині позову - відмовити

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.03.2014 р.

Суддя О.С. Мацко