Постанова

від 15.04.2014 по справі 2а-6342/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6342/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро "С.Бабушкін" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0008082312 від 17.11.2011,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро "С.Бабушкін" (далі - ТОВ "Архітектурне бюро "С.Бабушкін") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0008082312 від 17.11.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2012 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі постанови СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 23.06.2011 службовими особами відповідачав період з 06.10.2011 р. по 19.10.2011 р. було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Архітектурне бюро «С.Бабушкін» щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «РМА-Груп» (код ЄДРПОУ 33493581), ТОВ «Сана Групп» (код ЄДРПОУ 37140915), ТОВ «Амброзисс» (код ЄДРПОУ 37480749) за період з 01.01.2008 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої було складено Акт від 25.10.2011 р. № 2247/23-12/13670133 (далі - Акт перевірки).

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , п. 198.6 ст. 198 , п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України , що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 290 220,00 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 17.11.2011 року № 0008082312, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 290 220,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 53 835,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вищевказаного податкового повідомлення-рішення ДПС України було прийняте рішення, яким скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС від 17.11.2011 № 0008082312 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 1 грн., а в іншій частині залишено без змін.

Позивач заперечує правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим просить скасувати його з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України , який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України , податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України , право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України , датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. статті 198 Податкового кодексу України , не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що позивачем були укладені наступні договори про надання послуг: з ТОВ «РМА-Груп» від 15.06.2010 № 136, від 12.07.2010 № 49, від 01.10.2010 № 3 та з ТОВ «Сана Групп» від 10.01.2011 № 8, від 30.03.2011 № 41, від 15.10.2011 № 15/19.

Так, згідно договору підряду від 26.05.2010 № АБ-1010 стосовно об'єкту багатофункціонального торгово-офісного центру з готелем, адміністративними приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Трінклера, ріг пр. Правди в м. Харкові, позивачу були надані послуги за умовами договорів від 15.06.2010 № 136, від 30.03.2011 № 41 та від 10.01.2011 № 8, укладених з ТОВ «РМА-Груп» та ТОВ «Сана Групп»;

Згідно договору на виконання коригування робочого проекту: «Капітальний ремонт адміністративного будинку ДПА України по Львівській пл., 8 у Шевченківському районі м. Києва» від 17.09.2010 № 3/9-10 стосовно об'єкту адміністративного будинку ДПА України по Львівській пл., 8 у Шевченківському районі м. Києва, позивачу були надані послуги за умовами договору від 01.10.2010 № 3, укладеного з ТОВ «РМА-Груп»;

Згідно договорів від 13.10.2010 № АБ-1017 та від 05.08.2010 № АБ-1013 позивачу були надані послуги за умовами договору від 19.10.2010 № 15/19, укладеного з ТОВ «Сана Групп».

В цілому, за умовами вказаних договорів позивачу були надані послуги на загальну суму 1 770 000,00 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 295 000,00 грн.).

Позивачем було здійснено оплату наданих послуг в розмірі 1 770 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 295 000,00 грн., що підтверджується наявними в справі платіжними дорученнями, а також виписками банку з відмітками про їх виконання.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 , з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так на підтвердження суми ПДВ, що відображена в складі податкового кредиту, позивачем до суду були надані копії належним чином оформлених податкових накладних та актів приймання-передачі послуг.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, зокрема, посилається на висновки акту перевірки, де містяться дані про те, що статут та реєстраційні документи ТОВ «РМА-Груп» та ТОВ «Сана Групп» не можуть бути дійсними, так як реєстрація даних підприємств була здійснена на підставі неправдивих відомостей, без наміру займатися підприємницькою діяльністю, а також про відсутність у ТОВ «РМА-Груп» та ТОВ «Сана Групп» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Так на підтвердження своїх заперечень відповідач вказує на наявність вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 29 вересня 2011 року, постановленого за результатами розгляду кримінальної справи № 1-1198/11 по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні ним злочинів, передбачених ст.ст. 205 ч.2, 358 ч.2 КК України (в редакції Закону, що діяла до 01.07.2011 року).

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із абз. 3 п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України визначає отримання постанови слідчого, винесеної ним відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у його провадженні.

При цьому до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України забороняє, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність перевірки, приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки. Цією нормою передбачено, що матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Так на запит Київського апеляційного адміністративного суду 14 квітня 2014 року надійшла належним чином завірена копія вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 29 вересня 2011 року у справі № 1-1198/11, яким ОСОБА_2 визнано винним за ст.ст. 205 ч.2, 358 ч.2 КК України (в редакції Закону, що діяла до 01.07.2011 року) та в силу ст.ст. 75, 76 КК України звільнено від відбуття покарання з іспитовим строк на три роки.

Зі змісту зазначеного вироку вбачається, що засновник ТОВ «РМА-Груп» ОСОБА_2 за винагороду здійснив перереєстрацію зазначеного підприємства шляхом підписання його статутних та інших первинних документів. Метою створення юридичної особи ТОВ «РМА-Груп» було прикриття незаконної діяльності інших юридичних осіб без наміру здійснення ним господарської діяльності.

Зважаючи на те, що вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 29 вересня 2011 року було постановлено до винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення від від 17.11.2011 № 0008082312, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС від 17.11.2011 № 0008082312.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2012 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро "С.Бабушкін" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0008082312 від 17.11.2011, слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2012 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро "С.Бабушкін" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0008082312 від 17.11.2011 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено - 23.04.14р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.