Постанова

від 15.07.2014 по справі 918/955/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2014 року Справа № 918/955/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивачаСарапіна В.О. дов. від 14.07.2014 року відповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" на постановувід 28.04.2014 року Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 918/955/13 господарського суду Рівненської області за позовомМалого приватного підприємства "Профіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" простягнення 25505,16 грн. ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство "Профіт" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" про стягнення 25505,16 грн. заборгованості, з яких 17200,00 грн. основного боргу, 5133,16 грн. інфляційних втрат, 172,00 грн. 3% річних, 3000 грн. моральної шкоди.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року у задоволенні позову Малого приватного підприємства "Профіт" відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року (головуючий суддя Крейбух О.Г., судді Філіпова Т.Л., Юрчук М.І.) рішення місцевого суду в частині відмови в позові про стягнення 22505,16 грн. - суми боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та розподілу судових витрат скасоване, з прийняттям нового рішення в цій частині про стягнення 17200,00 грн. основного боргу за надані послуги по перевезенню вантажів, 633,34 грн. 3% річних, 1202,97 грн. судового збору за подання позовної заяви, 3496,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 172,00 грн. інфляційних втрат та 4499,82 грн. 3% річних відмовлено.

В частині стягнення 3000,00 грн. моральної шкоди залишене без змін.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 759,08 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2013 року вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3000,00 грн. моральної шкоди залишені без змін.

В решті судові рішення скасовані з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Під час нового розгляду справи господарський суд Рівненської області рішенням від 05.03.2014 року (суддя Пашкевич І.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 року (головуючий суддя Миханюк М.В., Савченко Г.І., Павлюк І.Ю.), позовні вимоги задовольнив частково.

З Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" на користь Малого приватного підприємства "Профіт" стягнув 17200,00 грн. основного боргу, 633,34 грн. 3% річних, 1202,98 грн. судового збору за подання позовної заяви та 3496,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 172,00 грн. інфляційних втрат та 4499,82 грн. 3% річних відмовив.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 05.03.2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 року скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судами статті 32 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956 року, згідно якої на спірні правовідносини сторін термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення встановлюється в один рік.

При цьому, заявник зазначає, що матеріалами справи та фактичними обставинами не доведено навмисність допущеного відповідачем порушення (прострочення оплати наданих транспортних послуг) саме у розумінні приписів статті 32 Конвенції та не доведено інших підстав для застосування строку позовної давності у три роки.

Крім того, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій було невірно застосовано положення статей 44, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України, щодо судових витрат за участь адвоката при розгляді справи.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши в межах вимог статей 108, 111 7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 16.01.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" (замовник) та Малим приватним підприємством "Профіт" (виконавець) був укладений договір на перевезення вантажу - обладнання за маршрутом м.Львів, Україна - м.Тростянець, Мінський район, Білорусь, що підтверджується транспортною заявкою № 16/01/12 від 16.01.2012 року (а.с.12).

Відповідно до умов договору сторони погодили, зокрема, наступні умови перевезення вантажу:

6. вантажовідправник - ТзОВ "НВП ІМВО";

7. місце завантаження - м.Львів, Україна;

10. адреса розвантаження - п.Б.Тростянець, Мінський район, Білорусь;

11. адреса розмитнення - згідно CMR;

12. термін доставки вантажу - 19.01.2012р.,

13. узгоджена сума фрахта - 8600,00 грн. за кожну доставку;

14. умови оплати - на протязі 7-10 банківських днів після отримання транспортних документів (CMR, рахунок, акт виконаних робіт, податкова накладна, договір);

15. митний перехід - на вибір.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

На виконання умов договору перевезення МПП "Профіт" здійснило перевезення обладнання за маршрутом м.Львів (Україна) - м.Тростянець, Мінський район, Білорусь, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (надалі - CMR) від 19.01.2012 року та 23.01.2012 року з датою одержання вантажу - 24.01.2012 року (а.с.19, 20).

24.01.2012 року між сторонами договору були підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які скріплені печатками підприємств та згідно з якими загальна вартість наданих послуг становить 17200,00 грн., а саме:

- акт № ОУ-0000002 від 24.01.2012 року - виконавцем надані послуги по рахунку № СФ-0000005 від 24.01.2012 року, CMR 011904, ав.АС7344АІ\АС4602ХХ, на суму 8600,00 грн. (а.с.10);

- акт № ОУ-0000003 від 24.01.2012 року - виконавцем надані послуги по рахунку № СФ-0000006 від 24.01.2012 року, CMR 002703, ав.АС3682АС\04261ВО, на суму 8600,00 грн. (а.с.11), чим підтвердили факт виконання робіт та узгодили розмір оплати.

Судами встановлено, що на виконання пункту 14 договору (умови оплати) позивачем надано відповідачу:

- рахунки-фактури № СФ-0000005 від 24.01.2012 року на суму 8600,00 грн. та № СФ-0000006 від 24.01.2012 року на суму 8600,00 грн. (а.с.15-16);

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000002 від 24.01.2012 року на суму 8600,00 грн. та № ОУ-0000003 від 24.01.2012 року на суму 8600,00 грн.;

- податкові накладні від 24.01.2012 року № 4 та № 5 (а.с.17-18);

- міжнародні товарно-транспортні накладні № 011904 та № 002703 (а.с.19-20).

Однак, в порушення вказаного пункту договору відповідач оплату наданих послуг по перевезенню вантажу на протязі 10 банківських днів з дня отримання транспортних документів (з дати підписання актів виконаних робіт 24.01.2012 року), тобто до 07.02.2012 року не здійснив.

Також судами встановлено, що 21.11.2012 року МПП "Профіт" направило на адресу ТОВ "Автотранселіт" претензію №17/27 від 19.11.2012 року з вимогою про сплату 17200,00 грн. заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення (а.с.13, 15).

Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір між позивачем та відповідачем виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому позивач виступав перевізником, а отримувач вантажу знаходився на території іноземної держави, в зв'язку з чим на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), яка підписана в Женеві 19.05.1956 року.

СРСР приєднався до неї 01.08.1983 року і вона стала чинною для нього з 01.06.1986 року.

На підставі Постанови Верховної Ради України від 17.09.1992 року "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів" (Віденська конвенція) Україна приєдналася до цієї Конвенції.

Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 року визначає відповідальність перевізників, і застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, якщо місце завантаження вантажу та місце доставки вантажу, вказані у контракті, знаходяться на території двох різних держав, із яких принаймні одна є учасницею Конвенції.

Статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що міжнародні перевезення пасажирів і вантажів це перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За змістом частини 1 статті 32 Конвенції термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку зловмисного вчинку або провини, яка згідно законодавства, що застосовується судом, який розглядає справу, прирівнюється до зловмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну давності починається:

а) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміт доставки, або, за відсутності такого терміну - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

с) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Відповідно до статті 4 Конвенції договір перевезення встановлюється накладною. Відсутність, неправильне оформлення чи втрата накладної не відображається ні на існуванні ні на дійсності договору перевезення, до якого в цьому випадку застосовуються положення даної Конвенції.

Судами встановлено, що звернення позивача з даним позовом до суду спричинене неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо своєчасної оплати наданих послуг.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак суди дійшли висновку, що у даному випадку, в зв'язку з несплатою послуг у передбачений договором строк, має місце умисне ухилення відповідача від сплати боргу, а тому на підставі частини 1 статті 32 Конвенції слід застосовувати 3-річний строк давності, який починається по закінченню тримісячного терміну з дня укладення договору перевезення - тобто CMR № 011904 від 23.01.2012 року - з 24 квітня 2012 року та згідно CMR № 002703 від 19.01.2012 року - з 20 квітня 2012 року.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 32 Конвенції пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказування факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій же підставі.

Судами встановлено, що 21.11.2012 року МПП "Профіт" направило на адресу ТОВ "Автотранселіт" претензію №17/27 від 19.11.2012 року з вимогою про сплату 17200,00 грн. заборгованості (а.с.13), відповідь на яку не отримав та звернувся з позовом до суду 21.06.2013 року, тобто в межах трирічного строку давності, в зв'язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку, що його порушене право підлягає судовому захисту.

Посилання відповідача на те, що неплатежі не можуть вважатись винними діями касаційна інстанція не приймає до уваги, оскільки згідно статей 610, 614 Цивільного кодексу України за невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Факт порушення відповідачем строків оплати наданих послуг судами встановлений, а відповідачем не спростований, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що його дії не були навмисними.

Більш того, згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Щодо судових витрат за участь адвоката колегія суддів апеляційного суду спростувала доводи відповідача, оскільки матеріали справи містять докази понесених позивачем МПП "Профіт" витрат у сумі 5000,00 грн., пов'язаних з оплатою послуг адвоката ОСОБА_5, що діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 12.05.2013 року (а.с.29), на виконання умов якого МПП "Профіт" сплачено адвокату гонорар у сумі 5000,00 грн. згідно розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу (а.с.55) та квитанції прибуткового касового ордеру від 12.05.2013 року (а.с.56), а також свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 21.09.2010 року (а.с.57).

За змістом статті 44 Господарського процесуального кодексу України до складу судових витрат належать, зокрема, судовий збір, суми що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, оплати послуг адвоката.

Згідно з частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Враховуючи те, що позовні вимоги МПП "Профіт" задоволено частково, понесені витрати на оплату послуг адвоката суди правомірно поклали на відповідача частково у сумі 3496,00 грн. пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Решта доводів скаржника зводиться до намагань надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, тому судовою колегією до уваги не приймаються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Рівненської області від 05.03.2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 року у справі № 918/955/13 господарського суду Рівненської області залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач