Рішення

від 28.04.2014 по справі 920/633/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.04.2014 Справа № 920/633/14 Господарський суд Сумської області у складі судді Левченко П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/633/14

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК УкрАсептика», м. Донецьк,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Медтехніка-Суми», м. Суми,

про стягнення 11397,20 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 11397,20 грн., з них: 10890,00 грн. основного боргу, який виник станом на 11.04.2014 року, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору поставки № 924-01 від 28.01.2013 року, укладеного між сторонами у справі, 151,27 грн. пені, 116,35 - 10 % річних та 239,58 інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827 грн.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав.

Ухвала Господарського суду Сумської області від 15.04.2014 року про порушення провадження у справі № 920/633/14 надіслана відповідачеві за адресою, яку вказано позивачем у позовній заяві та зазначено відповідачем у договорі поставки № 924 від 28.01.2013 року, повернута відділенням поштового зв'язку на адресу суду у зв'язку з відмовою відповідача отримати надісланого на його адресу рекомендованого листа з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

23.04.2014 року від позивача до суду надійшло клопотання (факс) б/н, б/д (вх. № 5326 від 23.04.2014) про розгляд даної справи без участі представника позивача. Також у даному клопотанні позивач зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 4 3 та 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.01.2013 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 924-01, відповідно до підпунктів 1.1, 1.2 пункту 1 якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача продукцію (далі товар) в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними в видаткових накладних (або специфікаціях), а відповідач в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару за умовами даного договору.

За умовами підпункту 2.2 пункту 2 даного договору, відповідач здійснює оплату поставленого товару протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дня його отримання.

Згідно з підпунктом 3.3 пункту 3 зазначеного договору, поставка товару здійснюється за рахунок позивача, в строк не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання заявки.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним на виконання умов договору поставки № 924-01 від 28.01.2013 року, відповідно до видаткової накладної № 129 від 11.02.2014 року поставлено відповідачеві товар на загальну суму з ПДВ в розмірі 10890,00 грн., проте відповідач не виконав умов укладеного між сторонами договору, не оплатив в повному обсязі та в установлений договором термін отриманий товар.

Частина перша статті 712 Цивільного кодексу України визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт поставки позивачем товару на склад відповідача підтверджується видатковою накладною № 129 від 11.02.2014 року на суму 10890,00 грн. (в т.ч. ПДВ), рахунком на оплату № 113 від 10.02.2014 року та довіреністю № 38 від 03.02.2014 року, копії яких долучено судом до матеріалів справи, зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість, ціну та підписані представниками сторін.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що видаткова накладна складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Позивачем, в порядку положень статті 6 Господарського процесуального кодексу України, направлено відповідачеві претензію № 402 від 21.03.2014 року з вимогою добровільно погасити заборгованість за поставлений товар, але дана претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, доказів оплати отриманого товару або заперечень проти позовних вимог (відзиву на позов) не подав, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар в розмірі 10890,00 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до підпункту 5.4 пункту 5 договору поставки № 924-01 від 28.01.2013 року, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення.

Згідно статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом, а стаття 547 цього ж Кодексу встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку сума пені становить 151,27 грн. за період з 04.03.2014 року по 11.04.2014 року.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 6 статті 232 названого Кодексу встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами вищевказаного договору і вона нарахована в межах позовної давності з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 151,27 грн. за період з 04.03.2014 року по 11.04.2014 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі вимог статей 549-552 Цивільного Кодексу України.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 10 % річних від суми заборгованості в розмірі 116,35 грн. та інфляційні втрати в розмірі 239,58 грн. за період з 04.03.2014 року по 11.04.2014 року, в обґрунтування зазначених вимог позивачем наведено обґрунтований розрахунок річних та інфляційних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Підпунктом 5.5 пункту 5 договору поставки № 924-01 від 28.01.2013 року передбачено, що відповідач має сплатити десять процентів річних від суми невиконаного зобов'язання за весь час порушення зобов'язання щодо оплати товару.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 10 % річних в розмірі 116,35 грн. та інфляційні втрати в розмірі 239,58 грн. за період з 04.03.2014 року по 11.04.2014 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, а саме, несплати вартості поставленого товару, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 1827,00 грн. за рахунок відповідача, у відповідності до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медтехніка-Суми» (40024, м. Суми, вул. Прокоф'єва, буд. 36, Ідентифікаційний код 23291655) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК УкрАсептика» (83023, м. Донецьк, пр. Павших Комунарів, буд. 102 Б, Ідентифікаційний код 33956622) заборгованість в розмірі 10890,00 грн., пеню в розмірі 151,27 грн., 10 % річних в розмірі 116,35 грн., інфляційні втрати в розмірі 239,58 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.04.2014 року

Суддя П.І. Левченко