Постанова

від 13.01.2015 по справі 826/4811/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2015 року м. Київ К/800/26951/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Берко Н.В.

відповідача - Перепелюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2013

у справі № 826/4811/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київмлин»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Київмлин» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 18.12.2012 № 0006522220 та № 0006532220.

Постановою Окружного адміністративного суду від 29.05.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення; присуджено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на користь Приватного акціонерного товариства «Київмлин» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Представником відповідача в судовому засіданні заявлено клопотання про заміну відповідача, у зв'язку із реорганізацією, із Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лани-2» за період з 01.12 по 31.12.2011, складено акт № 614/22-205/30523267 від 10.12.2012, в якому зафіксовані порушення: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2012 року в розмірі 222 096 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2011 року в розмірі 211 520 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 18.12.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0006522220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 277 620 грн., в т.ч.: 222 096 грн. основного платежу та 55 524 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0006532220 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 264 400 грн., в т.ч.: 211 520 грн. основного платежу та 52 880 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що основними видами діяльності позивача є виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; вантажний автомобільний транспорт; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту.

Основними видами діяльності контрагента позивача - ТОВ «Лани-2» є виготовлення каркасних конструкцій і покрівель; штукатурні роботи; столярні та теслярські роботи; малярні роботи та скління; вирощування зернових та технічних культур; інші види оптової торгівлі.

Також судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Лани-2» було укладено договір купівлі-продажу № 138/п від 05.08.2011, за умовами якого ТОВ «Лани-2» зобов'язане було поставити позивачу зерно пшениці 2, 3 класу, жито продовольче, а позивач зобов'язаний був прийняти і оплатити вказаний товар. Кількість пшениці 3 класу за даним договором становила 500 тонн, пшениці 2 класу - 1 500 тонн, жита продовольчого - 0 тонн. Ціна, кількість, термін поставки на кожну партію визначалися додатковою угодою сторін, яка є невід'ємною частиною договору. Термін поставки - до 31.12.2011, вид транспорту - авто + ж/д, тара і пакування - насипом, місце поставки - елеватори позивача.

По додатковій угоді № 1 від 05.08.2011 до вказаного договору ТОВ «Лани-2» було поставлено позивачу зерна пшениці 2 класу - 1 068,9 тонн на суму 1 967 240,60 грн., зерна пшениці 4 класу - 118,21 тонн на суму 206 867,50 грн.

Відповідно до додаткової угоди № 4 від 30.11.2011 протоколом погодження цін визначено наступні ціни на зерно, яке було поставлено ТОВ «Лани-2» позивачу: пшениця 2 класу кількістю 800 тонн за ціною 1 850 грн., в т.ч. ПДВ - 308,33 грн. за 1 тонну, пшениця 4 класу кількістю 200 тонн за ціною 1 750 грн., в т.ч. ПДВ - 291,67 грн. за 1 тонну. Термін дії вказаної додаткової угоди встановлено з 30.11 по 11.12.2011.

Факт виконання умов вищевказаного договору судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 06.06.2012 № 1711/22-4/25284412 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лани-2» з питань обчислення та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ЦС-ТАБ» за грудень 2011 року» та акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 27.02.2012 № 181/3-23-20-37165589 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЦС-ТАБ» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за грудень 2011 року», зі змісту яких вбачається, що у грудні 2011 року за результатом взаємовідносин ТОВ «Лани-2» з ТОВ «ЦС-ТАБ» податковим органом встановлено розбіжність між задекларованим податковим кредитом підприємствами-покупцями ТОВ «Лани-2» та податковими зобов'язаннями ТОВ «ЦС-ТАБ»; перевіркою ТОВ «ЦС-ТАБ» не було підтверджено поставку товарів (робіт, послуг) від постачальника ТОВ «ЦС-ТАБ» за грудень 2011 року ТОВ «Лани-2» та відповідно встановлено відсутність поставки товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Лани-2» до контрагентів-покупців у грудні 2011 року.

У зв'язку з вищевикладеним, відповідач дійшов висновку, що операції ПАТ «Київмлин» та ТОВ «Лани-2» не підтвердились стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що, на думку податкового органу, свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів були у позивача в наявності та надані для перевірки.

Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Оскільки, в судовому порядку встановлено правомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення суми витрат до складу витрат по взаємовідносинах з вищевказаним контрагентом, прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є безпідставним.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Однак, слід зазначити, що в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, на що не звернув уваги апеляційний адміністративний суд, не врахував наступного.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, підпунктом 21 частини 1 цієї статті, встановлено, що від сплати державного мита звільнені, зокрема, Державна податкова служба України та її територіальні органи - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 94 зазначеного Кодексу якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до п. 21.3 ст. 21 Податкового кодексу України шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, встановлено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Враховуючи положення наведених вище правових норм, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про здійснення відшкодування позивачу судових витрат з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Згідно з п. 4) ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, скасувавши при цьому рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Допустити заміну по даній справі відповідача - Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2013 змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини у такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Київмлин» судовий збір у розмірі 2 294 грн.»

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 в цій частині скасувати.

В іншій частині судові рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний