Ухвала

від 28.04.2014 по справі 820/2220/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2014 р.Справа № 820/2220/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.,

представників сторін: позивача - Абдуллаєва Е.Ш., відповідача - Губської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2014р. по справі № 820/2220/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"КОМПАНІЯ "МІКО"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "МІКО" (далі по тексту - ТОВ «Компанія «Міко»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, відповідач), в якому просив суд визнати дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області при проведенні планової виїзної перевірки ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2011 по 31.12.2012 року - протиправними; скасувати податкові повідомлення-рішення №0000662210, №0000672210, № 0000682210 та №0000692210 від 04.09.2013р., як незаконні.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2014 року по справі № 820/2220/14 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "МІКО" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 04.09.2013 року № 0000662210, № 0000672210, № 0000682210, № 0000692210.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог матеріального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2014 року скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що ТОВ «Компанія «Міко» у IV кварталі 2012 року здійснювало реалізацію товару (провід АsХ Sn) за ціною, нижчою за звичайну, у зв'язку з чим підприємством занижено дохід на суму 123378 грн. та податкові зобов'язання з ПДВ у листопаді 2012 року на суму 24676 грн. Крім того, зазначив, що позивачем у ІІІ кварталі 2011 року було реалізовано товари (провід, щиток, опора) покупцю ТП «Альтекс». З посиланням на акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 09.08.2012 року № 573/222/37092593 Основ'янської МДПІ м. Харкова по ТП «Альтекс», стверджує про відсутність у останнього необхідних умов для здійснення задекларованого основного виду діяльності, та неможливість фактичного отримання продукції від ТОВ «Компанія «Міко», а відтак, позивачем безпідставно списано з бухгалтерського обліку собівартість реалізованих товарів та завищено витрати на суму 1119362 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за ІІІ квартал 2011 року на суму 257453 грн. та завищення податкового кредиту за липень, серпень 2011 року в розмірі 223872 грн. Враховуючи вищенаведене, вважає висновки акту перевірки ТОВ «Компанія «Міко» обґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 04.09.2013 року № 0000662210 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, № 0000672210, № 0000682210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, № 0000692210 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 123378 грн. - правомірними.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2014 року скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Компанія "Міко" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р.

За наслідками перевірки було складено акт від 13.08.13 № 209/20-30-22-01/36626037, яким зафіксовано порушення позивачем п. 1.20 ст.1, п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 135.1 ст. 135, п.135.2 ст. 135, п.137.1 ст. 137, пп.153.2.1, пп.153.2.2, пп.153.2.3 п.153.2 ст. 153, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, п.8 підр. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток, який підлягає сплаті, у розмірі 257453 грн., у т.ч. за ІІІ квартал 2011 року в сумі 257453 грн., та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2012 рік в сумі 123378 грн.; п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в загальній сумі 248548 грн., у т.ч. у липні 2011 року на суму 147769 грн., у серпні 2011 року на суму 76103 грн., у листопаді 2012 року - на суму 24676 грн. (т.1, а.с.30-63).

На підставі наведених висновків акту перевірки керівником ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області були винесені податкові повідомлення - рішення від 04.09.2013 р. №0000662210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 257 453,0 грн. (за основним платежем), №0000672210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 335 808,0 грн. (у т.ч. за основним платежем - 223 872,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 111 936,0 грн.), № 0000682210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 37 014,0 грн. (у т.ч. за основним платежем - 24 676,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 338,0 грн.) та № 0000692210 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 123 378,0 грн. (т.1, а.с.6-9).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Компанія «Міко» звернулось до суду з даним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив з правомірності формування позивачем за спірний період грошового зобов'язання з податку на прибуток, податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та порушень відповідачем норм чинного законодавства України при прийнятті податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000662210 від 04.09.2013 року слугували висновки акту перевірки про порушення ТОВ «Компанія «Міко» вимог п.135.1, п.135.2 ст. 135, п.137.1 ст. 137, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України. В якості підстави прийняття податкового повідомлення-рішення № 00006672210 відповідач зазначив порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України.

У свою чергу, такі висновки зроблено відповідачем з огляду на твердження про завищення позивачем витрат та податкового кредиту за рахунок віднесення до їх складу вартості товарів, придбаних позивачем як посередником та згодом реалізованих покупцю ТП «Альтекс» в ході операцій, які відповідач вважає нереальними.

Також, колегією суддів з'ясовано, що підставою для винесення податкового повідомлення-рішення № 0000692210 від 04.09.2013 року відповідачем вказано порушення п. 1.20 ст.1, п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.153.2.1, пп.153.2.2, пп.153.2.3 п.153.2 ст. 153, п.8 підр. 10 розд. ХХ ПК України. Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 00006682210 визначено порушення п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", п.188.1 ст.188 ПК України.

Такі висновки відповідачем обґрунтовано з посиланням на заниження позивачем доходу в IV кварталі 2012 року на суму 123 378,0 грн. та заниження належного до сплати податку на додану вартість на 24676 грн. за рахунок реалізації товарів покупцю ТОВ "Макс Пак" за цінами, нижчими за звичайні.

Колегія суддів вважає вказані висновки відповідача хибними та такими, що не є підставою для збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток, ПДВ та зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" у перевіряємому періоді реалізувало на користь ТОВ "Макс Пак", код ЄДРПОУ 31557255, провід марки АsХSn (2Х16, 2Х25, 4Х16, 4Х25, 4Х35, 4Х50, 4Х70, 4Х95, 4Х120) відповідно до видаткових накладних від 28.11.2012 року №РТ-0000464, від 30.11.2012 року № 0000475 (т.1, а.с.107, 109), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довіреностей на отримання ТМЦ, податкових накладних № 34 від 23.10.2012 р., № 35 від 24.10.2012 р., № 40 від 25.10.2012 р., № 61 від 31.10.2012 р. (т.1, а.с.108, 110-114).

За твердженням відповідача, позивачем реалізовано вищевказаний товар покупцю ТОВ «Макс Пак» як пов'язаній особі, за цінами, нижчі за звичайні, у зв'язку з чим занижено дохід на 123378 грн., та занижено податкові зобов'язання з ПДВ на 24676 грн.

При цьому, як зазначено в акті перевірки, відповідачем під час дослідження рівня звичайної ціни, порівнювались ціни аналогічного товару за угодами з контрагентами ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО": КП «Міськсвітло» (код ЄДРПОУ 33608746, м. Харків), ТОВ "МПК Енергопостач", (код ЄДРПОУ 37458493, м. Харків), ТОВ "КВТ-ЕЛЕКТРО" (код ЄДРПОУ 37458493, м. Харків).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.135.1. ст.135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Як встановлено пунктом 135.2. статті 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо) (п.135.4 ст.135 ПК України).

Згідно з п. 188.1. ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Як встановлено пунктом 1 Розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім, зокрема, статті 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного до 01.03.2013 року) звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Так, положеннями пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно з пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Зазначені положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" кореспондують із приписами Податкового кодексу України, підпунктом14.1.71 пункту 14.1 статті 14 якого визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Порядок визначення звичайних цін встановлено статтею 39 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.39.1. ст.39 ПК України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом (п.39.2 ст.39 ПК України).

У відповідності до п.39.11 ст.39 ПК України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Відповідно до п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України, для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

За визначенням п. 14.1.80. ст. 14 Податкового кодексу України ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. При цьому під ідентичними розуміються товари, що мають однакові ознаки з оцінюваними товарами, у тому числі такі, як: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна виробництва (походження); виробник.

Пунктом 39.14. статті 39 ПК України обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладено на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Колегією суддів встановлено, що запиту про надання обґрунтування рівня звичайних цін Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова до ТОВ «Компанія «Міко» не надсилалось.

Крім того, колегія суддів зазначає, що під час перевірки було проведено порівняння цін товарів, які не є ідентичними у розумінні пп.14.1.80 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Так, позивачем було реалізовано ТОВ "Макс Пак» провід марки AsX Sn виробництва ТОВ "Інтеркабель Київ", про що свідчать наявні в матеріалах справи копія договору № 011 від 18.05.2011 року між продавцем ТОВ «Інтеркабель Київ» та покупцем ТОВ «Компанія «Міко», накладних № 2519 від 06.11.2012 р., № 2529 від 07.11.2012 р., податкових накладних № 373 від 24.10.2012 р., № 382 від 25.10.2012 р., № 10 від 01.11.2012 р., № 45 від 05.11.2012 р., № 69 від 07.11.2012 р. (т.1, а.с.115-121), в яких номенклатуру товарів складає провід AsX Sn 4Х120, 2Х16, 2Х25, 4Х16, 4Х25, 4Х35, 4Х50, 4Х70, 4Х95.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, в оборотно-сальдовій відомості за період, що перевірявся кількість проводу виробництва ТОВ "Інтеркабель Київ", яка була реалізована, дорівнює кількості реалізованого кабелю ТОВ "Макс Пак" (т.1, а.с.186-219), що свідчить про те, що провід марки AsX Sn виробництва ТОВ "Інтеркабель Київ" продавався саме ТОВ "Макс Пак".

Матеріалами справи підтверджено, що покупцям КП «Міськсвітло», ТОВ "МПК Енергопостач", ТОВ "КВТ-ЕЛЕКТРО" позивачем було відвантажено провід виробництва ТОВ "ТФ Кабель", про що свідчать наявні в матеріалах справи копії договорів поставки, видаткових накладних № РТ-00000336 від 07.09.2012 р., № 00000337 від 07.09.2012 р., № РТ-00000382 від 28.09.2012 р., № РТ-0000332 від 01.07.2011 р., № РТ-0000261 від 04.07.2012 р., № РТ-0000375 від 28.09.2012 р., № РТ-0000513 від 28.12.2012 р., довіреностей на отримання ТМЦ (т.1, а.с.163-175).

Так, згідно з наявними в матеріалах справи копіями дилерських угод № 01.2/0401 від 04.01.2010 р., № 02.7/01 від 05.01.2012 р. між ТОВ «ТФ Кабель» (ТФ «Кабель») та ТОВ «Компанія «Міко» (Дилер) (т.1, а.с.72а-76, 155-162), видаткових накладних № РТ-0001736 від 29.11.2010 р., № РТ-0002765 від 30.06.2011 р., № РТ-0000065 від 25.01.2011 р., № РТ-0002419 від 14.06.2011 р., № РТ-0002078 від 26.06.2012 р., № РТ-00002769 від 21.08.2012 р., № РТ-002815 від 28.08.2012 р., № РТ-0002913 від 04.09.2012 р., № РТ-0003149 від 21.09.2012 р., № РТ-0003998 від 28.11.2012 р., № РТ-0004254 від 25.12.2012 р., податкових накладних № 1683 від 27.10.2010 р., № 1794 від 09.11.2010 р., № 1937 від 29.11.2010 р., № 618 від 30.06.2011 р. (т.1, а.с.96-100, 177-185), позивачеві було поставлено та надано право продажу кабельно-провідникової продукції, металоконструкцій та оцинкованих опор (опора восьмигранна, оголівник, щиток, провід AsX Sn 2Х16, 4Х16, 4Х50, 4Х50+1Х25, 4Х70+1Х25), тобто, іншу номенклатуру товарів, ніж реалізовувалась по ланцюгу постачання від ТОВ «Інтеркабель Київ» до ТОВ «Мак Пак».

При цьому, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, деякі позиції, а саме: AsX Sn 2*25, AsX Sn 4*50, AsX Sn 4*70, які зазначені в акті перевірки, взагалі не продавалися контрагентам КП «Міськсвітло», ТОВ "МПК Енергопостач", ТОВ "КВТ-ЕЛЕКТРО".

Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що у відповідності до видаткових накладних поставки позивачем товарів покупцю ТОВ «Макс Пак» відбувались в період з 28.11.2012 р. по 30.11.2012 р., покупцям КП «Міськсвітло» - 04.07.2012 р., 28.09.2012 р., 28.12.2012 р., ТОВ «МПК «Енергопостач» - 07.09.2012 р., ТОВ «КВТ-Електро» - 01.07.2011 р. та 28.09.2012 р., тобто, в різний час.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що умови поставки позивачем кабельно-провідникової продукції за угодою із ТОВ «Макс Пак» та угодами із КП «Міськсвітло» (код ЄДРПОУ 33608746, м. Харків), ТОВ "МПК Енергопостач", (код ЄДРПОУ 37458493, м. Харків), ТОВ "КВТ-ЕЛЕКТРО" (код ЄДРПОУ 37458493, м. Харків) не є співставними у розумінні п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України, оскільки товари, поставлені за вказаними угодами, не є ідентичними, а також з урахуванням значних розбіжностей моменту поставок у часі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем, в порушення пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», 39.14. статті 39 Податкового кодексу України не доведено факту продажу позивачем кабельно-провідникової продукції покупцю ТОВ «Макс Пак» за цінами, нижчими за звичайні, а відтак, твердження відповідача про заниження доходу від реалізації таких товарів, є помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів зауважує, що нормами пункту 153.2 статті 153 ПК України, про порушення яких зазначено в акті перевірки, урегульовано оподаткування операцій особливого виду, а саме операцій з пов'язаними особами.

При цьому, відповідач, зазначивши в акті перевірки про порушення позивачем пп. 153.2.1, пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, жодним чином не обґрунтував, з яких підстав спірні господарські операції між ТОВ «Компанія «Міко» та ТОВ «Макс Пак» він вважає операціями між пов'язаними особами.

Слід зазначити, що за визначенням пп.14.1.159. п.14.1 ст.14 ПК України пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють.

При визнанні осіб пов'язаними враховується вплив, який може здійснюватися через володіння однією особою корпоративними правами інших осіб відповідно до укладених між ними договорів або за наявності іншої можливості однієї особи впливати на рішення, що приймаються іншими особами. При цьому такий вплив враховується незалежно від того, чи здійснюється він особою безпосередньо і самостійно або спільно з пов'язаними особами, що визнаються такими відповідно до цього підпункту.

Пов'язаними особами для цілей трансфертного ціноутворення визнаються: а) юридичні особи - у разі якщо одна з таких осіб безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків; б) фізична та юридична особа - у разі якщо фізична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків; в) юридичні особи - у разі якщо одна і та сама особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами таких юридичних осіб і розмір частки корпоративних прав у кожній юридичній особі становить 20 і більше відсотків; г) юридична особа і особа, що має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради; ґ) юридичні особи, одноособові виконавчі органи яких призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу); д) юридичні особи, в яких 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради призначено (обрано) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу); е) юридичні особи, в яких 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради становлять одні й ті самі фізичні особи; є) юридична особа та фізична особа - у разі здійснення фізичною особою повноважень одноособового виконавчого органу такої юридичної особи; ж) юридичні особи, в яких повноваження одноособового виконавчого органу здійснює одна й та сама особа; з) фізичні особи: чоловік (дружина), батьки (у тому числі усиновлювачі), діти (повнолітні, малолітні/неповнолітні, у тому числі усиновлені), повнорідні та неповнорідні брати і сестри, опікун, піклувальник, дитина, над якою встановлено опіку чи піклування.

Для фізичної особи загальна частка корпоративних прав платника податку (голосів у керівному органі), якою вона володіє, визначається як частка корпоративних прав, що безпосередньо належить такій фізичній особі, та частка корпоративних прав, що належить юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою.

Якщо фізична особа визнається пов'язаною з іншими особами відповідно до цього підпункту, такі особи визнаються пов'язаними між собою.

Колегія суддів відмічає, що у спірних відносинах між ТОВ «Компанія «Міко» та ТОВ «Макс Пак» відсутні будь-які обставини з передбачених пп.14.1.159. п.14.1 ст.14 ПК України, які б дозволили вважати вказаних юридичних осіб пов'язаними особами.

Відповідачем таких обставин не наведено, а судом першої та апеляційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими та недоречними посилання відповідача в акті перевірки на порушення позивачем пп. 153.2.1, пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України.

Крім того, слід відмітити, що відповідачем в акті перевірки констатовано порушення позивачем вимог п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», які втратили чинність з 01.04.2011 року та з 01.01.2011 року відповідно, в той час як спірні відносини між ТОВ «Компанія «Міко» та ТОВ «Макс Пак» тривали в період з 19.10.2012 р. по 30.11.2012 р.

Надаючи оцінку спірним відносинам у цій частині, необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України, наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально - правового принципу норми права у часі. За даною позицією Конституційного Суду України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, відповідачем при проведенні перевірки застосована неіснуюча норма Закону, що доводить юридичну неспроможність прийняття спірних рішень.

Отже виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що висновки відповідача щодо порушення позивачем п. 1.20 ст.1, п. 4.1. ст. 4 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами та доповненнями, пп.153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 8 підр. 10 р. XX Податкового кодексу України в частині заниження доходу від реалізації товару за IV квартал 2012 року на загальну суму 123378 грн., та про порушення п.4.1. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" п. 188.1. ст.188 Податкового кодексу України - заниження податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 24676 грн., в тому числі у листопаді 2012 року у сумі 24676 грн., є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо наявності порушення ТОВ "Компанія "Міко" пп. 138.1.1 п. 138.1 ст.138, п.138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України в частині завищення витрат на 1 119 362,0 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за III квартал 2011 року на суму 257 453,0 грн., п. 198.1 п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України - завищення податкового кредиту, що призвело до заниження суми податку на додану вартість за липень, серпень 2011 року у розмірі 223 872,0 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "ТП Альтекс", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2. статті 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування витрат та податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 22 червня 2011 року між ТОВ "ТП Альтекс" та ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" було укладено Договір поставки № 32, відповідно до умов якого ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" взяло на себе зобов'язання поставити кабельно-провідникову та електротехнічну продукцію ТОВ "ТП Альтекс" (т.1, а.с.77-80).

На виконання даного договору ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" відвантажило ТОВ "ТП Альтекс" товар (провід As X Sn, опора, щиток, оголовник) за видатковими накладними № РТ-0000361 від 08,07.2011 р., № РТ-0000407 від 29.07.2011 р., № РТ-0000397 від 21.11.2011 р., № РТ-0000423 від 09.08.2011 р., № РТ-0000452 від 22.08.2011 р., РТ-0000457 від 26.08.2011 р. на загальну суму 1 764 497,35, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних, довіреностей на отримання ТМЦ (т.1, а.с.81-91).

Позивачем як продавцем вписано ТП «Альтекс» податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи (т.1, а.с.91а-95).

Відчуження ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" товару на користь ТОВ "ТП Альтекс" відображено в оборотно-сальдових відомостях (К-т 281 Д-т 902), копії яких надано до матеріалів справи, картах рахунку 361 та 281 (т.1, а.с.220-250).

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, видами діяльності позивача є оптова торгівля електронним та телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього, деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, що зафіксовано, зокрема, в акті перевірки позивача (т,1, а.с.66), та підтверджено наявними в матеріалах справи копіями договорів купівлі-продажу, поставки, дилерських угод.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів зазначає, що господарські операції з продажу позивачем товарів покупцю ТОВ "ТП "Альтекс" належним чином підтверджено первинними документами, копії яких надано до матеріалів справи, а операції з продажу цих товарів здійснено в рамках господарської діяльності позивача.

Колегія суддів констатує, що висновок про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ "ТП "Альтекс" обґрунтовується відповідачем з вказівкою на дані акту перевірки ТОВ «ТП «Альтекс» від 09.08.2012 року № 573/222/37092593.

Так, з посиланням на зазначений акт перевірки, відповідач стверджує про відсутність у ТОВ «ТП «Альтекс» фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення задекларованих господарських операцій з огляду на відсутність кваліфікованого персоналу, незначний штат працюючих осіб, наявність у штаті лише керівних посад, відсутність основних фондів, у т.ч. транспортних засобів, приміщень для зберігання товарів, незнаходження ТОВ «ТП «Альтекс» за юридичною адресою, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність можливості у вказаного підприємства для здійснення господарської діяльності та придбання товарів у ТОВ «Компанія «Міко».

Між тим, з системного аналізу положень п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, п.п.6. 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232, а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженої наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, випливає, що зустрічна звірка полягає у співставленні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання (в даному випадку, позивача) з даними платника податків (відносно якого проводиться перевірка), з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Отже, зустрічна звірка суб`єкта господарювання може бути проведена податковим органом лише з питань взаємовідносин з певним платником податків (відносно якого проводиться основна перевірка, в ході якої і виникає необхідність ініціювання зустрічної звірки) та лише в разі наявності у розпорядженні податкового органу первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу.

При цьому, судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість. Таким чином, акти про неможливість проведення перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що акт від 09.08.2012 року № 573/222/37092593 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТП "Альтекс", на який посилається відповідач в акті перевірки ТОВ "Компанія "Міко", не є належним та допустимим доказом безтоварності господарських операцій та нереальності угод між позивачем та вказаним контрагентом.

Посилання відповідача на відсутність у ТОВ «ТП «Альтекс» необхідних умов для здійснення господарських операцій з огляду на відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, як на підтвердження нереальності господарських операцій, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не підкріплені жодними доказами.

Крім того, суб'єкти господарювання для виконання своїх зобов'язань за цивільно-правовими договорами не позбавлені можливості на договірних засадах залучати відповідні матеріальні та трудові ресурси, зокрема, на підставі договорів оренди, підряду тощо.

Таким чином, відсутність відповідних активів у власності контрагентів позивача, без зв'язку з іншими доказами, не є достатньою підставою для висновків про неправомірність поведінки як позивача, так і його контрагентів.

З приводу твердження відповідача в акті перевірки про відсутність покупця позивача ТОВ «ТП «Альтекс» за юридичною адресою, що стало підставою для висновків податкового органу щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства, з чим колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Так, належним доказом останнього в розумінні положень ст. 70 КАС є дані про відсутність юридичної особи за місцем реєстрації у Єдиному Державному Реєстрі підприємств та організацій України.

Однак, таких доказів відповідачем до матеріалів справи не надано.

Як встановлено пунктами 12.4 - 12.5 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011 року, в редакції, чинній на час проведення перевірки ТОВ «ТП «Альтекс», щодо кожного платника податків, стосовно якого виявлена відсутність його за місцезнаходженням (місцем проживання) та нез'ясоване його фактичне місцезнаходження (місце проживання), підрозділ органу державної податкової служби, який з'ясував зазначений факт, готує та передає підрозділам податкової міліції запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків за встановленою формою. До Єдиного банку даних юридичних осіб та Реєстру самозайнятих осіб вносяться дані про подання запиту.

Якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) органу державної податкової служби приймає рішення про направлення до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за ф. N 18-ОПП (додаток 26).

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів направлення до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи - позивача - за місцезнаходженням за ф. N 18-ОПП. Крім того, доказів наявності таких даних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на час проведення перевірки ТОВ «ТП «Альтекс» до суду не надано.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, зміст угод позивача із ТОВ"ТП Альтекс" не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідав би дійсним намірам сторін, і такі наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Відповідачем не наведено доказів наявності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб як позивача, так і ТОВ"ТП Альтекс" за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.

Доказів відсутності повноважень у посадових осіб як позивача, так і ТОВ "ТП Альтекс" на підписання договорів в момент їх укладання відповідачем не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

У відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (продавця товарів, робіт, послуг) права на віднесення сум до складу податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток, у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання таких витрат та податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність реального характеру господарських операцій з поставки позивачем товару ТОВ «ТП «Альтекс» та про відсутність зв'язку поставок товарів вказаному контрагенту із господарською діяльністю позивача.

Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що на підставі твердження про безтоварність господарських операцій із покупцем ТП «Альтекс» позивачеві зменшено витрати та податковий кредит, сформовані за результатами господарських операцій з купівлі товару у ТОВ «Інтеркабель».

При цьому, господарські відносини між ТОВ «Компанія «Міко» та постачальником ТОВ «Інтеркабель» відповідачем в акті перевірки належним чином не досліджувались.

Згідно з п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

В порушення наведених норм Порядку № 984, відповідачем по справі зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України викладено без посилання на конкретні господарські операції із ТОВ «Інтеркабель», виключно на підставі твердження про відсутність реального характеру господарських операцій з поставки позивачем товару по ланцюгу до ТОВ «ТП «Альтекс», яке в повному обсязі спростовується матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає наведений висновок акту перевірки хибним та вказує на відсутність підстав для позбавлення позивача права на формування витрат та податкового кредиту з вартості товарів, придбаних у ТОВ "Інтеркабель" та реалізованих по ланцюгу постачання ТОВ «ТП «Альтекс».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 04.09.2013 року № 0000662210, № 0000672210, № 0000682210, № 0000692210, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки від 13.08.13 № 209/20-30-22-01/36626037 порушень слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2014р. по справі № 820/2220/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 30.04.2014 р.