Постанова

від 28.04.2014 по справі 918/955/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2014 р. Справа № 918/955/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Миханюк М.В.

суддя Савченко Г.І. ,

суддя Павлюк І. Ю.

при секретарі судового засідання Кушніруку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товарства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" на рішення господарського суду Рівненської області від 05.03.14 р.

у справі № 918/955/13

за позовом Малого приватного підприємства "Профіт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт"

про стягнення заборгованості в сумі 25 505 грн. 16 коп.

за участю представників сторін:

позивача - Сарапіна В.О. (дов. б/н від 28.04.2014 р.)

відповідача - Татарчук Л.І. (дов. б/н від 23.07.2013 р.)

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 05 березня 2014 року у справі № 918/955/13 (суддя Пашкевич І.О.) частково задоволено позов Малого приватного підприємства "Профіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" про стягнення заборгованості в сумі 25 505 грн. 16 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" на користь Малого приватного підприємства "Профіт" 17 200 грн. 00 коп. основного боргу, 633 грн. 34 коп. - 3% річних, 1 202 грн. 98 коп. судового збору за подання позовної заяви та 3 496 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката. Відмовлено в позові про стягнення 172,00 грн. інфляційних втрат та 4 499 грн. 82 коп. 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 05 березня 2014 року у справі № 918/955/13, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Малого приватного підприємства "Профіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" про стягнення заборгованості в сумі 25 505 грн. 16 коп. повністю.

Скаржник вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а відтак таким, що підлягає до скасування. В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що згідно Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (далі - Конвенція) від 19.05.1956р., положення якої поширюються на спірні правовідносини сторін, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік (ст.32 Конвенції). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що до даних правовідносин застосовується трирічний термін позовної давності, а отже строк позовної давності станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом не сплив. Однак, скаржник з цим не погоджується та вважає, що в даному випадку з його сторони навмисне правопорушення відсутнє, позивачем не доведено, що дії відповідача є зловмисним проступком, а відтак вважає, що у даних правовідносинах застосуванню підлягає термін позовної давності в один рік. Скаржник стверджує, що сам факт несплати отриманих послуг не може вважатися тими винними діями, які б давали суду першої інстанції право зробити висновок про їх зловмисність. За таких обставин скаржник вважає, що у даній справі до застосування підлягає річний термін позовної давності, а відтак позовна заява до задоволення не підлягає. Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції було невірно застосовано положення ст. 44 ГПК України зокрема щодо судових витрат за участь адвоката при розгляді справи, оскільки з наданих позивачем документів не вбачається чи були такі послуги прийняті ним та оплачені. При цьому, апелянт стверджує, що адвокат не був присутній на жодному судовому засіданні.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.04.2014 р. відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Рівненської області від 05 березня 2014 року у справі № 918/955/13.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.04.2014 р. у справі № 918/955/13 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" на рішення господарського суду Рівненської області від 05 березня 2014 року у справі № 918/955/13 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

24.04.2014 р. до Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача Малого приватного підприємства "Профіт" на апеляційну скаргу (вх.№ 8485/14), в якому позивач не погоджується із обставинами, викладеній в апеляційній скарзі. Вказує, що аналіз статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів дає можливість встановити відсутність і будь-яку згадку про термін «зловмисність», яким апелянт - Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" обгрунтовує обставини, викладені в апеляційній скарзі. Позивач вважає виправданим застосування до договірних правовідносин, що виникли на підставі транспортної заявки № 16/01/12 від 16.01.2012 р.згідно якої МПП "Профіт" зобов'язувалося здійснити перевезення вантажу на умовах, визначених в транспортній заявці, а замовник - ТзОВ "Автотранселіт" зобов'язувалося оплатити відповідні транспортні послуги. Також, позивач зазначає, що доказами, понесеними МПП "Профіт" витрат у сумі 5000,00 грн., пов'язаних з оплатою послуг адвоката є договір про надання правової допомоги від 12.05.2013 р., розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу та квитанції прибуткового касового ордеру від 12.05.2013 р., які знаходяться в матеріалах справи. Відтак, оскільки позов задоволено частково, то позивач вважає, що понесені ним витрати на оплату послуг адвоката, покладені на відповідача частково у сумі 3 496,00 грн. є цілком законними та обгрунтованими.

У судовому засіданні 28.04.2014 р. представники сторін надали пояснення по суті спору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

16 січня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" (замовник) та малим приватним підприємством "Профіт" (виконавець) укладено договір на перевезення вантажу - обладнання за маршрутом м.Львів, Україна - м.Тростянець, Мінський район, Білорусь, що підтверджується транспортною заявкою № 16/01/12 від 16.01.2012 року (далі Договір, а.с.12).

Відповідно до умов Договору сторони погодили, зокрема, наступні умови перевезення вантажу:

6. вантажовідправник - ТзОВ "НВП ІМВО";

7. місце завантаження - м.Львів, Україна;

10. адреса розвантаження - п.Б.Тростянець, Мінський район, Білорусь;

11. адреса розмитнення - згідно CMR;

12. термін доставки вантажу - 19.01.2012р.,

13. узгоджена сума фрахта - 8600,00 грн. за кожну доставку;

14. умови оплати - на протязі 7-10 банківських днів після отримання транспортних документів (CMR, рахунок, акт виконаних робіт, податкова накладна, договір);

15. митний перехід - на вибір.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

На виконання умов Договору перевезення МПП "Профіт" здійснило перевезення обладнання за маршрутом м.Львів (Україна) - м.Тростянець, Мінський район, Білорусь, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (надалі - CMR) від 19.01.2012 року та 23.01.2012 року з датою одержання вантажу - 24.01.2012 року (а.с.19, 20).

24 січня 2012 року ТОВ "Автотранселіт" та МПП "Профіт" підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які скріплені печатками підприємств та згідно з якими загальна вартість наданих послуг становить 17200,00 грн., а саме:

- акт № ОУ-0000002 від 24.01.2012 року - виконавцем надані послуги по рахунку № СФ-0000005 від 24.01.2012 року, CMR 011904, ав.АС7344АІ\АС4602ХХ, на суму 8600,00 грн. (а.с.10);

- акт № ОУ-0000003 від 24.01.2012 року - виконавцем надані послуги по рахунку № СФ-0000006 від 24.01.2012 року, CMR 002703, ав.АС3682АС\04261ВО, на суму 8600,00 грн. (а.с.11).

Сторони підписанням актів здачі-прийняття робіт від 24.01.2012 року підтвердили факт виконання робіт та узгодили розмір оплати.

На виконання п.14 Договору (умови оплати) позивачем надано відповідачу:

- рахунки-фактури № СФ-0000005 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн. та № СФ-0000006 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн. (а.с.15-16).

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000002 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн. та № ОУ-0000003 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн.;

- податкові накладні від 24.01.2012 року № 4 та № 5 (а.с.17-18);

- міжнародні товарно-транспортні накладні № 011904 та № 002703 (а.с.19-20).

21 листопада 2012 року МПП "Профіт" направило на адресу ТОВ "Автотранселіт" претензію №17/27 від 19.11.2012 року з вимогою про сплату 17 200,00 грн. заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення (а.с.13, 15).

Однак, в порушення п.14 Договору відповідач оплату наданих послуг по перевезенню вантажу на протязі 10 банківських днів з дня отримання транспортних документів (з дати підписання актів виконаних робіт 24.01.2012 року), тобто до 07.02.2012 року не здійснив.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно з частиною 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно із ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу у сумі 17 200,00 грн. є такими, що підтверджуються матеріалами справи.

Перевіривши дотримання місцевим господарським судом вимог чинного законодавства при ухваленні оскаржуваного рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вищий господарський суд України у Постанові від 03 грудня 2013 року у даній справі вказав що задовольняючи позовні вимоги про стягнення 17200,00 грн. заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу апеляційний суд дійшов висновку про умисне ухилення відповідача від сплати боргу на підставі част.1 ст.32 Конвенції, згідно якої слід застосовувати 3-річний строк позовної давності, який відраховується з 17.04.2012 року (три місяці від укладання заявки). Позивач звернувся до суду 21.06.2013 року, тобто в межах позовної давності та його порушене право підлягає судовому захисту. Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки застосовуючи до спірних правовідносин норми міжнародного права суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що згідно п. "с" ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів давність починає відраховуватись з моменту укладення договору перевезення який згідно ст. 4 цієї Конвенції встановлюється накладною. Ні суд апеляційної інстанції, ні місцевий суд оцінку наявної в матеріалах справи копіїї CMR не надали, а відтак не встановили тих обставин, з якими законодавство у даному випадку пов'язує виникнення прав та обов'язків з перевезення.

Статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до част.3 ст.4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Оскільки спір між позивачем та відповідачем виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому позивач виступав перевізником, а отримувач вантажу знаходився на території іноземної держави, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), що підписана в Женеві 19.05.1956р.

СРСР приєднався до неї 01.08.1983р. і вона стала чинною для нього з 01.06.1986р.

На підставі Постанови Верховної Ради України від 17.09.1992р. "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів" (Віденська конвенція) Україна приєдналася до цієї Конвенції.

Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів 1956 року (надалі - Конвенція), визначає відповідальність перевізників, і застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, якщо місце завантаження вантажу та місце доставки вантажу, вказані у контракті, знаходяться на території двох різних держав, із яких принаймні одна є учасницею Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається:

а) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміт доставки, або, за відсутності такого терміну - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

с) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Відповідно до статті 4 Конвенції Договір перевезення встановлюється накладною. Відсутність, неправильне оформлення чи втрата накладної не відображається ні на існуванні ні на дійсності договору перевезення, до якого в цьому випадку застосовуються положення даної Конвенції.

Оскільки матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті наданих послуг, що спричинило звернення позивача з позовом до суду, відтак колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку має місце умисне ухилення відповідача від сплати боргу, а тому на підставі част.1 ст.32 Конвенції слід застосовувати 3-річний строк позовної давності.

Таким чином, відлік терміну позовної давності починається по закінченню тримісячного терміну з дня укладення договору перевезення - тобто накладних, а саме згідно CMR № 011904 від 23.01.2012 року - з 24 квітня 2012 року та згідно CMR № 002703 від 19.01.2012 року - з 20 квітня 2012 року.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 32 Конвенції пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2012 року МПП "Профіт" направило на адресу ТОВ "Автотранселіт" претензію №17/27 від 19.11.2012 року з вимогою про сплату 17 200,00 грн. заборгованості (а.с.13). В матеріалах справи відсутні відомості про розгляд претензії відповідачем чи її відхиленння.

Враховуючи те, що позивач звернувся з позовом до суду 21 червня 2013 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, його порушене право підлягає судовому захисту.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 17 200 грн. 00 коп. заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу.

Крім того, позивач просив стягнути 172,00 грн. інфляційних втрат та 5 133,16 грн. 3% річних за період прострочення з 01.02.2012 року по 30.04.2013 року.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку по оплаті наданих позивачем послуг з перевезення має місце, тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є підставними. Однак, наведений у позовній заяві розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат є невірним, оскільки останнім неправильно визначено початок прострочення боржника, а розрахунок збитків від інфляції виконано без врахування Рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (лист Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р).

Згідно з част.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановлено, що відповідачем (скаржником) у строк до 07.02.1012 року, встановлений Договором, оплату наданих послуг у сумі 17200,00 грн. не здійснено, а тому на підставі ч.1 ст.612 ЦК України з 08.02.2012 року у позивача виникає право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Згідно з Рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (лист Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р), індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; а тому умовно слід вважати, що сума, яка вноситься за період з 1 по 15 число відповідно місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

Перевіривши правильність розрахунку 3 % річних за період прострочення з 08.02.2012р. по 30.04.2013р. (17200,00 грн. х 3 : 100 : 365 х 448 = 633,34 грн.), колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 633,34 грн. та відмову в позові в частині стягнення 4 499,82 грн. 3 % річних.

Згідно п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши правильність розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції, згідно якого сукупний індекс інфляції за період прострочення з 08.02.2012 року по 30.04.2013 року становить 0,997, інфляційне збільшення боргу має від'ємне значення, тобто - відсутнє, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові про стягнення інфляційних втрат у сумі 172,00 грн.

Як встановлено колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду 05 березня 2014 року позивачем до справи долучено новий розрахунок суми боргу та 3% річних, який перевірено судом першої інстанції та визнано вірним, однак останній не подавав суду заяви про зменшення позовних вимог чи про відмову від частини позовних вимог, відтак позов правомірно є частково задоволеним з огляду на наведені вище обставини.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції правомірно покладено на відповідача судовий збір у сумі 1 202,98 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог на підставі ст.49 ГПК України.

За змістом ст.44 ГПК України до складу судових витрат належать, зокрема, судовий збір, суми що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, оплати послуг адвоката.

Згідно з ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановлено, що матеріали справи містять докази понесених позивачем МПП "Профіт" витрат у сумі 5000,00 грн., пов'язаних з оплатою послуг адвоката. Так, надання правової допомоги позивачу МПП "Профіт" здійснював адвокат ОСОБА_6, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 21.09.2010 року (а.с.57), що діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 12.05.2013 року (а.с.29), на виконання умов якого МПП "Профіт" сплачено адвокату гонорар у сумі 5000,00 грн. згідно розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу (а.с.55) та квитанції прибуткового касового ордеру від 12.05.2013р. (а.с.56).

Враховуючи те, що позовні вимоги МПП "Профіт" задоволено частково, понесені витрати на оплату послуг адвоката суд першої інстанції правомірно поклав на відповідача частково у сумі 3 496,00 грн. пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі спростовуються матеріалами справи, наведеним вище, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 05.03.2014 р. у справі № 918/955/13 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Товарства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" на рішення господарського суду Рівненської області від 05.03.2014 р. у справі № 918/955/13 залишити без задоволення.

3. Матеріали справи № 918/955/13 повернути до господарського суду Рівненської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Павлюк І. Ю.