Ухвала

від 18.04.2017 по справі 826/3539/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2017 року К/800/51244/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Голубєвої Г.К. Юрченко В.П. , розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 у справі № 826/3539/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ВДЕ до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія ВДЕ звернулося з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 19.02.2014 за № 0004150226, № 0003150226 та № 0002150226.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2014 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 19.02.2014 за № 0004150226, № 0003150226 та № 9992150226. Присуджено з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 487,20 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в адміністративному позові повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підставі розпорядження керівника апарату від 12.10.2016 № 978 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2016 справа № 826/3539/14 перерозподілена на суддю Борисенко І.В.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві проведено документальну виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ВДЕ з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку та у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за жовтень 2013 року, за результатами якої складено акт від 03.02.2014 № 20/2659150227.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 19.02.2014 № 0002150226 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2013 року в сумі 537879,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 134469,75 грн. Підставою для зменшення слугували висновки, викладені в акті перевірки, про порушення вимог пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4, п. 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України;

від 19.02.2014 № 0003150226 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість за листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, квітень, травень, червень та жовтень 2013 року в сумі 429 231,00 грн. Підставою для зменшення слугували висновки, викладені в акті перевірки, про порушення вимог п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України;

від 19.02.2014 №0004150226 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 971565,00 грн. (в т.ч. за основним платежем - 777252,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 194 313,00 грн.). Підставою для збільшення грошового зобов'язання слугували висновки, викладені в акті перевірки, про порушення вимог пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195, ст. 200 Податкового кодексу України.

Згідно з актом перевірки позивач занизив за листопад, грудень 2012 року податок на додану вартість внаслідок застосування нульової ставки за операціями з експорту товару за відсутності відміток митного органу про фактичний перетин митного кордону товаром. Також позивач завищив податковий кредит за листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, квітень, травень, червень та жовтень 2013 року внаслідок включення до його складу податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних платниками податку на додану вартість у попередніх податкових періодах та отриманих із запізненням без подання скарги на таких платників.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ Компанія ВДЕ (продавець) та Хазар Центр Научно Технического Творчества Молодежи (Азербайджан) (покупець) укладено контракти від 12.10.2012 № 152, від 16.11.2012 № 161 та від 12.12.2012 № 164, за якими продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупця на умовах цього договору та додатків до нього обладнання (насоси теплові, частотні перетворювачі).

Згідно зі специфікаціями позивач поставив покупцю теплові насоси ТНА45 (24 штуки), теплові насоси ТНА20 (15 штук), перетворювачі частоти (15 штук). З метою перевезення та митного оформлення товару позивачем укладено договори на транспортно-експедиторське обслуговування з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 і з ПАТ ДХЛ Інтернешнл Україна та договір доручення з надання послуг митного оформлення з ПАТ ДХЛ Інтернешнл Україна .

На підтвердження факту вивезення товарів за межі митної території України позивач надав суду копії митних декларацій, що були досліджені під час перевірки: від 21.11.2012 №100190000/2012/033513 (тепловий насос ТНА45, 3 шт.); від 07.12.2012 №100190000/2012/033671 (тепловий насос ТНА45, 21 шт.); від 14.12.2012 №100190000/2012/033726 (тепловий насос ТНА20, 15 шт.); та від 20.12.2012 №1002700002012/033769 (перетворювач частоти, 15 шт.).

Всього позивачем через комісіонера експортовано товарів на загальну суму 4971053,00 грн. (без податку на додану вартість).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач правомірно застосував нульову ставку податку на додану вартість до операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту. Позивач правомірно сформував податковий кредит за реально вчиненими операціями з придбання товарів та послуг на підставі податкових накладних, виданих платниками податку на додану вартість та які відповідають вимогам закону. Правові підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит у зв'язку з тим, що податкові накладні передані постачальниками пізніше, відсутні.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів, зважаючи на таке.

Відповідно до пп. "а" пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Таким чином, оподаткування за нульовою ставкою операцій з вивезення товарів за межі митної території України є правомірним, якщо вивезення таких товарів підтверджене митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Відповідно до п. 20 ст. 4 Митного кодексу України (набрав чинності з 01.06.2012) митна декларація - це заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Вимоги до оформлення і використання митних декларацій, на підставі яких декларуються товари, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України підприємствами, та інші товари, що відповідно до законодавства України декларуються шляхом поданням митної декларації, передбаченої для підприємств, а також порядок внесення змін до митних декларацій, їх відкликання та визнання недійсними, визначаються Положенням про митні декларації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450.

Судами попередніх інстанцій досліджені вантажно-митні декларації від 21.11.2012 № 100190000/2012/033513, від 07.12.2012 №100190000/2012/033671, від 14.12.2012 № 100190000/2012/033726 та від 20.12.2012 № 1002700002012/033769, в результаті чого встановлено, що вони відповідають вимогам вказаного вище Положення. При цьому судами не виявлено порушень порядку митного оформлення вивезення товарів за межі митної території України. Повідомлення про фактичне вивезення товарів за межі митної території України містить відомості про кількість та номери у митній декларації товарів, вивезених за межі митної території України, дату їх фактичного вивезення, а у разі митного оформлення товарів за електронною митною декларацією - також відомості про номер митної декларації.

На вимогу суду першої інстанції Київська міжрегіональна митниця Міністерства доходів і зборів України у листі від 09.04.2014 за №4434/1/26-70-54-05 повідомила суд, що товари згідно з митною декларацією від 21.11.2012 №100190000/2012/033513 вивезені за межі митної території України 24.11.2012, згідно з митною декларацією від 07.12.2012 за № 100190000/2012/033671 - 10.12.2012, згідно з митною декларацією від 14.12.2012 за № 100190000/2012/033726 - 19.12.2012, згідно з митною декларацією від 20.12.2012 за №1002700002012/033769 - 21.12.2012.

Таким чином, судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що товари, експортовані позивачем, є такими, що вивезені за межі митної території України, що є підставою для застосування нульової ставки оподаткування податком на додану вартість при експорті таких товарів.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про правомірне застосування позивачем нульової ставки податку на додану вартість за операціями з вивезення товарів за межі митної території України та про безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість та завищення сум від'ємного значення і бюджетного відшкодування за цим епізодом.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до абзаців 1-3 п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абз. 3 п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Абзац 1 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України забороняє відносити до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтвердженого податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України випливає, що у податковому обліку податкова накладна, видана платником податку на додану вартість та яка відповідає вимогам закону, є тим документом, який складається у момент виникнення грошових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають грошові зобов'язання, породжує у платників податку (покупця та продавця) обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, що є об'єктом оподаткування, відображення податкового кредиту у межах строку - 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у періоді, коли виникло таке право, само собою не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

Судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачає право платника податку на додану вартість (покупця), а не обов'язок, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту за листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, квітень, травень, червень та жовтень 2013 року суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками в попередніх періодах, і про безпідставне визначення податковим органом позивачу податкового зобов'язання, зменшення від'ємного значення та бюджетного відшкодування податку на додану вартість за цим епізодом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко