Ухвала

від 30.10.2014 по справі 826/2214/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2214/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

30 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області про визнання дії незаконними, вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, в якому просила суд визнати бездіяльність Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області щодо невиконання припису від 04.10.2013 року № 10-04-039/42-36 Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області в частині вжиття вичерпних заходів щодо працевлаштування ОСОБА_2, відповідно до вимог ст. 184 КЗпП України - незаконною; визнати рішення Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, оформлене наказом № 50-о від 22.05.2013 року про звільнення з роботи ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, в момент прийняття незаконним; стягнути з Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області на користь ОСОБА_2 компенсацію за заподіяну моральну шкоду розмірі 18 000,00 грн; стягнути з Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення ОСОБА_2 з 22 травня 2013 року по дату поновлення її на посаді 13.11.2013 року; зобов'язати Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області працевлаштувати ОСОБА_2 на відповідну посаду в порядку ч. 1 ст. 32 КЗпП України, відповідно до вимог ст. 184 КЗпП України у новоствореному Департаменті охорони навколишнього природного середовища в Київській області; покласти на посадових осіб Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області в порядку ст. 237-1 КЗпП України обов'язок покрити заподіяну шкоду; відшкодувати поштові витрати ОСОБА_2 в розмірі 87,40 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2014 року адміністративний позов - задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2014 року та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, з порушенням норм процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 перебувала в трудових відносинах з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, в якому вона працювала з 01.09.2008 року на посаді головного спеціаліста відділу біоресурсів, природно-заповідної справи, інформаційного забезпечення та зв'язків з громадськістю (наказ № 40-о від 01.04.2011 р).

За період проходження державної служби, у зв'язку із зміною структури та штатного розпису, ліквідації та реорганізації управління, звільнялась в порядку переведення та призначалась на відповідні посади в новостворених підрозділах Держуправління.

З 05 березня 2012 року по 28 листопада 2014 року позивачу було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (Наказ № 7-в від 02.03.2012 р.), однак Держуправління припинило трудові відносини з позивачем з 22.05.2013 року, з мотивів ліквідації Державного управління ОНПС у Київській області, посилаючись на положення п.1 ст.40 КЗпПУ на підставі Наказу №50-о від 22.05.2013 року.

За захистом своїх порушених трудових прав позивач звернулась до Прокуратури м. Києва із заявою про грубе порушення законодавства про працю.

За результатами перевірки та, відповідно до листа Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області, яка була залучена до перевірки, від 10.10.2013 року № В219/02-12 звільнення позивача на підставі наказу від 22.05.2012 р. № 50-о Державного управління охорони навколишнього природного середовища Київської області у зв'язку з його ліквідацією визнано таким, яке відбулось з порушенням чинного законодавства про працю, а саме з порушенням вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

На підставі виявленого в результаті перевірки порушення законодавства про працю винесено припис, яким зобов'язано голову комісії з проведення ліквідації вжити вичерпних заходів з метою працевлаштування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років у відповідності до положень ч. 6 ст. 179 КЗпП України), одиноких матерів, які мають дитину віком до 14 років або дитину інваліда.

Так, 13 листопада 2013 року на виконання припису Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області від 04.10.2013 року № 10-04-039/42-36 головою комісії з проведення ліквідації наказом № 50-о від 13.11.2013 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_2.» позивача поновлено на роботі.

Одночасно позивач звернулась до Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області з клопотанням про вжиття заходів щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу як результату порушення чинного законодавства про працю, а також із заявою про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу на ім'я голови ліквідаційної комісії. Однак на звернення ОСОБА_2 листом № О 248/02-12 від 03.12.2013 року їй було відмовлено у вжитті відповідних заходів та рекомендовано звернутись з приводу трудового спору щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням безпосередньо до суду.

Як вбачається з пояснень позивача, з моменту поновлення на посаді з 13.11.2013 року відповідач не вчиняє жодних дій щодо виконання покладених на нього законодавством про працю обов'язків в частині працевлаштування позивача у новоствореному на підставі Розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 16 травня 2013 року № 190 Департаменті екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, який є правонаступником та виконує функції Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, та не виплачено позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, відповідач лише частково виконав припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області в частині поновлення порушеного права позивача, а саме: лише поновив на посаді останню. Всі інші дії та заходи, які передбачені чинним законодавством про працю та викладені у приписі Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області в частині поновлення порушених прав позивача, відповідачем не виконано, з огляду на що позивач звернулась до суду за захистом її порушених прав та законних інтересів.

Вирішуючи даний спір колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні» від 16.10.2012 №5456-VI (далі - Закон №5456-VI»), внесено зміни в частині, що стосується передачі повноважень від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласним, Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям.

Як встановлено судом першої інстанції, в структурі органів виконавчої влади відбувається адміністративна реформа, що триває і на сьогоднішній день.

На виконання вимог згаданого Закону, Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 року №159 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища», якою постановлено ліквідувати до 17.05.2013 р. як юридичних осіб публічного права територіальні органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища, в переліку яких значиться і відповідач.

Так, згідно з наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 21 березня 2013 року № 17 «Про ліквідацію Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області»: припинено юридичну особу Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, код ЄДРПОУ 05524009, шляхом ліквідації; призначено голову комісії з проведення ліквідації названого управління.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України, Наказу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 22.03.2013 № 32-о «Про вивільнення працівників Держуправління у зв'язку з ліквідацією», п.14 Додатку №2 до Наказу від 21.03.2013 №17, відповідач здійснив попередження про майбутнє звільнення позивача із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України, а позивачем було ознайомлено з попередженням про майбутнє звільнення з займаної посади, що підтверджується персональним підписом на персональному попереджені.

Територіальною інспекцією з питань праці у Київській області було проведено позапланову перевірку Держуправління, якою було встановлено, що в порушення ч.3 ст. 184 КЗпП України, на підставі наказу голови комісії з проведення ліквідації Держуправління від 22.05.13р. №50-о звільнено з роботи з 22.05.13 р. за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства ОСОБА_2, яка за станом на день звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

На виконання припису Територіальної інспекції з питань праці у Київській області від 04 жовтня 2013 року №10-04-039/42-36, яким зобов'язано вчинити всіх вичерпних заходів щодо працевлаштування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років на підставі ч. 6 ст.179 КЗпП України) одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину - інваліда, згідно вимог ст. 184 КЗпП України у строк до 15.11.2013 р., відповідачем прийнято наказ від 13.11.2013р. №50 - о про поновлення на посаді, відповідно до якого, скасовано п.1 наказу Держуправління від 22.05.2013 р. №50-о.

Однак, з моменту поновлення на посаді позивача, а саме з 13.11.2013 р. відповідач не вчинив дій щодо виконання покладених на нього законодавством про працю обов'язків в частині працевлаштування позивача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що відповідачем виконано припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області в частині поновлення порушеного права позивача - частково, оскільки позивача лише поновлено на посаді, проте не працевлаштовано, що є протиправним.

Оскільки відповідачем частково виконано припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області від 04.10.2013 р. № 10-04-039/42-36 та поновлено на посаді позивача, то позовні вимоги в частині визнання рішення Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області оформленого наказом № 50-о від 22.05.2013 р. про звільнення з посади ОСОБА_2 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Однак, так як відповідачем не вчинено всіх вичерпних заходів щодо працевлаштування позивача, колегія суддів зазначає про необхідність частково задовольнити вимогу позивача та зобов'язати Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області працевлаштувати ОСОБА_2 на відповідну посаду в порядку ч. 1 ст. 32 КЗпП України.

З посиланням позивача на те, що ОСОБА_2 перебуває у вимушеному прогулі, колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до КЗпП, а також відповідно до п.24 Постанови Пленуму ВСУ № «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 «..прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу)».

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 перебуває у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 05.03.2012 р. по 28.11.2014 р. (наказ від 02.03.2012 р. № 7-в) та отримує відповідну грошову допомогу від держави.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року N 2811-ХII (надалі - Закон N 2811-ХII) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.

Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач отримує допомогу відповідно до Закону N 2811-ХII, яка виплачувалась з держбюджету.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено право особа на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не доведена вина та протиправна поведінка відповідача, позивач не зазначила у зв'язку з яким порушеним правом вона вимагає моральну шкоду, а відтак, суд не може простежити причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою моральною шкодою.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження фізичних та душевних страждань, погіршення її здібностей і т.д.

Отже, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, який є підставою для стягнення завданої моральної шкоди позивачу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Однак, зазначений розмір моральної шкоди, а саме 18 000,00 гривень не підтверджується доказами глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої або позбавлення її можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині, а тому погоджується з судом першої інстанції про відмову в їх задоволенні.

Також судова колегія вважає, що позовні вимоги в частині відшкодування судових витрат позивачу в розмірі 87,40 грн. не підлягають задоволенню, оскільки не підтверджуються відповідними доказами. Суд звертає увагу, що фіскальні чеки ЖД УДППЗ «Укрпошта», надані позивачем в якості доказів здійснення позивачем судових витрат, не містять посилань на останні, а тому встановити їх відношення до судових витрат, визначених ст. 87 КАС України, неможливо.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2014 року - залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.