Ухвала

від 21.08.2014 по справі 814/4382/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2014 року м. Київ К/800/25666/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Вербицької О.В., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорога-Сервіс» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року

у справі № 814/4382/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорога-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі

міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у

Миколаївській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорога-Сервіс» (надалі також - позивач, ТОВ «Дорога-Сервіс») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20 жовтня 2013 року за №0004242204 та №0004252204.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 20 жовтня 2013 року №0004242204 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 85131,25 грн. та за №0004252204 про визначення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 81077,50 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задоволено. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року скасовано та прийнято по справі нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорога-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року і залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 20 жовтня 2013 року №0004242204 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 85131,25 грн. та №0004252204 про визначення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 81077,50 грн., з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 13 вересня 2013 року № 213/22-08/30826200, про порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.11 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 68105 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 1 статті 18, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 68462 грн.

Вказані висновки ДПІ ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за вересень 2012 та до валових витрат, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств за 3 квартал 2012 року, суми коштів, сплачених на користь ПП «Арткат», оскільки останнє є можливим учасником схем з мінімізації оподаткування, а також з підстав формування зазначеним підприємством свого податкового кредиту за рахунок фіктивних підприємств, відсутності у нього матеріальних, трудових ресурсів, недоліків в оформленні товарно-транспортних накладних.

Вирішуючи спір та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що постачальник позивача у першому ланцюгу мав необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності, оскільки перебував на обліку у органах податкової служби та мав свідоцтво платника ПДВ. Крім того, судом також враховувалось те, що податковим органом зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні ПП «Арткат», на підставі яких сформовано податковий кредит позивача. Також, судом першої інстанції зазначено, що факт реальності та товарності господарської операції позивача з контрагентом підтверджується належними первинними документами та фактом подальшого використання зазначеного бітуму у господарської діяльності та продаж його у складі асфальтобетону ТОВ «Укрпівденьбудінвест».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.1 пункту 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України .визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не відносяться до витрат..

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 27 березня 2012 року по справі №21-737во10 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, податкова вигода, що сформована позивачем за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ПП «Арткат», є необґрунтованою, про що свідчить наступне.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання). Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Згідно встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, господарська діяльність позивача та його контрагента щодо поставки нафтопродуктів була передбачена умовами генерального договору поставки нафтопродуктів від 11 вересня 2012 року №14, відповідно до пункту 1 якого ПП «Арткат» зобов'язується передати у власність ТОВ «Дорога-Сервіс», а останній оплатити нафтопродукти згідно умов цього договору та додаткових угод до нього; об'єм, асортимент, строки поставки та умови транспортування встановлюються на підставі письмової заявки та відповідною додатковою угодою, яка після погодження є невід'ємною складовою генерального договору.

Разом з тим, доказів на підтвердження фактичного визначення умов щодо об'єму, асортименту, строків поставки та умов транспортування товару (бітуму шляхового) матеріали справи не містять.

Крім того, здійснення господарської операції з поставки бітуму шляхового, згідно умов договору (підпункт 2.1.1), передбачало оформлення довіреностей на отримання товару. Однак такі довіреності в підтвердження обґрунтованості податкової вигоди в матеріалах справи відсутні.

Щодо транспортування поставленого позивачу товару, то судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем витрат на його транспортування, що ставить під сумнів фактичне перевезення бітуму шляхового.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій щодо поставки товару по договору (бітуму) позивачем було надано суду рахунки, видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні.

Разом з тим, в наданих позивачем товарно-транспортних накладних відсутні конкретні пункти навантаження та розвантаження товару.

При цьому, доданий до матеріалів справи рахунок №66 на оплату бітуму шляхового у кількості 40 тн. був виписаний 5 вересня 2012 року, тобто до підписання вказаного вище договору поставки між позивачем та ПП «Арткат». Аналогічно і податкові накладні №1 та №2 на поставку цієї ж кількості товару за цим же договором, на підставі яких позивачем відповідна сума ПДВ була включена до податкового кредиту ТОВ, виписані 5 вересня 2012 року та 10 вересня 2012 року - тобто також до підписання вказаного договору, і в ході розгляду справи (ані в суді апеляційної інстанції, ані в касаційній скарзі) позивачем не було надано будь яких пояснень стосовно того, яке відношення вказані документи мають до договору від 11 вересня 2012 року, і як вони підтверджують фактичне постачання товару за цим договором. В тому числі позивачем не було надано пояснень стосовно того, яким чином у податкових накладних, виписаних 5 вересня 2012 року та 10 вересня 2012 року, у графі «вид цивільно-правового договору» зазначений договір від 11 вересня 2012 року №14.

Крім цього, відповідно до наданих позивачем рахунків та видаткових і податкових накладних, ТОВ «Дорога-Сервіс» придбало у ПП «Арткат» бітум шляховий за ціною 5750 грн. та 5916,67 грн. за 1 тн. відповідно, в той час як з наданих суду на підтвердження перевезення цього товару товарно-транспортних накладних вбачається, що за цими товарно-транспортними накладними перевозився товар вартістю 6900 грн. та 7100 грн. за 1 тн. відповідно, і в ході розгляду справи позивачем також не було надано суду будь-якого обґрунтування вказаних розбіжностей.

Отже, враховуючи всю сукупність доказів у справі, суд апеляційної інстанції прийшов до юридично правильного висновку про те, що надані позивачем документи не можуть вважатися належним підтвердженням фактичного здійснення господарських правовідносин позивача з ПП за генеральним договором поставки від 11 вересня 2012 року №14 від 11 вересня 2012 року, не узгоджуються один з одним та, відповідно, не підтверджують правомірність формування витрат та податкового кредиту, а будь-яких інших належних доказів на підтвердження здійснення цих операцій в ході розгляду справи позивачем надано не було.

Не було позивачем надано суду і будь-яких доказів використання саме придбаного у ПП «Арткат» товару у виробництві асфальтобетону, який був реалізований ТОВ «Укрпівденьбудінвест», в тому числі документів щодо прийняття бітуму відповідно до умов визначених умовами договору №14 від 11 вересня 2012 року, його внутрішнього переміщення при виробництві, списання та інших.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно послався на те, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність доказів визнання такого договору недійсним або нікчемним, сама по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної господарської операції, якщо фактичне виконання цієї господарської операції не підтверджена відповідними, належним чином оформленими первинними документами.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат).

З урахуванням викладеного, з огляду на не підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Арткат», суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про безпідставне їх відображення в податковому обліку, і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційні скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорога-Сервіс» відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.В. Вербицька

М.В. Сірош