Ухвала

від 17.09.2014 по справі 826/3539/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3539/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

17 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Старової Н.Е.

за участю секретаря Ковтун І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВДЕ» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів в місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВДЕ» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Компанія «ВДЕ») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 лютого 2014 року № 0004150226, № 0003150226 та № 0002150226.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 22 квітня 2014 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2014 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду не підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено перевірку позивача, в результаті чого було складено акт від 03 лютого 2014 року №20/2659150227 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Компанія «ВДЕ».

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4, 200.8 статі 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань за листопад та грудень 2012 року на суму 91 519,60 грн., завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, квітень, травень, червень та жовтень 2013 року у розмірі 429 231,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2013 року на 537 879,00 грн.

На підставі даного акту перевірки були прийняті наступні податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 19 лютого 2014 року № 0002150226 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4, 200.8 статі 200 Податкового кодексу України ТОВ «Компанія «ВДЕ» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2013 року у розмірі 537 879,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 134 469,75 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 19 лютого 2014 року № 0003150226 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення пункту 198.1 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України ТОВ «Компанія «ВДЕ» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, квітень, травень, червень та жовтень 2013 року у розмірі 429 231,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 19 лютого 2014 року № 0004150226 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, порушення підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 та статі 200 Податкового кодексу України ТОВ «Компанія «ВДЕ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 971 565,00 грн., у тому числі за основним платежем - 777 252,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 194 313,00 грн.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Матеріали справи підтверджують, що між ТОВ «Компанія «ВДЕ» (продавець) та «Хазар» Центр Научно Технического Творчества Молодежи (Азербайджан) (покупець) укладено контракти від 12 жовтня 2012 року №152, від 16 листопада 2012 року № 161 та від 12 грудня 2012 року № 164, за умовами яких продавець зобов'язується поставляти та передати у власність покупця на умовах цього договору та додатків до нього обладнання (насоси теплові, частотні перетворювачі).

Згідно специфікацій позивач поставив «Хазар» Центр Научно Технического Творчества Молодежи (Азербайджан) теплові насоси ТНА45 (24 штуки), теплові насоси ТНА20 (15 штук), перетворювачі частоти (15 штук). З метою перевезення та митного оформлення товару позивачем укладено договори на транспортно-експедиторське обслуговування з ФОП ОСОБА_2 та ПрАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна», та договір доручення з надання послуг митного оформлення з ПрАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна».

На підтвердження факту вивезення товарів за межі митної території України позивач надав суду копії митних декларацій, що перелічені в Акті перевірки та були досліджені під час перевірки: від 21 листопада 2012 року № 100190000/2012/033513 (тепловий насос ТНА45, 3 шт.); від 07 грудня 2012 року № 100190000/2012/033671 (тепловий насос ТНА45, 21 шт.); від 14 грудня 2012 року № 100190000/2012/033726 (тепловий насос ТНА20, 15 шт.); та від 20 грудня 2012 року № 1002700002012/033769 (перетворювач частоти, 15 шт.).

Всього позивачем через комісіонера експортовано товарів на загальну суму 4 971 053,00 грн. без податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України: а) у митному режимі експорту; б) у митному режимі реекспорту, якщо товари поміщені у такий режим відповідно до пункту 5 частини першої статті 86 Митного кодексу України; в) у митному режимі безмитної торгівлі; г) у митному режимі вільної митної зони.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Зміст наведеної правової норми вказує, що порушенням підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України може вважатися оподаткування за нульовою ставкою операцій з вивезення товарів за межі митної території України, якщо їх вивезення не підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

За визначенням пункту 12 статті 1 Митного кодексу України, що діяв до 01 червня 2012 року, митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення; за визначенням пункту 20 статті 4 нового Митного кодексу України, який набрав чинності з 01 червня 2012 року, митна декларація - це заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Вимоги до оформлення і використання митних декларацій, на підставі яких декларуються товари, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України підприємствами, та інші товари, що відповідно до законодавства України декларуються шляхом поданням митної декларації, передбаченої для підприємств, а також порядок внесення змін до митних декларацій, їх відкликання та визнання недійсними, визначає Положення про митні декларації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року№ 450 (далі по тексту - Положення).

Суд звертає увагу, що в Акті перевірки не встановлено, що надані митні декларації від 21 листопада 2012 року № 100190000/2012/033513, від 07 грудня 2012 року № 100190000/2012/033671, від 14 грудня 2012 року № 100190000/2012/033726 та від 20 грудня 2012 року №1002700002012/033769 не відповідають вимогам вказаного Положення, яке встановлює вимоги до митних декларацій, або про визнання недійсними таких митних декларацій; не встановлено зазначених обставин і судом під час розгляду справи та дослідження доказів.

Відповідачем також не встановлено, а судом не виявлено порушень порядку митного оформлення вивезення товарів за межі митної території України.

Відповідно до пункту 30 Положення визначено, що вивезення товарів за межі митної території України підтверджується у разі поміщення товарів у митні режими:

безмитної торгівлі чи вільної митної зони - митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, чи додатковою декларацією;

реекспорту згідно з пунктом 5 частини першої статті 86 Митного кодексу України чи експорту - митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, чи додатковою декларацією, а також повідомленням про фактичне вивезення товарів за межі митної території України.

Повідомлення про фактичне вивезення товарів за межі митної території України містить відомості про кількість та номери у митній декларації товарів, вивезених за межі митної території України, дату їх фактичного вивезення, а у разі митного оформлення товарів за електронною митною декларацією - також відомості про номер митної декларації.

З метою встановлення обставин перетину митного кордону товаром у межах спірних правовідносин, суд першої інстанції зобов'язував Київську міжрегіональну митницю Міністерства доходів і зборів України надати інформацію щодо дати фактичного перетину митного кордону України товарами згідно митних декларацій від 21 листопада 2012 року № 100190000/2012/033513, від 07 грудня 2012 року № 100190000/2012/033671, від 14 грудня 2012 року №100190000/2012/033726 та від 20 грудня 2012 року № 1002700002012/033769.

Так, Київська міжрегіональна митниця Міністерства доходів і зборів України у листі від 09 квітня 2014 року № 4434/1/26-70-54-05 повідомила, що товари згідно митної декларації від 21 листопада 2012 року № 100190000/2012/033513 вивезені за межі митної території України 24 листопада 2012 року; згідно митної декларації від 07 грудня 2012 року № 100190000/2012/033671 - 10 грудня 2012 року; згідно митної декларації від 14 грудня 2012 року № 100190000/2012/033726 - 19 грудня 2012 року; згідно митної декларації від 20 грудня 2012 року № 1002700002012/033769 - 21 грудня 2012 року.

Таким чином, наведене вище підтверджує, що товари, експортовані позивачем згідно вищезазначених митних декларацій є такими, що вивезені за межі митної території України, що є безумною підставою для застосування нульової ставки оподаткування податком на додану вартість при експорті таких товарів.

Враховуючи викладене, ТОВ «Компанія «ВДЕ» правомірно застосовувало нульову ставку з податку на додану вартість по операціям з вивезення товарів за межі митної території України, тому висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, заниження податку на додану вартість та завищення суми бюджетного відшкодування є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій та зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за даним епізодом порушення є протиправним.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та придбання товарів і послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податковий кодекс України пов'язує дату права виникнення на податковий кредит або з датою списання коштів в оплату вартості товарів/послуг, або з датою отримання відповідної податкової накладної; Кодекс не встановлює обов'язку платника податку формувати податковий кредит за певний звітний період на підставі податкових накладних, складених виключно за такий звітний період та не передбачає обов'язку платника податку надавати податковому органу будь-яких документальних підтверджень отримання від постачальників податкових накладних саме в тому періоді, в якому вони відображені.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2013 року у справі № 2а-1582/12/2070.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Відповідачем в Акті перевірки не встановлено, що ТОВ «Компанія «ВДЕ» за перевірений період в складі податкового кредиту відобразило суми податку на додану вартість по операціям, які не пов'язані з господарською діяльністю, або що податкові накладні, виписані постачальниками, оформлені з порушенням встановлених вимог або видані особами, не зареєстрованими як платники податку на додану вартість.

Суд звертає увагу, що відповідачем не зазначено в якому періоді та які саме податкові накладні позивач включив до складу податкового кредиту із запізненням та стосовно яких контрагентів позивач має подавати скарги.

Доводи відповідача про необхідність подання ТОВ «Компанія «ВДЕ» скарги на постачальника є помилковими, оскільки абзац одинадцятий пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, який передбачає, що у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту, не є імперативною нормою, а передбачає лише право платника податку звернутися до податкового органу зі скаргою і саме у випадку відмови постачальника надати податкову накладну.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно включав до складу податкового кредиту за листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, квітень, травень, червень та жовтень 2013 року суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками в попередніх періодах. У зв'язку з чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів міста Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 18.09.2014 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Старова Н.Е.