Постанова

від 25.04.2014 по справі 821/593/14

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2014 р.м. ХерсонСправа № 821/593/14 15 год.25 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Морської Г.М.,

при секретарі: Вітічак О.Р.,

за участю:

предстаників позивача - Кулік В.М., Зубкової Л.П.,

предстаників відповідача - Юдіна В.В., Ключкіної О.С., Кузенкіної Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне комерційне підприємство "Транстехсервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне комерційне підприємство «Транстехсервіс» (далі - позивач, ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.12.2013р. № про 0000591704 про визначення зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями на 45425,75 грн.; від 02.12.2013р. № 0007822200 про визначення зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 156809,0 грн. та за штрафними санкціями на 300,0 грн.; від 02.12.2013р. № 0007832200 про визначення зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на 610165,0 грн. та за штрафними санкціями на 152542,0 грн.; від 02.12.2013р. № 0007842200 про зменшення суми бюджетного відшкодування із ПДВ за листопад 2012р. на 2895,0 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 724,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджував, що спірні податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, оскільки складені без урахування усіх обставин господарських операцій ТОВ та у зв'язку із неправильним застосуванням до цих операцій норм податкового законодавства. Так позивач стверджує, що відповідач при визначені рівня звичайних цін порушив вимоги Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо процедури та послідовності визначення таких цін. Позивач стверджує, що ПК передбачено взаємовиключаючу послідовність застосування методів для обчислення рівня звичайних цін, що було порушено відповідачем під час проведення перевірки. Протиправними позивач вважає також висновки відповідача про завищення витрат та податкового кредиту у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій із придбання товарів у ТОВ «Рос-Інвест» та ПП «ФБМ Україна», оскільки такі висновки зроблено на підставі припущень податкових органів, без доведення нікчемності правочинів у судовому порядку. ДПІ безпідставно не прийняла до уваги первинні бухгалтерські документи позивача, що підтверджують реальність виконання зазначених угод. Неправомірним вважає позивач і виключення із складу витрат та податкового кредиту операцій, підтверджених документами, що мають факсимільний підпис посадової особи постачальника. Позивач вважає, що ці документи є копіями і тому припускають наявність на них факсимільного підпису посадових осіб. Також, на думку позивача, відповідач не вірно визначив розмір фінансової відповідальності за порушення строків сплати податку на доходи фізичних осіб, скориставшись положеннями п.127.1 ст. 127 ПК України. Позивач вважає, що приписами п.127.1 ст. 127 ПК України передбачено відповідальність за несплату податків, а несвоєчасна сплата податків не є несплатою податку, оскільки нормами ПК ці поняття не ототожнюються. У зв'язку з цим позивач вважає застосування штрафної санкції неправомірним, оскільки податок на доходи фізичних осіб був утриманий, але несвоєчасно перерахований до бюджету, за що відповідачем була нарахована пеня. Також позивач вказує на неправомірне нарахування штрафної санкції з податку на доходи фізичних осіб у зв'язку із зазначенням недостовірної інформації. Допущені позивачем помилки у податковому розрахунку ф. 1 ДФ були самостійно ним виправлені шляхом подання уточнюючого розрахунку до проведення перевірки. З цих підстав позивач просить скасувати спірні податкові повідомлення - рішення, які, на його думку, не відповідають вимогам податкового законодавства України.

Відповідач проти позову заперечував і стверджував, що виконав всі вимоги податкового законодавства України під час організації і проведення перевірки та складення спірних податкових повідомлень - рішень і тому підстави для їх скасування відсутні. Відповідач, посилаючись на опис порушень у акті перевірки, вважає їх цілком правильними, а висновки акту перевірки - обгрунтованими та законними. У зв'язку з цим представник відповідача просив суд відмовити позивачеві у задоволені його вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступні обставини.

Спірні податкові повідомлення - рішення складені на підставі висновків акту планової виїзної перевірки позивача від 15.11.2013р. № 1381/21-03-22-01 (далі - акт № 1381). У акті № 1381 відповідачем відображені результати перевірки позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2010р. по 31.12.2012р.

За актом перевірки грошові зобов'язання з податку на прибуток збільшено через виявлення відповідачем порушень податкового законодавства, за наслідками яких встановлено заниження задекларованих показників доходів на 3.358.563,0 грн. та завищення задекларованих показників витрат на 900180,04 грн. На збільшення грошових зобов'язання з ПДВ та зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2012 року вплинули висновки акту перевірки № 1381 щодо заниження податкових зобов'язань на 505.705,0 грн. та завищення задекларованого податкового кредиту на 107.354,0 грн.

Як з'ясовано судом за актом перевірки ДПІ встановлено, що позивач занизив доходи на 3.358.563,0 грн. та податкові зобов'язання із ПДВ на 505.705,0 грн. у зв'язку обчисленням платником податків цих показників за цінами продажу товарів (робіт, послуг), які були нижчими за собівартість проданих товарів (робіт, послуг).

Відповідач стверджує, що у перевірених податкових періодах позивач здійснював господарські відносини з ТОВ «МКП Прозерпіна», ТОВ «МІГ» та ПП «Піонер-Трейд». Засновником ТОВ «МКП Прозерпіна» є ОСОБА_6 та дректором ТОВ «МІГ» є ОСОБА_7, головним бухгалтером позивача є ОСОБА_8, яка є головним бухгалтером ТОВ «МІГ». Позивач, ТОВ «МКП Прозерпіна» та ТОВ «МІГ» знаходяться за однією податковою адресою. З цих обставин відповідачем вбачається зв'язок зазначених підприємств через пов'язаних осіб. Вказане, на думку відповідача, зобов'язує позивача визначати доходи та податкові зобов'язання позивача, виходячи із рівня звичайних цін у порядку, передбаченому ст. 39 Податкового кодексу України. Відповідач стверджує, що у розділі ХХ «Прикінцеві положення» ПК України передбачається, що ст. 39 набирає чинності з 01.01.2013р., тому визначення рівня звичайних цін за період діяльності позивача 2011 - 2012 р.р. здійснюється, виходячи з приписів пп.1.20.5-1 п.1.20.ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. № 283/97-ВР (далі - Закон № 283/97-ВР). У свою чергу положення ст.1 Закону № 283/97-ВР передбачають, що якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. На думку відповідача, з метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість», «чиста вартість реалізації» які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав (далі - Стандарти) прирівнюються до терміну «Звичайна ціна», визначеного Законом № 283/97-ВР. Відповідач стверджує, що чиста вартість за Стандартами - це очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. У свою чергу, на думку відповідача, витрати на завершення виробництва та реалізацію проданих товарів (робіт, послуг) - це собівартість таких товарів (робіт, послуг), яка складається з їх виробничої собівартості, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. За таких підстав відповідач вважає, що звичайна ціна не може бути нижчою ніж собівартість проданих товарів (робіт послуг), а тому позивач занизив доходи та податкові зобов'язання у зв'язку з обчисленням цих показників із фактичної ціни продажу без врахування фактичної собівартості таких товарів (робіт, послуг).

Оцінюючи описану вище позицію податкового органу, суд виходить із наступного.

За приписами ПК України визначення розміру доходу для обчислення податку на прибуток із застосуванням звичайних цін передбачене у разі здійснення платником податку бартерних операцій, операцій з пов'язаними особами, операцій з особами, які застосовують спеціальні положення оподаткування прибутку або інші ставки ніж основна ставка податку на прибуток. У всіх інших випадках доходи від продажу визначаються виходячи із цін такого продажу, обумовлених сторонами господарських взаємовідносин. За приписами п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). Тобто приписи Податкового кодексу України передбачають обов'язок платників податків визначати податкові зобов'язання з ПДВ з урахуванням рівня звичайних цін для всього обсягу продажу товарів (робіт, послуг) та обмеження застосування звичайних цін для визначення доходів для обчислення податку на прибуток.

За Податковим кодексом України методи визначення та порядок застосування звичайних цін визначено ст. 39 ПК України. Відповідно до п.1 розділу ХХ Прикінцеві положення ст. 39 набирає чинності з 01.01.2013 року, за п.8 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» до 01.01.2013р. для визначення звичайної ціни застосовується п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За п.1.20 ст.1 Закону № 283/97-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пп.1.20.2. п.1.20 Закону № 283/97-ВР для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

За пп.1.20.3. Закону № 283/97-ВР для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні. За пп.1.20.4. Закону № 283/97-ВР якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі. Відповідно до пп. 1.20.5. Закону № 283/97-ВР у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

За пп.1.20.51. Закону № 283/97-ВР якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Отже для визначення рівня звичайних цін відповідач має послідовно застосувати всі методи її визначення, передбачені п.1.20 ст.1 Закону № 283/97-ВР, при цьому застування кожного наступного методу можливе лише у разі неможливості застосувати попередній метод визначення рівня звичайних цін.

З акту перевірки № 1836 судом вбачається, що для визначення розміру звичайних цін для обчислення доходів та податкових зобов'язань відповідач використав приписи пп.1.20.5 Закону № 283/97-ВР повністю ігноруючи приписи попередніх положень цього пункту Закону. Відповідачем не досліджено які саме товари, роботи, послуги було продано позивачем протягом 2011-2012 років, який продаж позивача був «збитковим», який рівень цін діяв в Україні на аналогічні товари, роботи, послуги протягом цих податкових періодів, не приведено доказів того, що позивач міг здійснити продаж своєї продукції за цінами, які перевищують ціни, визначені у його бухгалтерських та податкових документах. З цих причин суд вважає, що відповідач у акті перевірки №1836 визначив рівень звичайних цін з порушенням податкового законодавства України, що унеможливлює їх застосування для визначення доходу та податкових зобов'язань за наслідками цієї перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.12.2013р. № К/9991/76737/12.

За актом перевірки № 1381 за перевірені податкові періоди відповідачем встановлено завищення задекларованих витрат позивача на 206455,0 грн. у зв'язку з віднесенням до їх складу вартості товару, придбаного внаслідок здійснення операцій без мети реального настання правових наслідків у ТОВ «Рос-Інвест» у 2 та 3 кварталах 2011 року. З цих підстав відповідач вважає неправомірним формування позивачем і податкового кредиту у 2011 році на суму 41291,0 грн. по операціям з ТОВ «Рос-Інвест». Висновки про нереальність вчинення господарських операцій відповідачем грунтуються на підставі матеріалів зустрічної звірки постачальника позивача, проведеної ДПІ у Київському районі м. Харкова (за місцем реєстрації постачальника). Як зазначає відповідач у 2011 році позивач задокументував придбання у ТОВ «Рос-Інвест» будівельних матеріалів загальною вартістю 247746,0 грн. із яких ПДВ 41290,83 грн. Постачання товарів підтверджено бухгалтерськими та податковими накладними, вартість товару сплачена постачальникові у безготівковому порядку.

За актом № 163/22.4-07/37459455 ДПІ у Київському районі м. Харкова стверджує, що провести перевірку неможливо через ліквідацію ТОВ «Рос-Інвест». За даними ДПІ у Київському районі м. Харкова ТОВ «Рос-Інвест» не має у своєму розпорядженні власних транспортних засобів, складських приміщень для зберігання товарів та не декларує наявність трудового персоналу, свідоцтво платника ПДВ анульоване 25.01.2012р. Не мали можливостей для реального здійснення господарських операцій і постачальники цього контрагента позивача. У зв'язку із зазначеним відповідач вважає, що у ТОВ «Рос-Інвест» відсутні ознаки реальності вчинення господарських операцій, що свідчить про відсутність факту придбання позивачем товарів у цього суб'єкта господарювання. Відсутність факту придбання товарів у свою чергу не дає можливостей позивачеві формувати витрати та податковий кредит по цим операціям.

Таким чином судом встановлено, що ДПІ вважає операції позивача з ТОВ «Рос-Інвест» безтоварними, висновок про завищення витрат та податкового кредиту позивача по операціям відповідачем зроблений на підставі аналізу публічної інформації постачальника та його контрагентів, при цьому перевірка ТОВ «Рос-Інвест» податковими органами фактично не здійснювалась у зв'язку із припиненням ТОВ «Рос-Інвест» на час проведення перевірки.

Суд не може погодитись із такими висновками відповідача, оскільки відповідно до приписів ПК України до складу витрат платника податку відноситься документально підтверджені витрати на придбання товарів (робіт, послуг), які призначені для подальшого використання платником податків в його власній оподатковуваній господарській діяльності. Для включення ПДВ по цим операціям до складу податкового кредиту додатковою підставою є підтвердження нарахування ПДВ постачальниками належним чином складеними податковими накладними.

Із матеріалів справи вбачається, що господарські операції позивача з ТОВ «Рос-Інвест» підтверджені належним чином складеними бухгалтерськими документами та податковими накладними та банківськими документами. За своєю суттю ці операції мають зв'язок з оподатковуваною діяльністю позивача. Тобто позивач виконав всі вимоги податкового законодавства України при включені результатів господарських операцій з ТОВ «Рос-Інвест» у 2011 році до складу витрат та податкового кредиту. Не визнаючи реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Рос-Інвест» відповідач фактично визнає, що за бухгалтерськими документами та податковими накладними відображено безтоварну (фіктивну) операцію між суб'єктами господарювання і складені за цією операцію правочини з переміщення товарів є фіктивними. За приписами Цивільного кодексу України фіктивний правочин відноситься до категорії оспорюваних і тому потребує судового рішення про визнання його недійсним. За таких підстав суд вважає протиправним висновок відповідача про завищення позивачем витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Рос-Інвест».

За актом перевірки № 1381 на висновки відповідача, щодо завищення витрат за 2011-2012 року вплинули порушення порядку документування господарських операцій позивача з ПП «ФБМ Україна» та ПП «Подряд». Бухгалтерські накладні, отримані від ПП «ФБМ Україна» не містять даних про посаду та прізвища особи, що їх склала, а у накладних від ПП «Подряд» відсутній підпис особи що їх склала (наявний лише відтиск факсиміле). Відповідач стверджує, що за ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.199р. № 996-ХІУ первинні документи мають містити обов'язкові реквізити серед яких особистий підпис особи що їх склала, застосування факсимільного підпису не передбачено. На думку відповідача, документи, складені з порушенням ст. 9 Закону № 996 не можуть бути підтвердженням витрат платника податку.

Суд не може погодитись з цими висновками відповідача оскільки приписами Податкового кодексу України передбачається формування витрат платника податку виходячи з вартості придбаних товарів (робіт послуг) призначених для використання в оподатковуваній господарській діяльності такого платника податку і тому відсутність підпису посадової особи, використання факсимільного підпису не може слугувати перепоною для придбання товарів (робіт, послуг) та фактичного їх використання для отримання оподатковуваного доходу цього платника податку.

Певні дефекти в оформленні документів, зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки у їх заповненні, не є підставою для позбавлення платника податків права на формування витрат у разі реального здійснення операцій. Оскільки під час виконання правочинів складається цілий ряд документів, що дає змогу ідентифікувати господарську операцію та прослідкувати зміни в майновому та фінансовому стані підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.10.2013р. № К/9991/8144/12.

Іншим порушенням податкового законодавства України, що спричинило декларування завищених витрат, було включення до складу витрат 2011 року операцій позивача на суму 136.909,2 грн. з фізичними особами підприємцями ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по придбанню послуг з підготовки металу та наклеювання плівки,які були платниками єдиного податку. За приписами пп.139.1.12. п.139.1 ст.139 ПКУ до 01.01.2012 року до складу витрат не включались витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації. У зв'язку з цим суд вважає правомірним висновок відповідача про завищення позивачем витрат за 3 - 4 кв. 2011 року. Під час розгляду справи позивач визнав, що допустив зазначене порушення.

Із акту перевірки №1381 та декларацій позивача за 2011-2012 рік вбачається, що за підсумками 2011 року позивач отримав від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 905.928,0грн. за 2012 рік таке від'ємне значення становить 2.670.543,0 грн. Для обчислення грошових зобов'язань з податку на прибуток за підсумками перевірки відповідач мав встановити порушення податкового законодавства, які збільшують оподатковуваний прибуток на суму, що перевищує задеклароване платником податку від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток. Із викладених у акті перевірки №1381 порушень податкового законодавства в частині декларування завищених витрат судом підтверджено правомірність лише стосовно завищення витрат по операціям з фізичними особами - підприємцями платниками єдиного податку на суму 136.909,2 грн., тому наслідком перевірки є встановлення завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за 2011 рік на 136.909,2, та з врахуванням особливостей перенесення від'ємного значення на 2012 рік сума завищеного від'ємного значення за 2012 рік становить 34977,3 грн.

За актом перевірки №1381 відповідач стверджує, що позивач у 2012 році зависив витрати на 226481,0 грн. через декларування частини від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток. Із тексту акту перевірки вбачається, що висновок про таке завищення відповідачем зроблено у зв'язку з тим, що за наслідками перевірки за 2011 рік ним повністю зменшене від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 905.928,0 грн. і у позивача було відсутнє право на декларування частини цього від'ємного значення у 2012 році. Судом з урахуванням висновків попереднього абзацу підтверджується вказаний висновки лише частково.

Результати зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за 2011-2012 роки не спричиняють виникнення грошових зобов'язань з податку на прибуток, а можуть бути використані для складення податкового повідомлення - рішення про зменшення від'ємного значення, яке не є предметом розгляду цього адміністративного позову, оскільки податковим органом взагалі не приймалось.

Тому суд повністю скасовує спірне податкове повідомлення - рішення від 02.12.2013р. № 0007822200.

За актом перевірки №1381 крім операцій з ТОВ «Рос-Інвест» на висновки відповідача, щодо завищення податкового кредиту позивача вплинули виявлені податковим органом недоліки щодо складання податкових накладних постачальником ПП «Подряд», ці податкові накладні мали факсимільний підпис особи, що їх склала. Прийнявши їх до підтвердження для податкового кредиту позивач, на думку відповідача, порушив вимоги п.201.1 ст.201 ПК України Відповідач стверджує, що податкова накладна має містити підпис особи, що її склала, а використання факсимільного підпису при складанні податкової накладної не передбачено.

За приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Як пояснили представники позивача під час перевірки у підприємства у наявності були податкові накладні із факсимільним підписом посадової особи ПП «Подряд» та підписані від руки, які пізніше буди надіслані до позивача. З'ясувавши після перевірки із акту про встановлення даного порушення, позивач надіслав до податкового органу разом із запереченнями копії оригіналів податкових накладних ПП «Подряд» із рукописним підписом.

Дана обставина не заперечувалась представниками відповідача. Проте податковий орган не прийняв до уваги надіслані документи, оскільки, як пояснили ревізори у судовому засіданні, із копій неможливо встановити виконання підпису - від руки чи за допомогою факсиміле.

У судовому засіданні оглянуті судом оригінали та копії податкових накладних ПП «Подряд», із яких встановлено, що підпис на вказаних документах здійснений від руки.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Таким чином ДПІ мала врахувати надані позивачем документи.

З цих причин суд вважає протиправними висновки відповідача про завищення позивачем податкового кредиту по податковим накладним, складеним ПП «Подряд».

За актом перевірки №1381 на висновки щодо завищення позивачем податкового кредиту за перевірені податкові періоди також вплинули висновки відповідача стосовно операцій з придбання будівельних матеріалів у ПП «ФБМ -Україна» на суму 162156,0 грн. у тому числі ПДВ 27026,0 грн. Відповідач стверджує, що перевезення будівельних матеріалів від ПП «ФБМ -Україна» до позивача не підтверджено товарно-транспортними накладними, а укладений договір на поставку товарів підтверджено факсимільним підписом постачальника. З цих підстав відповідач вважає, що відсутнє підтвердження реальності проведення господарських операцій позивача із придбання будівельних матеріалів у ПП «ФБМ - Україна» і тому вважає завищеним податковий кредит, сформований по цим операціям.

Суд не погоджується із цим висновком відповідача, оскільки не підтвердження факту отримання товарів товарно-транспортними накладними не може свідчити про відсутність реального здійснення господарських операцій, так як не може підтверджувати цей висновок і наявність договору поставки, підписаного за допомогою факсиміле.

Суд відмічає, що нормами цивільного та господарського законодавства не заборонено використовувати у договорі факсимільне відтворення підпису. Більше того даний договір відповідав волевиявленню сторін та виконаний сторонами у повному обсязі: товар поставлений продавцем та прийнятий і повністю оплачений покупцем. Наявність факсимільного підпису не стала перепоною у виконанні договору та не послужила підставою для звернення до суду для визнання його недійсним.

Щодо відсутності ТТН про перевезення придбаного у ПП «ФБМ -Україна» товару, суд відмічає, що за умовами договору усі витрати про доставці товару на склад позивача несе продавець, тобто ПП «ФБМ -Україна». Позивачем під час перевірки надано відповідачу всі первинні документи, якими підтверджується виконання господарських операцій із ПП «ФБМ -Україна», зокрема договір, податкові та видаткові накладні, які мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р. Суд вважає, що відсутність ТТН не може бути підставою для невключення до податкового кредиту сум ПДВ відповідно до господарських операцій, які відбулись. Правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту по придбаним позивачем товарам. Таким чином відсутність ТТН може свідчити лише про факт порушення правил перевезення автомобільним транспортом, допущений постачальником позивача, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.12.2012р. № К/9991/54098/12.

Таким чином судом не підтверджено висновки відповідача про заниження податкових зобов'язань з ПДВ на 505.705,0 грн. та завищення податкового кредиту на 107.354,0 грн. тому суд повністю скасовує спірні податкові повідомлення - рішення № 0007832200, № 0007842200,.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 29.11.2013р. № 0000591704 в частині визначення зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями на 45425,75 грн., суд зазначає наступне.

Податковим органом застосовано штрафну санкцію у сумі 510, 0 грн. за відображення недостовірних відомостей у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податків та сум утриманого з них податку (ф. 1ДФ), а саме: до розрахунків за 4 кв. 2011р. та 1 кв. 2012р. включені недостовірні відомості - невірно вказані ідентифікаційні номери та номери паспортів платників податку.

Позивач до суду надав копії уточнюючих розрахунків: за 4 кв. 2011р. поданий до ДПІ 17.05.2012р. та за 1 кв. 2012р. поданий до ДПІ 18.09.2012р., у яких самостійно усунув зазначені порушення.

Таким чином, оскільки позивач самостійно виправив допущені помилки до проведення перевірки, суд вважає, безпідставним застосування штрафної санкції у сумі 510,0 грн.

Також під час перевірки питань щодо повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб податковим органом встановлено, що позивачем як податковим агентом несвоєчасно перераховано до бюджету суму податку, утриманого з доходу платників податку (найманих працівників) за період лютий, квітень-листопад 2012р. у загальній сумі 179663,01 грн.

На підставі ст.127 ПК України до позивача застосований штраф у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету 44915,75 грн. (179663,01 х 25%).

Позивач не заперечує наявність правопорушення у вигляді несвоєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету за вказані періоди.

Згідно п.127.1 ст.127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

За змістом пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Таким чином, при винесенні податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні застосовувала законодавчі норми, що встановлюють відповідальність податкового агенту за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків.

Також суд відмічає, що за пп.168.1.1. п. 168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

За пп.168.1.2.п.168.1 ст.168 ПК України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до пп. 168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

За приписами п.127.1 ст.127 ПКУ не нарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Таким чином приписи ст. 168 визначають обов'язок податкового агента, яким є позивач, щодо перерахування утриманого ним податку з доходів фізичних осіб , утому числі і визначають порядок перерахування податку при затримці у виплаті нарахованих доходів на користь фізичних осіб.

На думку суду, приписи ст.168 ПК України визначають обов'язок щодо перерахування утриманого податку на доходи фізичних осіб до або під час виплати доходів на користь цих осіб та визначають зобов'язують податкового агента у обов'язковому порядку сплатити утриманий податок до фактичної виплати доходу, коли цей дохід нараховується але не виплачується (не надається) платнику податку. Порушення цього порядку тягне за собою фінансову відповідальність, яка передбачення п.127.1 ст.127 ПКУ.

Посилання позивача на те, що несвоєчасно перераховані до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб мають статус податкового боргу, а тому за це порушення передбачена інша відповідальність, яка встановлена п. 126.1 ст. 126 ПК України, за несплату узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, суд вважає необґрунтованим, оскільки позивач не є платником податку з доходів фізичних осіб, а виступає податковим агентом, процедури узгодження даного податку не передбачено, тому відповідальність податкового агента за вищевказані податкові порушення законодавець виділив в окрему норму - ст. 127 ПКУ.

Виходячи з вищевикладеного, податковим органом правомірно застосовано до спірних правовідносин статтю 127 Податкового кодексу України, якою передбачено накладення штрафу за не нарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків, відтак суд скасовує податкове повідомлення-рішення від 29.11.2013р. № 0000591704 лише в частині визначення зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями на 510,0 грн.

Таким чином суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

постановив :

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне комерційне підприємство "Транстехсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- від 29.11.2013р. № 0000591704 в частині визначення зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями на 510,0 грн.;

- від 02.12.2013р. № 0007822200 про визначення зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 156809,0 грн. та за штрафними санкціями на 300,0 грн. повністю;

- від 02.12.2013р. № 0007832200 про визначення зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на 610165,0 грн. та за штрафними санкціями на 152542,0 грн. повністю;

- від 02.12.2013р. № 0007842200 про зменшення суми бюджетного відшкодування із ПДВ за листопад 2012р. на 2895,0 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 724,0 грн. повністю.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне комерційне підприємство "Транстехсервіс" понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1081,87 грн. згідно платіжного доручення № 8 від 21.02.2014р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 30 квітня 2014 р.

Суддя Морська Г.М.

кат. 8.3.3