Ухвала

від 10.04.2014 по справі 805/13135/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2014 р. м. Київ К/800/65626/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2013 року у справі за позовом Комунальної лікувально-профілактичної установи "Міський протитуберкульозний диспансер м. Єнакієве" до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування вимоги в частині,

встановив:

Комунальна лікувально-профілактична установа "Міський протитуберкульозний диспансер м. Єнакієве" звернулась з позовом до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пункту 6 вимоги Єнакіївської об'єднаної державної фінансової інспекції від 15 квітня 2013 року № 23-13/1125 «Про вжиття заходів за результатами ревізії».

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що Єнакіївською об'єднаною державною фінансовою інспекцією в Донецькій області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача, під час якої виявлено, в тому числі, порушення позивачем положень додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу з шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці" від 17 листопада 1997 року № 1290 , п. 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 , щодо здійснення безпідставної оплати додаткових відпусток деяким працівникам установи на загальну суму 3 832 грн. 91 коп.

За результатами ревізії складено акт від 15 квітня 2013 року № 11, на підставі якого позивачу виставлено вимогу від 15 квітня 2013 року № 23-13/1125 про вжиття заходів за результатами ревізії.

Пунктом 6 вказаної вимоги позивача зобов'язано вжити заходи щодо повного відшкодування порушення на загальну суму 3 832 грн. 91 коп. за рахунок винних осіб, в іншому випадку провести претензійно-позовну роботу щодо повернення зайво виплачених сум.

Не погоджуючись з такою вимогою, позивач звернувся з цим позовом.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про безпідставність спірної вимоги, з огляду на спростування в судовому порядку факту вчинення позивачем відповідного порушення чинного законодавства.

Так, судами встановлено, що роботи, які виконують вказані працівники, відносяться до робіт з важкими і шкідливими умовами праці, а тому мають право на додаткові відпустки в силу приписів статті 76 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290 «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці».

Колегія суддів погоджується з висновками судів про невідповідність виставленої позивачу вимоги приписам чинного законодавства з огляду також на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу» (в редакції на час ухвалення судового рішення) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 35 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550, визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Відповідно до п. 46 Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно із п. 49 Порядку у разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, орган служби ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.

Пунктом 50 Порядку встановлено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи згідно із статтею 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із змісту вказаних положень законодавства вбачається, що відповідач здійснює фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Відповідний контроль здійснюється шляхом проведення ревізії. У випадку встановлення порушень законодавства, відповідач має право пред'являти письмову вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства. Між тим, зміст вимоги відповідача повинен узгоджуватися з приписами чинного законодавства, що, зокрема, означає те, що вимога повинна містити вичерпну вказівку підконтрольному суб'єкту щодо вчинення дій, які відповідно до норм законодавства будуть направлені на усунення порушених вимог закону.

Всупереч наведеному, в пункті 6 вимоги відсутнє посилання на норму закону (підзаконного акту), якою передбачено відновлення порушених, на думку відповідача, вимог законодавства саме у такий спосіб. Крім того, вказаний пункт вимоги не містить вичерпної вказівки на дію, яку слід вчинити позивачу, а зазначає про альтернативні способи «відшкодування порушення» за рахунок винних осіб, в іншому випадку провести претензійно-позовну роботу щодо повернення зайво виплачених сум, без встановлення правової природи вказаних сум коштів.

Крім того, дії, які відповідач вимагає вчинити від позивача, а саме: відшкодування коштів за рахунок винних осіб, - не узгоджуються з приписами Кодексу Законів про працю України

Так, частиною першою статті 132 КЗпП України встановлено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Статті 133, 134 КЗпП України передбачають випадки повної та неповної відповідальності.

Між тим, в своїх вимогах відповідач вказує на необхідність відшкодування коштів з винних осіб, при цьому не з'ясувавши, чи є можливим стягнення повної суми шкоди, та не вказуючи на певних винних осіб.

Щодо альтернативної вказівки на проведення претензійно-позовної роботи, то вона також не узгоджується з вищевказаними приписами законодавства, оскільки результат проведення такої роботи не може бути відомий заздалегідь. Тоді як вимога КРУ не може містити вказівку на дію, вчинення якої не усуває виявлене порушення.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана вимога відповідача не узгоджується з приписами законодавства України як в частині підстав її виставлення, так і в частині її форми та змісту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що, приймаючи судові рішення про задоволення позову, суди не порушили норми матеріального і процесуального права, тому касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: