Постанова

від 22.04.2014 по справі 826/3539/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

22 квітня 2014 року 15:27 справа №826/3539/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О. та представників:

позивача : Кулик А.М.;

відповідача: Гаврилюк М.Я.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВДЕ" доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 квітня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВДЕ" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Компанія "ВДЕ") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 лютого 2014 року №0004150226, №0003150226 та №0002150226.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року відкрито провадження у справі №826/3539/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 22 квітня 2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 19 лютого 2014 року №0002150226 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4, 200.8 статі 200 Податкового кодексу України ТОВ "Компанія "ВДЕ" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2013 року у розмірі 537 879,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 134 469,75 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 19 лютого 2014 року №0003150226 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення пункту 198.1 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України ТОВ "Компанія "ВДЕ" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, квітень, травень, червень та жовтень 2013 року у розмірі 429 231,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 19 лютого 2014 року №0004150226 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, порушення підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 та статі 200 Податкового кодексу України ТОВ "Компанія "ВДЕ" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 971 565,00 грн., у тому числі за основним платежем - 777 252,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 194 313,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 03 лютого 2014 року №20/2659150227 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Компанія "ВДЕ" (код за ЄДРПОУ 37930896) з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку та у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за період: жовтень 2013 року" (далі по тексту - Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4, 200.8 статі 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань за листопад та грудень 2012 року на суму 91 519,60 грн., завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, квітень, травень, червень та жовтень 2013 року у розмірі 429 231,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2013 року на 537 879,00 грн.

Зазначені порушення в Акті перевірки обґрунтовано наступним:

1) за листопад, грудень 2012 року підприємство занижено податкові зобов'язання внаслідок застування нульової ставки податку на додану вартість в операціях з експорту за відсутності відміток митного органу про фактичний перетин митного кордону товаром;

2) до складу податкового кредиту за листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, квітень, травень, червень та жовтень 2013 року ТОВ "Компанія "ВДЕ" включало суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками у попередніх податкових періодах та отриманих позивачем із запізненням; при цьому скаргу на постачальників ТОВ "Компанія "ВДЕ" не подавало.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, мотивуючи позовні вимоги наступним: ТОВ "Компанія "ВДЕ" вчинило всі необхідні дії для застосування нульової ставки з податку на додану вартість при здійсненні експортних операцій; фактичне вивезення товару за межі митної території України відповідачем не спростовано; отримання податкової накладної із запізненням не позбавляє права платника податку включати до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість у періоді отримання податкової накладної, а подання скарги на постачальника не є імперативним обов'язком покупця.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ТОВ "Компанія "ВДЕ", виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи підтверджують, що між ТОВ "Компанія "ВДЕ" (продавець) та "Хазар" Центр Научно Технического Творчества Молодежи (Азербайджан) (покупець) укладено контракти від 12 жовтня 2012 року №152, від 16 листопада 2012 року №161 та від 12 грудня 2012 року №164, за умовами яких продавець зобов'язується поставляти та передати у власність покупця на умовах цього договору та додатків до нього обладнання (насоси теплові, частотні перетворювачі).

Згідно специфікацій позивач поставив Хазар" Центр Научно Технического Творчества Молодежи (Азербайджан) теплові насоси ТНА45 (24 штуки), теплові насоси ТНА20 (15 штук), перетворювачі частоти (15 штук). З метою перевезення та митного оформлення товару позивачем укладено договори на транспортно-експедиторське обслуговування з ФОП ОСОБА_3 та ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна", та договір доручення з надання послуг митного оформлення з ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна".

На підтвердження факту вивезення товарів за межі митної території України позивач надав суду копії митних декларацій, що перелічені в Акті перевірки та були досліджені під час перевірки: від 21 листопада 2012 року №100190000/2012/033513 (тепловий насос ТНА45, 3 шт.); від 07 грудня 2012 року №100190000/2012/033671 (тепловий насос ТНА45, 21 шт.); від 14 грудня 2012 року №100190000/2012/033726 (тепловий насос ТНА20, 15 шт.); та від 20 грудня 2012 року №1002700002012/033769 (перетворювач частоти, 15 шт.).

Всього позивачем через комісіонера експортовано товарів на загальну суму 4 971 053,00 грн. без податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України: а) у митному режимі експорту; б) у митному режимі реекспорту, якщо товари поміщені у такий режим відповідно до пункту 5 частини першої статті 86 Митного кодексу України; в) у митному режимі безмитної торгівлі; г) у митному режимі вільної митної зони.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Зміст наведеної правової норми вказує, що порушенням підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України може вважатись оподаткування за нульовою ставкою операцій з вивезення товарів за межі митної території України, якщо їх вивезення не підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

За визначенням пункту 12 статті 1 Митного кодексу України, що діяв до 01 червня 2012 року, митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення; за визначенням пункту 20 статті 4 нового Митного кодексу України, який набрав чинності з 01 червня 2012 року, митна декларація - це заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Вимоги до оформлення і використання митних декларацій, на підставі яких декларуються товари, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України підприємствами, та інші товари, що відповідно до законодавства України декларуються шляхом поданням митної декларації, передбаченої для підприємств, а також порядок внесення змін до митних декларацій, їх відкликання та визнання недійсними, визначає Положення про митні декларації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року№450 (далі по тексту - Положення).

Суд звертає увагу, що в Акті перевірки не встановлено, що надані митні декларації від 21 листопада 2012 року №100190000/2012/033513, від 07 грудня 2012 року №100190000/2012/033671, від 14 грудня 2012 року №100190000/2012/033726 та від 20 грудня 2012 року №1002700002012/033769 не відповідають вимогам вказаного Положення, яке встановлює вимоги до митних декларацій, або про визнання недійсними таких митних декларацій; не встановлено зазначених обставин і судом під час розгляду справи та дослідження доказів.

Відповідачем також не встановлено, а судом не виявлено порушень порядку митного оформлення вивезення товарів за межі митної території України.

Відповідно до пункту 30 Положення визначено, що вивезення товарів за межі митної території України підтверджується у разі поміщення товарів у митні режими:

безмитної торгівлі чи вільної митної зони - митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, чи додатковою декларацією;

реекспорту згідно з пунктом 5 частини першої статті 86 Митного кодексу України чи експорту - митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, чи додатковою декларацією, а також повідомленням про фактичне вивезення товарів за межі митної території України.

Повідомлення про фактичне вивезення товарів за межі митної території України містить відомості про кількість та номери у митній декларації товарів, вивезених за межі митної території України, дату їх фактичного вивезення, а у разі митного оформлення товарів за електронною митною декларацією - також відомості про номер митної декларації.

З метою встановлення обставин перетину митного кордону товаром у межах спірних правовідносин судом зобов'язано Київську міжрегіональну митницю Міністерства доходів і зборів України надати інформацію щодо дати фактичного перетину митного кордону України товарами згідно митних декларацій від 21 листопада 2012 року №100190000/2012/033513, від 07 грудня 2012 року №100190000/2012/033671, від 14 грудня 2012 року №100190000/2012/033726 та від 20 грудня 2012 року №1002700002012/033769.

Так, Київська міжрегіональна митниця Міністерства доходів і зборів України у листі від 09 квітня 2014 року №4434/1/26-70-54-05 повідомила суд, що товари згідно митної декларації від 21 листопада 2012 року №100190000/2012/033513 вивезені за межі митної території України 24 листопада 2012 року; згідно митної декларації від 07 грудня 2012 року №100190000/2012/033671 - 10 грудня 2012 року; згідно митної декларації від 14 грудня 2012 року №100190000/2012/033726 - 19 грудня 2012 року; згідно митної декларації від 20 грудня 2012 року №1002700002012/033769 - 21 грудня 2012 року.

Таким чином, наведене вище підтверджує, що товари, експортовані позивачем згідно митних декларацій від 21 листопада 2012 року №100190000/2012/033513, від 07 грудня 2012 року №100190000/2012/033671, від 14 грудня 2012 року №100190000/2012/033726 та від 20 грудня 2012 року №1002700002012/033769, є такими, що вивезені за межі митної території України, що є безумною підставою для застосування нульової ставки оподаткування податком на додану вартість при експорті таких товарів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ "Компанія "ВДЕ" правомірно застосовувало нульову ставку з податку на додану вартість по операціям з вивезення товарів за межі митної території України, тому висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, заниження податку на додану вартість та завищення суми бюджетного відшкодування є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій та зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за даним епізодом порушення є протиправним.

За визначенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та придбання товарів і послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому суд звертає увагу, що Податковий кодекс України пов'язує дату права виникнення на податковий кредит або з датою списання коштів в оплату вартості товарів/послуг, або з датою отримання відповідної податкової накладної; Кодекс не встановлює обов'язку платника податку формувати податковий кредит за певний звітний період на підставі податкових накладних, складених виключно за такий звітний період та не передбачає обов'язку платника податку надавати податковому органу будь-яких документальних підтверджень отримання від постачальників податкових накладних саме в тому періоді, в якому вони відображені.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2013 року у справі №2а-1582/12/2070.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідачем в Акті перевірки не встановлено, що ТОВ "Компанія "ВДЕ" за перевірений період в складі податкового кредиту відобразило суми податку на додану вартість по операціям, які не пов'язані з господарською діяльністю, або що податкові накладні, виписані постачальниками, оформлені з порушенням встановлених вимог або видані особами, не зареєстрованими як платники податку на додану вартість.

Суд звертає увагу, що відповідачем не зазначено в якому періоді та які саме податкові накладні позивач включив до складу податкового кредиту із запізненням та стосовно яких контрагентів позивач має подавати скарги.

Доводи відповідача про необхідність подання ТОВ "Компанія "ВДЕ" скарги на постачальника є помилковими, оскільки абзац одинадцятий пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, який передбачає, що у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту, не є імперативною нормою, а передбачає лише право платника податку звернутися до податкового органу зі скаргою і саме у випадку відмови постачальника надати податкову накладну.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач правомірно включав до складу податкового кредиту за листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, квітень, травень, червень та жовтень 2013 року суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками в попередніх періодах; тому висновки Акта перевірки про завищення податкового кредиту за вказані періоди нормативно та документально не підтверджуються, а визначення суми податкового зобов'язання, зменшення від'ємного значення та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за даним епізодом порушення є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 19 лютого 2014 року №0004150226, №0003150226 та №0002150226 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Компанія "ВДЕ" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВДЕ" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 19 лютого 2014 року №0004150226, №0003150226 та №0002150226.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВДЕ" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко