Постанова

від 28.04.2014 по справі 907/31/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2014 р. Справа № 907/31/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Галушко Н.А.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кронов»

на рішення господарського суду Закарпатської області від 07.03.2014р.

у справі № 907/31/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мастерпласт Україна», м.Ужгород

до товариства з обмеженою відповідальністю «Кронов», м.Ужгород

про стягнення заборгованості в сумі 54 205,25 грн. ,

з участю представників :

від скаржника - не з»явився

від позивача - Ігнатенко С.С.

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Скаржник належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в зв"язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 07.03.2014р. у справі № 907/31/14 (суддя Мокану В.В.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Мастерпласт Україна», м.Ужгород та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Кронов», м.Ужгород 54000,00 грн. основного боргу, 205,25 грн. - 3% річних та 1827,00 грн. судового збору; в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Кронов» від 05.03.2014р. про розстрочку виконання рішення - відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кронов» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки кінцевий термін виконання відповідачем грошового зобов»язання за договором сторонами визначено 10 квітня 2014 року. Відтак, на думку скаржника, позивач звернувся до господарського суду передчасно у зв»язку з відсутністю факту порушення його права на момент звернення до суду.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Між товариством з обмеженою відповідальністю „Мастерпласт Україна" (продавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю „Кронов" (покупцем) 11.04.2013 року укладено договір купівлі - продажу автомобіля, за умовами якого продавець (позивач) зобов'язався передати у власність покупця (відповідача) автомобіль марки MAN, модель 18.463 FLS, 2001 року випуску, номер шасі (кузов, рама) WMAH05ZZZ1M333242, об'єм двигуна 12816 куб. см. та н/причіп бортовий - Е, марка AVTOTREIDING, модель ОРS-24-05, номер шасі (кузов, рама) Z29210332ХКАТR043, 1999 року випуску, а відповідач зобов'язався прийняти автомобіль та сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Ціну договору, умови її сплати та строк сторонами погоджено у п. 2 договору, який передбачає, що продаж автомобіля за домовленістю сторін вчиняється за 162000 грн. з ПДВ, які покупець оплачує продавцю до 10.04.2014 року рівними частинами до останнього дня поточного місяця, а саме, 30.04.2013 року - 13500 грн.; 31.05.2013 - 13500 грн.; 28.06.2013 року 13500 грн.; 31.07.2013 року - 13500 грн.; 30.08.2013 року - 13500 грн.; 30.09.2013 року - 13500 грн.; 31.10.2013 року - 13500 грн.; 30.11.2013 року - 13500 грн.; 27.12.2013 року - 13500 грн.; 31.01.2014 року - 13500 грн.; 28.02.2014 року - 13500 грн.; 31.03.2014 року - 13500 грн. Також сторонами погоджено, що умови договору щодо сплати ціни договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Пунктом 1.5. договору визначено, що автомобіль оглянутий покупцем; недоліків, які перешкоджають використанню автомобіля за цільовим призначенням, на момент огляду не виявлено; претензій до продавця щодо якісних характеристик відчужуваного автомобіля покупець не має.

Видатковою накладною № РН-0001754 від 12.04.2013 року та актом приймання - передавання від 12.04.2013 року, що підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін, підтверджено передачу позивачем відповідачеві автомобіля, що є предметом договору купівлі - продажу від 11.04.2013 року.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання по повній та своєчасній оплаті за придбаний автомобіль виконав частково; за період з квітня по жовтень 2013 року вчасно та в повному обсязі сплачував грошові кошти за автомобіль згідно затвердженого графіку, що в загальному склало суму 94500 грн. та підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Несплата відповідачем встановлених договором сум платежів за листопад та грудень 2013 року слугувала підставою для звернення позивача до суду з позовом про примусове стягнення з відповідача зазначених сум в примусовому порядку.

В процесі розгляду справи позивачем здійснено збільшення позовних вимог у зв'язку із несплатою відповідачем чергових платежів за придбаний автомобіль за січень та лютий 2014 року.

Таким чином, станом на день розгляду спору позивач просив стягнути з відповідача в примусовому порядку суму 54000 грн. заборгованості за договором купівлі - продажу автомобіля від 11.04.2013 року, що включає несплачені чергові платежі за листопад 2013 року, грудень 2013 року, січень 2014 року, лютий 2014 року.

Заявлена вимога про стягнення суми 54000 грн. заборгованості належним чином доведена матеріалами справи, умовами укладеного договору купівлі - продажу від 11.04.2013 року, видатковою накладною № РН-0001754 від 12.04.2013 року та актом приймання - передавання від 12.04.2013 року, та визнана відповідачем.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач заперечень проти позову та доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем договірних зобов"язань вимога щодо стягнення 54000,00 грн. є обґрунтованою та підставною.

Крім того, згідно частини 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної правової норми, позивачем правомірно нараховано відповідачу 205,25 грн. - 3% річних.

Також, як встановлено судом, 05.03.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кронов» подало заяву, якою позов визнало повністю та просило суд розстрочити виконання рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості на умовах сплати відповідачем вказаної суми рівними частинами щомісяця, починаючи з березня 2014 року по липень 2014 року. В обґрунтування поданої заяви відповідач посилався на часткове виконання грошового зобов'язання за договором купівлі - продажу автомобіля від 11.04.2013 року та фінансовий стан товариства. В поданій заяві відповідач зазначав, що збиток ТОВ „Кронов" від господарської діяльності за 2013 рік склав 69400 грн., податку на прибуток підприємства за вказаний період задекларовано в сумі 425 грн., що підтверджується фінансовим звітом та податковою декларацією з податку на прибуток підприємств за 2013 рік. Звернув увагу суду на сезонні коливання обсягу транспортних послуг та наголосив, що примусове стягнення коштів за рішенням у даній справі призведе до фактичного припинення господарської діяльності відповідача, а кошти, що є предметом спору у даній справі, надійдуть до позивача пізніше, ніж пропонує на умовах розстрочення відповідач.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно п.7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, необхідно врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відтак, відстрочка виконання судового рішення може бути встановлена судом лише за умов наявності виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

В даному випадку відповідачем не подано доказів, які б підтверджували виняткові обставини, які у нього склалися, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події.

Посилання відповідача на складне фінансове становище та збитковість господарської діяльності у 2013 році, сезонну складову господарської діяльності судом підставно не взято до уваги, оскільки, складна фінансова ситуація впливає на господарську діяльність не тільки відповідача, а й на інших суб'єктів господарювання, в тому числі і на позивача. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Будь-який суб'єкт господарювання реалізовує свою діяльність на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Отже, суд не може брати до уваги позицію лише однієї сторони, при цьому не беручи до уваги позицію іншої.

За таких обставин, заява відповідача про розстрочку виконання рішення обгрунтовано відхилена судом першої інстанції.

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об»єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідач не заперечив наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 07.03.2014р. у справі № 907/31/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Повний текст постанови складено « 28» квітня 2014 р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Галушко Н.А.