Ухвала

від 23.04.2014 по справі 826/4811/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4811/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

23 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретаріБорисюк Л.П., Ключковича В.Ю., Петрика І.Й. Чайка О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2013 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Київмлин» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 грудня 2012 року № 0006522220, № 0006532220, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2013 року ПАТ «Київмлин» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 грудня 2012 року № 0006522220, № 0006532220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2013 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18 грудня 2012 року № 0006522220, № 0006532220.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 29.11.2012 по 05.12.2012 співробітниками Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лани-2» (код ЄДРПОУ 25284412) за період з 01.12.2011 по 31.12.2011.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 10.12.2012 № 614/22-205/30523267 на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0006522220, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 277 620,00 грн. (222 096,00 грн. за основним платежем та 55 524,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 18.12.2012 № 0006532220, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 264 400,00 грн.(211 520,00 грн. за основним платежем та 52 880,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п. 201.10 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

За правилами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 05 серпня 2011 року ПрАТ «Київмлин» уклало з TOB «Лани - 2» договір купівлі-продажу № 138/п (далі - договір), відповідно до умов якого, TOB «Лани - 2» (Постачальник) зобов'язується поставити, а ПрАТ «Київмлин» (Покупець) прийняти і оплатити зерно пшениці 2, 3 класу, жита продовольчого. Кількість товару по договору становить: пшениця 3 класу - 500 тонн, пшениця 2 класу - 1500 тонн, жито продовольче - 0 тонн. Ціна, кількість, термін поставки на кожну партію визначалися додатковою угодою сторін, яка є невід'ємною частиною договору. Умови поставки і розрахунки: термін поставки - до 31.12.2011, вид транспорту - авто + ж/д, тара пакування - насипом, місце поставки - елеватори ПрАТ «Київмлин».

По вищевказаному договору по додатковим угодам № 1 від 05.08.2011, № 2 від 12.08.2011, № 3 від 30.09.2011 та № 4 від 30.11.2011 фактично поставлено зерна пшениці 2 класу - 1 068,9 тони на суму 1 967 240,60 грн., зерна пшениці 4 класу 118,21 тони на суму 206 867,50 грн.

Відповідно до додаткової угоди № 4 від 30.11.2011, а саме: протоколу погодження цін визначено наступні ціни на зерно, що поставлятиметься: пшениця 2 класу кількістю 800 тон по ціні 1 850,0 грн., в т.ч. ПДВ 308,33 грн. за 1 тону, пшениця 4 класу кількістю 200 тон по ціні 1 750,0 грн., в т.ч. ПДВ 291,67 грн. за 1 тонну. Термін дії даної Угоди встановлено з 30.11.2011 по 11.12.2011.

На виконання умов зазначеного договору та додаткової угоди до нього, за грудень 2011 року Постачальник (TOB «Лани-2») передав, а Покупець (ПрАТ «Київмлин») прийняв згідно акту прийому-передачі зерна № 6 за період з 01.12.2011 по 05.12.2011:

зерно пшениці 2 класу в кількості 574, 190 тонн на суму 885 209,61 грн., крім того ПДВ - 177041,89 грн.;

зерно пшениці 4 класу в кількості 118,210 тонн на суму 172 389,58 грн., крім того ПДВ - 34477, 92 грн.

Відповідно до Довідки з ЄДРПОУ АБ № 629251, основним видом діяльності ПрАТ «Київмлин» є виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості. Без придбання такого товару, як пшениця та жито неможливе здійснення господарської діяльності нашим товариством, а саме - виробництво борошна.

Отже, у відносинах ПрАТ «Київмлин» із TOB «Лани-2» наявна господарська мета, тобто існує прямий зв'язок між фактом придбання товару відповідно до Договору № 138/п із вищевказаним підприємством та господарською діяльністю ПрАТ «Київмлин». Крім того, по вищевказаному договору ПрАТ «Київмлин» співпрацювало з TOB «Лани-2» протягом п'яти місяців і було підписано додаткові угоди № 1 від 05.08.2011, № 2 від 12.08.2011, № 3 від 30.09.2011 та № 4 від 30.11.2011, за якими фактично поставлено зерна пшениці 2 класу - 1 068,9 тони на суму 1 967240,60 грн., зерна пшениці 4 класу 118,21 тони на суму 206 867,50 грн.

Таким чином, твердження апелянта про відсутність зв'язку між фактом придбання товару та господарською діяльністю позивача не відповідає дійсності.

Крім цього, що при заїзді на територію ПрАТ «Київмлин» всі автомобілі фіксуються в «Журналі реєстрації заїзду автомобілів з зерном». Далі зерно перевіряється на якість лабораторією, про що також складаються записи в «Журналі реєстрації показників якості зерна, що надходить а/м транспортом на елеватор» (форма № 59). Якщо якість зерна відповідає вимогам нормативних документів, автомобілі подаються на вагову, де комісією у складі не менше трьох чоловік проводиться зважування, про що також робиться запис у «Журналі приймання комерційного зерна з автомобільного транспорту», і, тільки після цього, автомобіль розвантажується, зерно потрапляє до елеватора і складається прибуткова накладна. Копії всіх вище вказаних документів додані до матеріалів справи. Отже, твердження апелянта про те, що позивач надав лише договір та податкові накладні спростовуються матеріалами справи.

Документ про якість зерна та карантинний сертифікат не є первинними документами в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки дані документи мають інше правове регулювання та юридичне значення, аніж первинні облікові документи.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Отже, документи, що стосуються товару, передбачаються договором або актами цивільного законодавства, що виключає їх податковий характер згідно із статті 1 Цивільного кодексу України. Документи, що стосуються товару, не відповідають критеріям первинних документів або документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено саме податковим законодавством.

По-перше, документи про якість товару не фіксують факти здійснення господарської операції (приймання-передачі товару, переходу прав власності на товар, тощо), а лише засвідчують, що товар відповідає тим чи іншим якісним ознакам. Невідповідність товару якісним ознакам або відсутність документу не є підставою для визнання договору недійсним (нікчемним) та визнання операцій такою, що не відбулася. Зазначене спричиняє лише виникнення у покупця права відмовитись від договору, що прямо передбачено ст. 665 Цивільного кодексу України.

По-друге, форма документів про якість товару визначається спеціальним цивільним законодавством. Такі документи за формою не містять обов'язкових реквізитів первинних документів, а саме: «зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції»; «посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення»; «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».

Відповідно до ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Отже, для цілей оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість юридичне значення має саме рух активів товарів (робіт, послуг). Зокрема, податкове законодавство пов'язує виникнення податкових наслідків у зв'язку з операціями продажу, міни, поставки, постачання, які передбачають передачу прав власності на товари (надання результатів робіт) за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів або результатів робіт (пп. 14.1.191, 14.1.202, 14.1.203 п.14.1. ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Проте, із рухом документів про якість та карантинних сертифікатів податкове законодавство жодних податкових наслідків не пов'язує.

Відповідач протиправно обґрунтовує свою позицію наявністю акту ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 1711/22-4/25284412 від 06.06.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Лани-2» з питань обчислення та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з TOB «ЦС-ТАБ» (код ЄДРПОУ 37165589) за грудень 2011 року.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Колегією суддів встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття оскаржуваних ним податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст ухвали складено та підписано - 25.04.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.