Ухвала

від 09.04.2014 по справі 822/3881/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2014 р. м. Київ К/800/8581/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П., за участю представників позивача:Карпова С.Б., Литвина М.А., відповідача:Ланчук Т.В., третіх осіб:не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універмаг «Ювілений»

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.10.2013

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014

у справі № 822/3881/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універмаг «Ювілений»

до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області,

треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Флайт Медіа»,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маритен»,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Універмаг «Статус-Софт Консалтинг»,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.10.2013, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014, відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Універмаг «Ювілейний» (надалі - позивач, ТОВ «Універмаг «Ювілейний») до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (надалі - відповідач, Кам'янець-Подільська ОДПІ), за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Флайт-Медіа», Товариства з обмеженою відповідальністю «Маритен», Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус-Софт Консалтінг», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2013 № 0001342201, № 0001352201 та від 27.08.2013 № 0001522201.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.10.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 і прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

Треті особи не скористались процесуальним правом надати письмові заперечення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 15.07.2010 № 73/221/14153291.

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), п. 138.1, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у розмірі 177 846,00 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 160 511,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.07.2013: № 0001342201, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 199 244,00 грн., у т.ч.: 177 846,00 грн. - основного платежу, 21 398,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; № 0001352201, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 200 639,00 грн., у т.ч.: 160 511,00 - основного платежу, 40 128,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень Головне управління Міндоходів у Хмельницькій області рішенням від 19.08.2013 № 3524/10/22-0110-02-14 скасувало податкове повідомлення-рішення № 0001352201 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 3 524,00 грн. Внаслідок цього відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.08.2013 № 0001522201, яким визначено ТОВ «Універмаг «Ювілейний» податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 196 815,00 грн., у т.ч.: 160 511,00 - основного платежу, 36 604,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Флайт Медіа» було укладено Договір № 281210 від 28.12.2010 про надання рекламних послуг та Додаткова угода № 1 від 28.12.2010 до договору, згідно з якими позивач придбав у ТОВ «Флайт Медіа» послуги з розміщення рекламних матеріалів у мережі Інтернет. Загальна вартість склала 84 600,00 грн. Придбання вказаних послуг оформлено рахунком-фактурою та актом здачі-приймання робіт (надання послуг), податковою накладною.

Між позивачем та ТОВ «Статус-Софт Консалтинг» укладено договір № 091105 від 15.07.2011, додаткова угода № 1 від 15.07.2011, додаткова угода № 2 від 20.09.2011; договір про надання послуг № 011204 від 03.01.2012, додаткова угода № 1 від 03.01.2012, згідно з умовами яких позивач придбав у ТОВ «Статус-Софт Консалтинг» послуги з розміщення рекламних матеріалів у мережі Інтернет. Загальна вартість склала 631 100,00 грн. Придбання вказаних послуг оформлено актами здачі-приймання робіт (надання послуг), податковими накладними.

Між позивачем та ТОВ «Маритен» укладено договір від 01.04.2012 № 120401 та додаткова угода від 01.04.2012 № 1, згідно з якими позивач придбав у ТОВ «Маритен» послуги з розміщення рекламних матеріалів у мережі Інтернет. Загальна вартість склала 247 367,00 грн. На підтвердження господарської операції позивачем надано акт здачі-приймання робіт (надання послуг), податкові накладні.

Суми за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Флайт Медіа», ТОВ «Статус-Софт Консалтінг», ТОВ «Маритен», включено ТОВ «Універмаг «Ювілейний» до податкового кредиту. Валові витрати позивача також сформовано з урахуванням вищезазначених сум.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат по договорах, укладених із ТОВ «Флайт Медіа», ТОВ «Статус-Софт Консалтінг» та ТОВ «Маритен», оскільки первинні документи, надані позивачем на підтвердження виконання сторонами зобов'язань за угодами про надання послуг, не містять необхідних відомостей, які б відображали і конкретизували зміст та обсяг послуг, не містять відомостей стосовно фактично понесених виконавцями витрат у зв'язку з їх підготовкою та наданням. Крім того, позивачем не надано доказів фактичного виконання договорів та отримання послуг за правовідносинами із ТОВ «Флайт Медіа», ТОВ «Статус-Софт Консалтінг», ТОВ «Маритен».

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Нормою абзацу четвертого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення част. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Згідно пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України , що вступив в дію з 01.01.2011, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу , які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Нормою абзаца «г» пп. 138.10.3 п. 138.10. ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що до складу інших витрат належать витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до пп.138.2 ст.138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

За правилами п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцями товару (послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцям у складі вартості товару (послуг) є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, всі документи, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають наведеним вище вимогам закону, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, інформація в яких систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Визначальним для висновку про правомірність віднесення платником податку вартості отриманих послуг з проведення рекламних заходів до складу валових витрат та податкового кредиту є наявність у нього мети на отримання прибутку, здійснення діяльності у відповідності з визначеними цілями, а також підтвердження отриманих послуг відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Слід зазначити, що законодавець надав платнику право здійснювати господарську діяльність на власний ризик і можливість самостійно оцінювати її ефективність та доцільність, з огляду на мету отримання економічного ефекту і приросту активів в майбутньому, а також самостійно обирати виконавців послуг або постачальників товарів.

Суд касаційної інстанції не може погодитися із висновком судів попередніх інстанцій, що визначальним при вирішенні питання щодо реальності господарських правовідносин є встановлення наявності у виробників реклами (треті особи у справі) витрат, пов'язаних з підготовкою та розміщенням рекламних матеріалів на відповідних веб-ресурсах.

Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та формування витрат в залежність від відносин між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів та послуг. Тому, у разі невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосередніми контрагентами.

Суди попередніх інстанцій, вказуючи на відсутність у первинних документах відомостей щодо обсягу та змісту послуг не надали оцінки інформації, зазначеній у медіа планах, що знаходяться у додатках до додаткових угод, як частини договорів про надання послуг. Досліджуючи реальність послуг, судами не надано належної оцінки листам орендарів та умовам договорів оренди, тобто доказам, які містяться в матеріалах справи, та належність яких обґрунтовує позивач.

Отже, встановивши правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не врахували долучених позивачем до матеріалів справи документів у їх сукупності, які за змістом та формою відповідають вимогам закону щодо складання первинних документів, та інформація в яких складена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку.

Зважаючи на те, що суди не виконали покладених на них функцій та допустили порушення норм процесуального права, не врахувавши принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України .

При новому розгляді справи суду першої інстанції, з урахуванням принципів, закріплених ч. 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, слід звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували дані про понесені позивачем витрати відповідно до укладених договорів в межах господарської діяльності з урахуванням специфіки господарських операцій надання рекламних послуг у мережі Інтернет.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універмаг «Ювілений» задовольнити частково.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.10.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 у справі № 822/3881/13-а скасувати.

Справу № 822/3881/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна