Постанова

від 23.04.2014 по справі 814/4382/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4382/13-а

Категорія: 8 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Кравченко К.В. та Градовського Ю.М.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: представника відповідача - Гаргаун Ярослава Ігоровича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорога-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорога-Сервіс" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20 жовтня 2013 року за №0004242204 та №0004252204.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що висновки податкового органу стосовно заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість (далі ПДВ) є необґрунтованими та такими, що суперечать обставинам справи, оскільки правочин, на підставі якого були сформовані валові витрати та податковий кредит, мав реальний характер та виконаний в повному обсязі з оформленням відповідних первинних документів.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ за №0004242204 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 85131,25 грн. та за №0004252204 про визначення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 81077,50 грн..

Не погоджуючись з постановою суду, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в вересні 2013 року фахівцем ДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача.

За наслідками проведеної перевірки складено акт за №213/22-08/30826200 від 13 вересня 2013 року, в якому податковим органом зазначено про неможливість віднесення до податкового кредиту за вересень 2012 та до валових витрат, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств за 3 квартал 2012 року, сум коштів, сплачених на користь ПП "Арткат", оскільки останнє є можливим учасником схем з мінімізації оподаткування, а також з підстав формування зазначеним підприємством свого податкового кредиту за рахунок фіктивних підприємств, відсутності у нього матеріальних, трудових ресурсів, недоліків в оформленні товарно-транспортних накладних.

За наслідками проведеної перевірки та в зв'язку з виявленими порушеннями посадовими особами ДПІ 20 жовтня 2013 року винесено податкові повідомлення-рішення за №0004242204 про визначення ТОВ грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 85131,25 грн. та за №0004252204 про визначення ТОВ грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 81077,50 грн..

Прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень та збільшення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ і стало підставою для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що постачальник позивача у першому ланцюгу мав необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності, оскільки перебував на обліку у органах податкової служби та мав свідоцтво платника ПДВ. Крім того, судом також враховувалось те, що податковим органом зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні ПП "Арткат", на підставі яких сформовано податковий кредит позивача. Також, судом першої інстанції зазначено, що факт реальності та товарності господарської операції ТОВ контрагентом підтверджується належними первинними документами та фактом подальшого використання зазначеного бітуму у господарської діяльності та продаж його у складі асфальтобетону ТОВ "Укрпівденьбудінвест".

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положеннями пп.139.1.9 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту та витрат ТОВ, на ряду з іншими документами, було надано суду генеральний договір поставки нафтопродуктів, укладений між ТОВ та ПП "Арткат" (далі ПП) 11 вересня 2012 року за №14, відповідно до п.1 якого ПП зобов'язується передати у власність ТОВ, а останній оплатити нафтопродукти згідно умов цього договору та додаткових угод до нього. Крім того, тим же пунктом договору встановлено, що об'єм, асортимент, строки поставки та умови транспортування встановлюються на підставі письмової заявки та відповідною додатковою угодою, яка після погодження є невід'ємною складовою генерального договору.

Разом з тим, ані суду першої інстанції, ані під час апеляційного провадження ТОВ не було надано докази (копії документів) складання відповідної додаткової угоди з зазначенням відповідних об'єму, асортименту, строків поставки та умов транспортування бітуму шляхового.

Також, п.2.1.1 договору встановлено, що постачальник зобов'язується передати покупцю товар з оформленням, зокрема, довіреності на отримання товару, проте, такої довіреності суду надано не було. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем витрат на транспортування товару, що, в свою чергу не дає можливості встановити повне та фактичне виконання п.2.2.2 договору.

Стосовно перевезення бітуму шляхового, колегія суддів зазначає, що згідно п.4.2 договору відвантаження товару відбувається з місця зберігання товару, яке зазначається в додатковій угоді, проте, внаслідок не укладання такої угоди місце відвантаження фактично є невизначеним. Крім того, в матеріалах справи знаходяться товарно-транспортні накладні, які, нібито, підтверджують фактичне переміщення товару, однак, в наведених накладних також відсутні конкретні пункти навантаження та розвантаження товару, зокрема, як такі пункти зазначено лише міста Херсон та Миколаїв відповідно, без зазначення вулиць та будинків.

На підтвердження фактичного виконання контрагентом ПП "Арткат" зобов'язань щодо поставки товару по договору (бітуму) позивачем також було надано суду рахунки, видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні (а.с.39-52).

Разом з тим, рахунок №66 на оплату бітуму шляхового у кількості 40 тн. був виписаний 05 вересня 2012 року, тобто до підписання вказаного вище договору поставки між ТОВ та ПП "Арткат" (а.с.39). Аналогічно і податкові накладні №1 та №2 на поставку цієї ж кількості товару за цим же договором, на підставі яких позивачем відповідна сума ПДВ була включена до податкового кредиту ТОВ, виписані 05 вересня 2012 року та 10 вересня 2012 року відповідно (а.с. 44-45), тобто, також до підписання вказаного договору, і в ході розгляду справи позивачем не було надано будь яких пояснень стосовно того, яке відношення вказані документи мають до договору від 11 вересня 2012 року, і як вони підтверджують фактичне постачання товару за цим договором. В тому числі позивачем не було надано пояснень стосовно того, яким чином у податкових накладних, виписаних 05 вересня 2012 року та 10 вересня 2012 року, у графі "вид цивільно-правового договору" зазначений договір №14 від 11 вересня 2012 року.

Крім цього, відповідно до наданих позивачем рахунків та видаткових і податкових накладних ТОВ придбало у ПП "Арткат" бітум шляхових за ціною 5750 грн. та 5916,67 грн. за 1 тн. відповідно, в той час як з наданих суду на підтвердження перевезення цього товару ТТН вбачається, що за цими ТТН перевозився товар вартістю 6900 грн. та 7100 грн. за 1 тн. відповідно, і в ході розгляду справи позивачем також не було надано суду будь-якого обґрунтування вказаних розбіжностей.

Окрім іншого, з матеріалів справи, в тому числі і з наданих позивачем заявок на поставку нафтопродуктів та специфікацій, які фактично не мають дати їх підписання та відповідно до п.3 цих специфікацій не мають дати набраннями ними чинності, не вбачається, яким чином було встановлено ціну на товар та виставлено рахунки за поставлений товар, оскільки, наведені дії згідно п.5.5 договору також повинні вчинятись на підставі додаткових угод, які, як зазначено вище, не укладались.

Отже, враховуючи всю сукупність доказів у справі, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи не можуть вважатися належним підтвердженням фактичного здійснення господарських правовідносин позивача з ПП за генеральним договором поставки №14 від 11 вересня 2012 року, не узгоджуються один з одним та, відповідно, не підтверджують правомірність формування витрат та податкового кредиту, а будь-яких інших належних доказів на підтвердження здійснення цих операцій в ході розгляду справи позивачем надано не було.

Не було позивачем надано суду і будь-яких доказів використання саме придбаного у ПП "Арткат" у виробництві асфальтобетону, який був реалізований ТОВ "Укрпівденьбудінвест", в тому числі документів щодо прийняття бітуму відповідно до умов пп.2.1.2, п.6.1 договору №14 від 11 вересня 2012 року, його внутрішнього переміщення при виробництві, списання та інших.

При цьому колегія суддів вважає, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність доказів визнання такого договору недійсним або нікчемним, сама по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної господарської операції, якщо фактичне виконання цієї господарської операції не підтверджена відповідними, належним чином оформленими первинними документами.

Посилання позивача на рішення судів адміністративної юрисдикції, як на підтвердження реальності господарської діяльності ПП, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сама наявність таких рішень, зокрема, щодо визнання податкової звітності поданою та інше, саме по собі не підтверджує реальність та фактичність виконання генерального договору, тим більше, що у жодному наданому судовому рішенні не було досліджено господарські відносини позивача з ПП за перевіряємий період.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухвалені постанови припустився порушень норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорога-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: К.В. Кравченко Ю.М. Градовський