Постанова
від 24.04.2014 по справі 910/13336/13
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2014 р. Справа№ 910/13336/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участі представників: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний

кооператив «Янтар»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2013

у справі № 910/13336/13

за позовом Прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі:

1) Севастопольської міської ради;

2) Державного підприємства «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»

до 1) Севастопольської міської державної адміністрації;

2) Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2: 1) ОСОБА_2; 2) ОСОБА_3; 3) ОСОБА_4; 4) ОСОБА_5; 5) ОСОБА_6; 6) ОСОБА_7; 7) ОСОБА_8; 8) ОСОБА_9; 9) ОСОБА_10; 10) ОСОБА_11; 11) ОСОБА_12; 12) ОСОБА_13; 13) ОСОБА_14; 14) ОСОБА_15; 15) ОСОБА_16; 16) ОСОБА_17; 17) ОСОБА_18; 18) ОСОБА_19; 19) ОСОБА_20; 20) ОСОБА_21; 21) ОСОБА_22; 22) ОСОБА_23; 23) ОСОБА_24; 24) ОСОБА_25; 25) ОСОБА_26; 26) ОСОБА_27; 27) ОСОБА_28; 28) ОСОБА_29; 29) ОСОБА_30; 30) ОСОБА_31; 31) ОСОБА_32; 32) ОСОБА_33; 33) ОСОБА_34

про визнання недійсними розпоряджень Севастопольської міської державної адміністрації № 130-р від 25.01.2010 та № 1140-р від 06.04.2010

ВСТАНОВИВ:

Прокурор міста Севастополя (далі, прокурор) в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради (далі, позивач-1) та Державного підприємства «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство» (далі, позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Севастопольської міської державної адміністрації (далі, відповідач-1) та Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» (далі, відповідач-2) про визнання недійсними розпоряджень Севастопольської міської державної адміністрації № 130-р від 25.01.2010 та № 1140-р від 06.04.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2013 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 залучено членів Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» - третіх осіб 1-33.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2013 у справі № 910/13336/13 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 130-р від 25.01.2010 «Про надання дозволу обслуговуючому кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» на розроблення проекту землеустрою і технічної документації для індивідуального дачного будівництва у районі траси «Севастополь-Ялта».

Визнано недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1140-р від 06.04.2010 «Про передачу у власність громадянам-членам обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва, розташованих за адресою: Севастопольська зона ПБК, № 5-Б/1-33».

Присуджено до стягнення з Севастопольської міської державної адміністрації в дохід Державного бюджету України 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Обслуговуючий кооператив «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2013 у справі № 910/13336/13 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» у справі № 910/13336/13 було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/13336/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 24.04.2014.

У судове засідання, призначене на 24.04.2014 представники учасників судового процесу не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 про прийняття апеляційної скарги до провадження у справі № 910/13336/13 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, повідомлені суду, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Пунктом 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» також визначено, що доказом повідомлення адресата про час і місце розгляду справи судом в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучена до матеріалів справи та засвідчена самим судом копія реєстру поштових відправлень суду або долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення.

Згідно пункту 3.9.2. вищезазначеної Постанови, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. Постанови.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень прокурору, позивачам, відповідачам та третім особам -2, -3, -4, -6, -8, -14, -15, -17, -18, -19, -20, -25, -26, -28; повідомлення про вручення поштових відправлень третім особам -1, -2, -7, -10, -12, -16, -22, -23, -27, -29, -32, які повернулися на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а також долучені судом до матеріалів справи витяги з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, які містять інформацію про поштові відправлення третім особам -5, -11, -13, -24, -30, -31, -33, колегія суддів, з огляду на те, що неявка вказаних представників не перешкоджає вирішенню спору у справі, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників учасників судового процесу.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, судова колегія встановила наступне:

25.01.2010 Севастопольською міською державною адміністрацією прийнято розпорядження № 130-р «Про надання дозволу обслуговуючому кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» на розроблення проекту землеустрою і технічної документації для індивідуального дачного будівництва у районі траси «Севастополь-Ялта» (том 1, а.с. 26) (далі, Розпорядження № 130-р), відповідно до якого надано згоду ОК «ДБК «Янтар» на розробку єдиного комплексного проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,82 га для індивідуального дачного будівництва членам кооперативу, що розташовані у районі траси «Севастополь-Ялта» за межами населених пунктів, встановлених відповідно до статей 173, 174 Земельного кодексу України та на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок членів кооперативу в натурі (на місцевості) для складання земельно-правових документів.

06.04.2010 Севастопольською міською державною адміністрацією прийнято розпорядження № 1140-р «Про передачу у власність громадянам - членам обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва, розташованих за адресою: Севастопольська зона ПБК (рос.мовою Севастопольська зона ЮБК), № 5-Б/1-33» (том 1, а.с. 28) (далі, Розпорядження № 1140-р), відповідно до якого затверджено ОК «ДБК «Янтар» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,38 га для індивідуального дачного будівництва, розташованих за адресою: Севастопольська зона ПБК, № 5-Б/1-33 (пункт 1); передано громадянам України - членам ОК «ДБК «Янтар» у власність земельні ділянки загальною площею 2,38 га, для індивідуального дачного будівництва, з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення (пункт 2).

Позовні вимоги прокурора у справі мотивовані тим, що Обслуговуючим кооперативом «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» та його членами незаконно набуто у власність земельні ділянки для індивідуального будівництва, розташовані за адресою: Севастопольська зона ПБК, № 5-Б/1-33 загальною площею 2,38 га. Підставою заявленого позову є те, що відповідач-1, видаючи оспорювані Розпорядження, вийшов за межі повноважень, встановлених пунктом 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України щодо розпорядження землями в межах міста відповідними радами. Також, члени кооперативу не звертались про надання їм у власність земельних ділянок безоплатно, що суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України.

Окрім того, прокурор у позовній заяві зазначив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та належить на праві постійного користування Державному підприємству «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство» і, відповідно до норм діючого законодавства, може бути вилучена із постійного користування тільки за рішенням Кабінету Міністрів України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2013 у справі № 910/13336/13 позов прокурора було задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, у своїй апеляційній скарзі відповідач-2 стверджує, що висновки суду про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту - місто Севастополь, а отже, відповідно до пункту 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження цими землями здійснює Севастопольська міська рада є безпідставними, оскільки на час розгляду справи межі міста Севастополь не встановлені, проект землеустрою з встановлення меж населеного пункту міста Севастополь рішенням Верховної ради України не затверджено, державного акту України на межі населеного пункту міста Севастополь або адміністративно-територіального утворення - м. Севастополь та державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, власником якої зазначено Севастопольську міську раду, суду не надано.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вищезазначені заперечення скаржника не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Згідно статті 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно пункту 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 статті 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Севастопольської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Земельного кодексу України.

Статтею 17 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, розпорядження землями в місті Севастополі, до розмежування земель державної та комунальної власності, здійснює Севастопольська міська рада.

У матеріалах справи міститься лист Управління містобудування та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації від 12.11.2010 № 5-2/5723 (том 2, а.с. 43), зі змісту якого вбачається, що у відповідності до Генплану міста Севастополя, затвердженого у 2005 році, існує єдина межа міста Севастополь, яка роз'єднує місто Севастополь від території АР Крим. В цих межах площа міста Севастополь складає 86,4 тис. га. Сухопутна межа пролягає від мису Лукулл до мису Сарич, включаючи землі Андріївської сільради, Качинської селищної ради, Верхньосадівської сільради, Терновської сільради з 29-ма сільськими населеними пунктами, селище міського типу Кача, м. Інкерман. На графічному матеріалі Генплану формулювання межі зафіксована наступним чином: «Межа міста Севастополя - адміністративно-територіальної одиниці України».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинного на момент прийняття спірних розпоряджень) генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Севастопольської міської ради «Про затвердження Генерального плану міста Севастополя до 2025 року» від 13.12.2005 № 4114 (том 1, а.с. 19) затверджено розроблений Генеральний план міста Севастополя до 2025 року на планувальну територію загальною площею 86,4 тис. га (далі, Генеральний план).

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки № 68/5-2 від 03.02.2010 (том 2, а.с. 158) спірній земельній ділянці присвоєно адресу: м. Севастополь, Севастопольська зона ПБК, 5-Б/1-33.

Як вбачається із креслень Генерального плану та фрагменту викопіювання з Генерального плану міста Севастополь (том 2, а.с. 147) спірна земельна ділянка відноситься до території населеного-пункту міста Севастополь.

Існуючі межі міста Севастополь, як адміністративно-територіальної одиниці в системі адміністративно-територіального устрою та факт розташування спірної земельної ділянки у межах міста Севастополь підтверджуються також наступними документами:

- Архівна копія витягу з протоколу № 3 засідання Президії Верховної Ради РРФСР від 07.03.1939 «Указ о расширении городской черты города Севастополя Крымской АССР», згідно якого затверджено постанову Президіума Верховної ради Кримської АСРР від 25.02.1939 про включення до міської межі міста Севастополя території Інкерманської, Бартенівської та Ново-Земельської сільської ради, радгоспів Перовського та № 10, селища Мекензієвих гір та про ліквідацію Інкерманської, Бартенівської та Ново-Земельської сільської ради (том 2, а.с. 31);

- Архівний витяг з протоколу засідання виконавчого комітету Севастопольської міської Ради депутатів трудящих від 10 травня 1957 року № 12 «О измени районирования города Севастополя», згідно якого включено в межі міста Севастополя місто Балаклаву та територію Пригородненської сільради, створено у місті Севастополі Балаклавський район за рахунок приєднаної території міста Балаклава, Пригородненської сільради та окраїн Сталінського, Корабельного та Нахімовського районів - території від 5 км шосе Балаклава - Севастополь, селища в районі Камишової бухти та узбережжя до мису Фіолент, кол. дачі Максимова - заводу він соків та земель радгоспу № 10 з населеним пунктом Сахарна голова, прийнято в підпорядкування Севастопольської міської ради Чернореченську сільраду Балаклавського району, об'єднано Корабельний та Нахімовський міста Севастополя;

- Архівна копія рішення виконавчого комітету Севастопольської міської Ради депутатів трудящих від 8 січня 1963 року № 14 «О некоторых изменениях в составе районов в гор. Севастополе» (том 2, а.с. 32), згідно якого включено в склад Балаклавського району територію с жилими масивами колишніх селищ Інкерман, Зелена гірка, Жовтневий, ГРЕС, Георгіївської та Первомайської балок, залізничні станції Інкерман-1 та Інкерман-2, нефтебазу, селище 3-го гідровузла. У зв'язку з включенням даної території в склад Балаклавського району, встановити наступну межу між Нахімовським та Балаклавським районами міста Севастополя: від перетину Сімферопольського шосе з дорогою в Радянську балку на північ-захід до Північної бухти, включаючи Георгіївську балку, ГРЕС та, оминаючи бухту до пасажирського причалу, далі по Сімферопольському шосе на північ. В іншому межа - без змін.

- Архівний витяг з Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року № 16 «О внесении изменений в административное районирование Украинской РСР по Крымской области», відповідно до якого Орлинівську сільраду Бахчисарайського району передано в підлеглість Балаклавській районній Раді міста Севачтополя,

- Архівний витяг з рішення виконавчого комітету Кримської обласної Ради депутатів трудящих від 8 січня 1965 року № 16 (том 2, а.с. 30), згідно якого Кримська обласна Рада депутатів трудящих вирішила довести до відома Бахчисарайського райвиконкому, що населенні пункти Вишневе, Орловка, Осіпенко, Полюшко Теністовської сільради і Поворотне Верхньосадівської сільради Указом Президіуму Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року передані у підлеглість Нахімовській районній Раді міста Севастополя. Зобов`язано райвиконкоми змінити адміністративні межі у відповідності з зазначеним рішенням, провести прийом і передачу вказаних населених пунктів та внести відповідні зміни в адміністративно-територіальні дані та земельно-облікові документи.

- Архівна копія рішення виконавчого комітету Севастопольської міської Ради депутатів трудящих від 11 травня 1965 року № 247 (том 2, а.с. 29), згідно якого, Виконавчий комітет Севастопольської міської Ради депутатів трудящих вирішила, довести до відома Нахімовського і Балаклавського райвиконкомів, відділів та управлінь міськвиконкомів, що Указом Президіуму Верховної Ради УРСР від 26 квітня 1965 року з Бахчисарайського району Кримської області передані Верхньосадівська сільрада у підлеглість Нахімовській районній Раді та село Фронтове Красномакської сільради в підлеглість Балаклавській районній Раді м. Севастополя. Зобов`язано Нахімовський і Балаклавський райвиконкоми (т.т. Сінгаєвського, Селіванову) прийняти населені пункти вказаних сільрад. Начальника відділу у справах будівництва та архітектури т. Баглей змінити адміністративні межі м. Севастополя у відповідності з цим рішенням.

- Архівна копія Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 13 листопада 1975 року «Об образовании новых районов в некоторых городах Украинской ССР», згідно якого, створено Гагарінський район в місті Севастополі за рахунок території Ленінського району. Включено селища міського типу …Камишеву Бухту - в межі міста Севастополя. …Камишево-Бухтинську Раду Ленінської райради м. Севастополя відмінено (том 2, а.с. 28);

- Архівна копія рішення Севастопольської міської ради народних депутатів від 08.02.1977 № 3/93 «О границах города Севастополя» (том 2, а.с. 16-17), згідно якого затверджено межі Балаклавського, Гагаринського, Ленінського, Нахімовського районів та міста Білокам'янська згідно додатку;

- Архівна довідка про адміністративно-територіальний устрій м. Севастополя і району з 1921 року (том 2, а.с. 33-42).

Факт розташування спірної земельної ділянки у межах міста Севастополь підтверджується також схемою розміщення проектованої ділянки в системі міста (том 1, а.с.169-173).

Твердження апелянта стосовно того, що на час розгляду справи межі міста Севастополь не встановлені, останній обґрунтовує посилаючись на норми статей 173-176 Земельного кодексу України, наголошуючи на тому, що дотепер проект землеустрою з встановлення меж населеного пункту міста Севастополь не розроблений та не затверджений.

Так, відповідно до частини 2 статті 173 Земельного кодексу України межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Згідно частини 1 статті 174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

Відповідно до статей 175-176 Земельного кодексу України межі адміністративно-територіальних одиниць встановлюються в порядку та відповідно до закону.

Межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом України.

Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіальної одиниці встановлюються Верховною Радою України.

Вказані доводи апелянта не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.07.2001 № 11-рп/2001 у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «район» та «район у місті», які застосовуються в пункті 29 частини першої статті 85, частині п'ятій статті 140 Конституції України, і поняття «організація управління районами в містах», яке вживається в частині п'ятій статті 140 Конституції України та в частині першій статті 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», а також щодо офіційного тлумачення положень пункту 13 частини першої статті 92 Конституції України, пункту 41 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно повноваження міських рад самостійно вирішувати питання утворення і ліквідації районів у місті (справа про адміністративно-територіальний устрій) встановлено, що територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які складають систему адміністративно-територіального устрою України.

Адміністративно-територіальна одиниця - це компактна частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У відповідності до статті 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, двадцять чотири області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

Таким чином, Конституцією України система територіального устрою України визнана такою, що існує на даний час. Перехідними положеннями Конституції України (або іншими законодавчими актами) не визначено, що система територіального устрою України встановлюється та буде чинною з будь-якого часу або на підставі спеціального акту чи події, зокрема, не встановлюється, що система територіального устрою України та окремі адміністративно-територіальні утворення у системі виникають лише з моменту нового затвердження меж таких адміністративно-територіальних утворень.

Система адміністративно-територіального устрою України та адміністративно-територіальні утворення в даній системі, а саме області, міста, райони - виникли та були встановлені законом ще до набрання чинності Земельним кодексом України.

Так, ні Земельним кодексом України, ні будь-яким іншим законодавчим актом не передбачено, що існуючі адміністративно-територіальні утворення в системі адміністративно-територіального устрою України та їх межі не мають чинності до розроблення і затвердження проектів землеустрою їх меж і до прийняття Верховною Радою України рішень щодо затвердження меж і територій.

Стосовно посилань відповідача-2 на статті 173-176 Земельного кодексу України, то колегія суддів зазначає, що останні не можна тлумачити таким чином, що після набрання чинності Земельним кодексом України 2001 року всі існуючі території і межі адміністративно-територіальних утворень є скасованими та недіючими до затвердження Верховною Радою України нових проектів землеустрою меж територій адміністративно-територіальних утворень. Таке тлумачення суперечить як конституційним нормам про територіальний устрій України, так і всім нормам законодавчих актів, які містять поняття адміністративно-територіальних утворень та регулюють будь-які питання, пов'язані з адміністративно-територіальним устроєм держави.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що спірна земельна ділянка, щодо якої відповідачем-1 прийняті спірні Розпорядження, знаходиться у межах населеного пункту міста Севастополь, а тому з урахуванням приписів пункту 12 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, розпорядження нею віднесено до компетенції позивача, а не відповідача.

Судом також не приймаються до уваги доводи відповідача-2 щодо уповноваженості відповідача-1 на прийняття спірного розпорядження з підстав належності земельної ділянки до земель державної власності, оскільки, як уже вказувалося вище, єдиною законодавчою нормою, якою визначено суб'єкти, що розпоряджаються земельними ділянками до розмежування земель державної та комунальної власності в Україні (в перехідному періоді) є норма пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якої у межах населених пунктів розпорядження землями державної та комунальної власності здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, при цьому, як вбачається з вищевикладеного, колегією суддів встановлено, що земельна ділянка, передана за спірними розпорядженнями знаходилась у межах міста Севастополь.

Окрім того, колегія суддів наголошує, що враховуючи, те, що на даний час землі державної та комунальної власності в Україні не розмежовані, здійснюючи розпорядження землями, а також захист, контроль користування та інші дії, - місцеві ради здійснюють не права власника таких земель, оскільки правовий статус і власник таких земель не встановлений, а виконують права держави з розпорядження та охорони земель України, як національного багатства. У зв'язку з цим, зрозумілим виявляється те, що у Севастопольської міської ради відсутній державний акт на право власності на спірну земельну ділянку.

Зі змісту пункту 1 Розпорядження № 130-р та матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою з відведення спірної земельної ділянки розроблявся Обслуговуючому кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар».

Водночас, пунктом 2 Розпорядження № 1140-р вирішено передати спірні земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва громадянам України - членам Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар».

З даного приводу колегія суддів зазначає, що така передача земельної ділянки у власність була здійснена з порушенням норм земельного законодавства України з огляду на наступне.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. При цьому, відповідно до частини другої цієї статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини першої статті 127, статей 128 та 134 Земельного кодексу України відчуження земельних ділянок державної чи комунальної власності юридичним особам здійснюється лише шляхом їх продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Винятки з цього правила встановлені частинами другою та третьої статті 134 Земельного кодексу, до яких набуття права власності на спірну земельну ділянку відповідачем-2 не відноситься.

Колегія суддів зазначає, що чинним земельним законодавством України не передбачена можливість безоплатного набуття, приватизації земельних ділянок дачно-будівельними кооперативами як юридичними особами для цілей індивідуального дачного будівництва.

Право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва згідно статті 121 Земельного кодексу України мають громадяни України у розмірі не більше 0,10 гектара у порядку, встановленому статтею 118 Земельного кодексу України.

Так, згідно статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У свою чергу, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Однак, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення громадян-членів ОК «ДБК «Янтар» до СМДА у порядку статті 118 Земельного кодексу України із особистими заявами про передачу їм у власність спірних земельних ділянок.

Натомість, всупереч нормам земельного законодавства, Розпорядження № 130-р було видано на підставі звернення голови обслуговуючого кооперативу «ДБК «Янтар» ОСОБА_24 від 14.08.2009 № 6910/45/1-09, який згідно статті 6 Закону України «Про кооперацію» є юридичною особою та не наділений згідно чинного земельного законодавства України правом безоплатного набуття земельних ділянок у власність.

У апеляційній скарзі відповідач-2 також наголошує на тому, що судом першої інстанції невірно зроблено висновок про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, переданих у користування позивача-2.

Однак, зазначені твердження апелянта не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається із викопіровки із Генерального плану міста Севастополь, спірна земельна ділянка за своїм функціональним призначенням відноситься до зони лісів, лісопарків та інших територій, вкритих лісом, територій резерву природно-заповідного фонду (том 2, а.с. 107), тобто до земель лісогосподарського призначення (стаття 55 Земельного кодексу України).

Зазначене підтверджується також листом Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації від 12.08.2013 № 01-16/3861 (том 2, а.с. 106).

Водночас, як вбачається зі спірних розпоряджень спірну земельну ділянку було надано відповідачу-2 для індивідуального дачного будівництва.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам

Таким чином, спірна земельна ділянка була передана у власність відповідача-2 за цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва», тобто з невідповідністю цільового призначення функціональній зоні міста, встановленої Генеральним планом, що, відповідно, є порушенням земельного законодавства України та безумовною підставою для визнання спірних розпоряджень недійсними.

Також, розглянувши заяву відповідача-2 про застосування позовної давності (том 3, а.с. 33-34), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що у суду відсутні підстави вважати позов поданим після спливу строку позовної давності, оскільки відповідачем-2 у заяві визначено, що строк позовної давності сплинув 09.07.2013, у той час, як позов прокурором було направлено 08.07.2013, що підтверджується відміткою на конверті, наявному в матеріалах справи, тобто, у межах встановленого законодавством трирічного строку позовної давності.

Водночас, колегія суддів зазначає, що посилання відповідача-2 на непідвідомчість даного спору господарському суду з огляду на те, що спірні розпорядження стосуються надання земельних ділянок у власність фізичних осіб - членів ОК «ДБК «Янтар», а не у власність самого кооперативу, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є безпідставними, оскільки, як уже зазначалося вище, спірні земельні ділянки загальною площею 2,38 га були передані у власність громадянам України - членам кооперативу за проектом землеустрою з відведення спірної земельної ділянки, розробленим на замовлення Обслуговуючоого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар».

З огляду на зазначене, враховуючи суб'єктний склад сторін спору та його предмет, даний спір, у відповідності до чинного господарського та господарського процесуального законодавства, підвідомчий господарському суду.

Згідно з пунктом 1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 № 02-5/35, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

При цьому у пункті 2 зазначеного Роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсними розпоряджень відповідача-1 від 25.01.2010 № 130-р «Про надання дозволу обслуговуючому кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» на розроблення проекту землеустрою і технічної документації для індивідуального дачного будівництва у районі траси «Севастополь-Ялта» та від 06.04.2010 № 1140-р «Про передачу у власність громадянам - членам обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва, розташованих за адресою: Севастопольська зона ПБК (рос.мовою Севастопольська зона ЮБК), № 5-Б/1-33» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи це, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Дачно-будівельний кооператив «Янтар» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2013 у справі № 910/13336/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2013 у справі № 910/13336/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/13336/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко

СудКиївський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення24.04.2014
Оприлюднено30.04.2014
Номер документу38486395
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/13336/13

Постанова від 24.04.2014

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Михальська Ю.Б.

Ухвала від 17.03.2014

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Михальська Ю.Б.

Ухвала від 18.02.2014

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Михальська Ю.Б.

Рішення від 26.11.2013

Господарське

Господарський суд міста Києва

Удалова О.Г.

Ухвала від 05.11.2013

Господарське

Господарський суд міста Києва

Удалова О.Г.

Ухвала від 24.09.2013

Господарське

Господарський суд міста Києва

Удалова О.Г.

Ухвала від 15.07.2013

Господарське

Господарський суд міста Києва

Станік С.Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні