Постанова

від 23.04.2014 по справі 826/2214/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2014 року 14:30 № 826/2214/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 доДержавного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, в якому просить:

1. Визнати бездіяльність Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області щодо невиконання припису від 04.10.2013 року № 10-04-039/42-36 Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області в частині вжиття вичерпних заходів щодо працевлаштування ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 184 КЗпП України - незаконною.

2. Визнати рішення Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, оформлене наказом № 50-о від 22.05.2013 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, в момент прийняття незаконним.

3. Стягнути з Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду розмірі 18 000,00 грн.

4. Стягнути з Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення ОСОБА_1 з 22 травня 2013 року по дату поновлення її на посаді 13.11.2013 року.

5. Зобов'язати Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області працевлаштувати ОСОБА_1 на відповідну посаду в порядку ч. 1 ст. 32 КЗпП України, відповідно до вимог ст. 184 КЗпП України у новоствореному Департаменті охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

6. Покласти на посадових осіб Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області в порядку ст. 237 1 КЗпП України обов'язок покрити заподіяну шкоду.

7. Відшкодувати поштові витрати ОСОБА_1 в розмірі 87,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області вчинено протиправну бездіяльність в частині поновлення порушених прав ОСОБА_1, передбачених законодавством про працю.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. До суду надійшло клопотання про неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача, у зв'язку з чим просить розглядати справу у порядку письмового провадження. Проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених в запереченнях до позову.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області (надалі - Держуправління), в якому вона працювала з 01.09.2008 року на посаді головного спеціаліста відділу біоресурсів, природно-заповідної справи, інформаційного забезпечення та зв'язків з громадськістю (наказ № 40-о від 01.04.2011 р).

За період проходження державної служби, у зв'язку із зміною структури та штатного розпису, ліквідації та реорганізації управління, звільнялась в порядку переведення та призначалась на відповідні посади в новостворених підрозділах Держуправління.

З 05 березня 2012 року по 28 листопада 2014 року позивачу було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (Наказ № 7-в від 02.03.2012 р.).

Однак, Держуправління припинило трудові відносини з позивачем з 22.05.2013 року, з мотивів ліквідації Державного управління ОНПС у Київській області, посилаючись на положення п.1 ст.40 КЗпПУ на підставі Наказу №50-о від 22.05.2013 року.

За захистом своїх порушених трудових прав позивач звернулась до Прокуратури м. Києва із заявою про грубе порушення законодавства про працю.

За результатами перевірки та, відповідно до листа Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області, яка була залучена до перевірки, від 10.10.2013 року № В219/02-12 звільнення позивача на підставі наказу від 22.05.2012 р. № 50-о Державного управління охорони навколишнього природного середовища Київської області у зв'язку з його ліквідацією визнано таким, яке відбулось з порушенням чинного законодавства про працю, а саме з порушенням вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

На підставі виявленого в результаті перевірки порушення законодавства про працю винесено припис, яким зобов'язано голову комісії з проведення ліквідації вжити вичерпних заходів з метою працевлаштування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років у відповідності до положень ч. 6 ст. 179 КЗпП України), одиноких матерів, які мають дитину віком до 14 років або дитину інваліда.

13 листопада 2013 року на виконання припису Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області від 04.10.2013 року № 10-04-039/42-36 головою комісії з проведення ліквідації наказом № 50-о від 13.11.2013 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1» позивача поновлено на роботі.

Одночасно позивач звернулась до Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області з клопотанням про вжиття заходів щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу як результату порушення чинного законодавства про працю, а також із заявою про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу на ім'я голови ліквідаційної комісії. Однак на звернення ОСОБА_1 листом № О 248/02-12 від 03.12.2013 року їй було відмовлено у вжитті відповідних заходів та рекомендовано звернутись з приводу трудового спору щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням безпосередньо до суду.

Як вбачається з пояснень позивача, з моменту поновлення на посаді з 13.11.2013 року відповідач не вчиняє жодних дій щодо виконання покладених на нього законодавством про працю обов'язків в частині працевлаштування позивача у новоствореному на підставі Розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 16 травня 2013 року № 190 Департаменті екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, який є правонаступником та виконує функції Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, та не виплачено позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, відповідач лише частково виконав припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області в частині поновлення порушеного права позивача, а саме: лише поновив на посаді останню. Всі інші дії та заходи, які передбачені чинним законодавством про працю та викладені у приписі Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області в частині поновлення порушених прав позивача, відповідачем не виконано, з огляду на що позивач звернулась до суду за захистом її порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні» від 16.10.2012 №5456-VI (далі - Закон №5456-VI»), внесено зміни в частині, що стосується передачі повноважень від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласним, Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям.

Як встановлено судом, в структурі органів виконавчої влади відбувається адміністративна реформа, що триває і на сьогоднішній день.

На виконання вимог Закону №5456-VI, Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 року №159 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища», якою постановлено ліквідувати до 17.05.2013 р. як юридичних осіб публічного права територіальні органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища, в переліку яких значиться і відповідач.

Так, зокрема, згідно з наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 21 березня 2013 року № 17 «Про ліквідацію Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області»:

- припинено юридичну особу Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, код ЄДРПОУ 05524009, шляхом ліквідації;

- призначено голову комісії з проведення ліквідації названого управління.

Станом на час розгляду судом даної справи ліквідація відповідача не завершена.

Відповідно до ст.49 2 КЗпП України, Наказу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 22.03.2013 № 32-о «Про вивільнення працівників Держуправління у зв'язку з ліквідацією», п.14 Додатку №2 до Наказу від 21.03.2013 №17, відповідач здійснив попередження про майбутнє звільнення позивача із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивачем було ознайомлено з попередженням про майбутнє звільнення з займаної посади, що підтверджується персональним підписом на персональному попереджені.

Територіальною інспекцією з питань праці у Київській області було проведено позапланову перевірку Держуправління, якою було встановлено, що в порушення ч.3 ст. 184 КЗпП України, на підставі наказу голови комісії з проведення ліквідації Держуправління від 22.05.13р. №50-о звільнено з роботи з 22.05.13 р. за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства ОСОБА_1, яка за станом на день звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

На виконання припису Територіальної інспекції з питань праці у Київській області від 04 жовтня 2013 року №10-04-039/42-36, яким зобов'язано вчинити всіх вичерпних заходів щодо працевлаштування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років на підставі ч. 6 ст.179 КЗпП України) одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину - інваліда, згідно вимог ст. 184 КЗпП України у строк до 15.11.2013 р., відповідачем прийнято наказ від 13.11.2013р. №50 - о про поновлення на посаді, відповідно до якого, скасовано п.1 наказу Держуправління від 22.05.2013 р. №50- о.

Однак, як встановлено судом, з моменту поновлення на посаді позивача, а саме з 13.11.2013 р. відповідач не вчинив дій щодо виконання покладених на нього законодавством про працю обов'язків в частині працевлаштування позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем виконано припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області в частині поновлення порушеного права позивача - частково, оскільки позивача лише поновлено на посаді, проте не працевлаштовано, що є протиправним.

При цьому, враховуючи, що відповідачем частково виконано припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області від 04.10.2013 р. № 10-04-039/42-36 та поновлено на посаді позивача, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання рішення Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області оформленого наказом № 50-о від 22.05.2013 р. про звільнення з посади ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, оскільки відповідачем не вчинено всіх вичерпних заходів щодо працевлаштування позивача, суд вважає за необхідне частково задовольнити вимогу позивача та зобов'язати Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області працевлаштувати ОСОБА_1 на відповідну посаду в порядку ч. 1 ст. 32 КЗпП України.

Водночас, суд зазначає, що задовольняє дану позовну вимогу частково, оскільки ліквідація відповідача незвершена, а тому в суду відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача працевлаштувати ОСОБА_1 в новоствореному Департаменті охорони навколишнього природного середовища.

Ні приписом від 04.10.2013 р. № 10-04-039/42-36, ні ст. 184 КЗпП України не передбачено обов'язок роботодавця працевлаштувати жінку на певному підприємстві (установі, організації).

Слід також зазначити, що Держуправлінням відповідно до ст.44 КЗпП позивачу при звільненні його з займаної посади була виплачена вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, а також здійснені взаєморозрахунки по заробітній платі і видана трудова книжка, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем.

Однак суд не погоджується з твердженнями позивача, що з 22.05.2013 р. позивач перебуває у вимушеному прогулі, оскільки відповідно до КЗпП, а також відповідно до п.24 Постанови Пленуму ВСУ № «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 «..прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу)».

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 перебуває у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 05.03.2012 р. по 28.11.2014 р. (наказ від 02.03.2012 р. № 7-в) та отримує відповідну грошову допомогу від держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року N 2811-ХII (надалі - Закон N 2811-ХII) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.

Отже, суд вважає, що вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може бути задоволена, оскільки позивач отримує допомогу відповідно до Закону N 2811-ХII, яка виплачувалась з держбюджету.

Відповідно до статті ч. 1-3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не доведена вина та протиправна поведінка відповідача, позивач не зазначила у зв'язку з яким порушеним правом вона вимагає моральну шкоду, а відтак, суд не може простежити причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою моральною шкодою.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження фізичних та душевних страждань, погіршення її здібностей і т.д.

Отже, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, який є підставою для стягнення завданої моральної шкоди позивачу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Однак зазначений розмір моральної шкоди, а саме 18 000,00 гривень не підтверджується доказами глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої або позбавлення її можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування.

Таким чином суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а тому відмовляє в їх задоволенні.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині покладення на посадових осіб Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області в порядку ст. 237 1 КЗпП України обов'язок покрити заподіяну шкоду також не підлягають задоволенню.

Також суд вважає, що позовні вимоги в частині відшкодування судових витрат позивачу в розмірі 87,40 грн. не підлягають задоволенню, оскільки не підтверджуються відповідними доказами. Суд звертає увагу, що фіскальні чеки ЖД УДППЗ «Укрпошта», надані позивачем в якості доказів здійснення позивачем судових витрат, не містять посилань на останні, а тому встановити їх відношення до судових витрат, визначених ст. 87 КАС України, неможливо.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши всі наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати бездіяльність Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області щодо невиконання припису від 04.10.2013 року № 10-04-039/42-36 Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області в частині вжиття вичерпних заходів щодо працевлаштування ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 184 КЗпП України -протиправною.

3. Зобов'язати Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області працевлаштувати ОСОБА_1 на відповідну посаду відповідно до вимог Кодексу законів про працю України.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук