Ухвала

від 16.04.2014 по справі 815/8053/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2014 р. Справа № 815/8053/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Зуєвої Л.Є.

- Шевчук О. А.

при секретарі - Троян І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2013 року №0005302202, №0005312202,-

В С Т А Н О В И ЛА:

ТОВ «Українська кабельна компанія» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення:

- №0005302202 від 19 листопада 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 421372,00 грн., у тому числі за основним платежем 331800,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 89572,00 грн. за порушення п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст.198 ПК України;

- №0005312202 від 19 листопада 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 484579,00 грн., у тому числі за основним платежем 381571,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 103008,00 грн. за порушення п.5.1 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року позов ТОВ «Українська кабельна компанія» - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 19.11.2013 року № 0005302202, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 421372 (чотириста двадцять одна тисяча триста сімдесят дві),00 грн., у тому числі за основним платежем 331800 (триста тридцять одна тисяча вісімсот),00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 89572 (вісімдесят дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят дві),00 грн.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 19.11.2013 року № 0005312202, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 484579 (чотириста вісімдесят чотири тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять),00 грн., у тому числі за основним платежем 381571 (триста вісімдесят одна тисяча п'ятсот сімдесят одна),00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 103008 (сто три тисячі вісім),00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія» суму сплаченого судового збору в розмірі 458,80 (чотириста п'ятдесят вісім),80 грн.

В апеляційній скарзі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 23.10.2013 року по 29.10.2013 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Українська кабельна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року та з податку на додану вартість з 01.10.2010 року по 30.11.2011 року по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «ТБ «Молдавкабель».

Перевіркою встановлено порушення п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 421372,00 грн., у тому числі за основним платежем 331800,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 89572,00 грн.; п.5.1 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 484579,00 грн., у тому числі за основним платежем 381571,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 103008,00 грн. , про що було складено акт № 52/22-214/31595602/842 від 05.11.2013 року.

На підставі акту перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення № №0005302202 від 19 листопада 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 421372,00 грн., у тому числі за основним платежем 331800,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 89572,00 грн.; №0005312202 від 19 листопада 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 484579,00 грн., у тому числі за основним платежем 381571,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 103008,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи свідчать про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «ТБ «Молдавкабель» на виконання яких вони складені та є такими, що відповідають сутності та несуть доказовість відносно змісту здійснених операцій, у зв'язку з чим вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції (тобто, реальної зміни майнового стану платника податків).

Частиною 2 ст. 9 вказаного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.138.2. ст. 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.139.1 ст. 139).

Згідно ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198).

Наведені норми кореспондуються з нормами Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, правомірність формування платником податку податкового кредиту і, відповідно, розрахунку суми бюджетного відшкодування надмірно сплаченого ПДВ визначається фактичним проведенням операцій (з придбання товару для використання у власній господарській діяльності) платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що якщо навіть безпосередній контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту і, тому, суперечні цьому висновку доводи апелянта є необґрунтованими.

Основною господарською діяльністю підприємства є, такі види діяльності за КВЕД-2010, зокрема, виробництво інших видів електронних і електричних проводів та кабелів, будівництвом житлових і нежитлових будівель, оптовою торгівлею сільськогосподарськими машинами й устаткуванням, оптовою торгівлею іншими машинами й устаткуванням, роздрібною торгівлею телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2007 року між позивачем та ТОВ «ТБ «Молдавкабель» було укладено договір поставки №2 на придбання товару - кабельно-провідникової продукції. Так, на виконання вищезазначеного договору, позивачем здійснена оплата поставленого товару, що підтверджується платіжними дорученнями №1167 від 04.11.2010 року, №1163 від 03.11.2010 року, №1153 від 01.11.2010 року, №1121 від 26.10.2010 року, №1100 від 21.10.2010 року, №1088 від 18.10.2010 року, №1062 від 13.10.2010 року, №1047 від 08.10.2010 року, №1034 від 06.10.2010 року.

Фактичне здійснення господарських операцій позивача зі своїм безпосереднім контрагентом підтверджена належним чином, а саме: платіжними дорученнями, видатковими, податковими та товарно-транспортними накладними, договором, специфікаціями до договору.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності.

Водночас, судом першої інстанції були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій із вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентом та правомірність формування позивачем валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення №0005302202 від 19 листопада 2013 року, №0005312202 від 19 листопада 2013 року є такими, що не ґрунтується на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя:

Суддя:

Суддя: