Ухвала

від 02.06.2015 по справі 820/2220/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2015 року м. Київ К/800/30050/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014

у справі № 820/2220/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "МІКО"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014, позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.09.2013 № 0000662210, № 0000672210, № 0000682210 та № 0000692210; в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій податкового органу щодо проведення планової виїзної перевірки позивача - відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Оскільки відмова в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій не оскаржується, відтак, суд касаційної інстанції, керуючись приписами ч.2 ст. 220 КАС України, переглядає судове рішення судів попередніх інстанцій в межах касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом виїзної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, складено акт від 13.08.13 № 209/20-30-22-01/36626037, в якому встановлено порушення позивачем: п. 1.20 ст.1, п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 135.1 ст. 135, п.135.2 ст. 135, п.137.1 ст. 137, пп.153.2.1, пп.153.2.2, пп.153.2.3 п.153.2 ст. 153, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, п.8 підр. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток, який підлягає сплаті, у розмірі 257 453,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2011 року в сумі 257 453,00 грн., та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2012 рік в сумі 123 378,00 грн.; п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в загальній сумі 248 548,00 грн., у тому числі у липні 2011 року на суму 147 769,00 грн., у серпні 2011 року на суму 76 103,00 грн., у листопаді 2012 року - на суму 24 676,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем 04.09.2013 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: №0000662210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 257 453,00 грн. (за основним платежем); №0000672210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 335 808,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 223 872,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 111 936,00 грн.); № 0000682210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 37 014,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 24 676,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 338,00 грн.); № 0000692210 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 123 378,00 грн.

Скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.135.1. ст.135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Як встановлено пунктом 135.2. статті 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо) (п.135.4 ст.135 ПК України).

Згідно з п. 188.1. ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Як встановлено пунктом 1 Розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім, зокрема, статті 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного до 01.03.2013 року) звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Положеннями пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно з пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Аналогічне встановлене і приписами Податкового кодексу України, підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 якого визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України, для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п. 14.1.80. ст. 14 Податкового кодексу України, ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. При цьому під ідентичними розуміються товари, що мають однакові ознаки з оцінюваними товарами, у тому числі такі, як: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна виробництва (походження); виробник.

Пунктом 39.14. статті 39 ПК України передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладено на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" у перевіряємому періоді реалізувало на користь ТОВ "Макс Пак" провід марки АsХSn (2Х16, 2Х25, 4Х16, 4Х25, 4Х35, 4Х50, 4Х70, 4Х95, 4Х120) відповідно до видаткових накладних, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та податкових накладних.

На думку податкового органу, позивачем реалізовано вищевказаний товар покупцю ТОВ «Макс Пак» як пов'язаній особі, за цінами, нижчими за звичайні, у зв'язку з чим занижено дохід на 123 378,00 грн., та занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на 24 676,00 грн.

При цьому, як зазначено в акті перевірки, відповідачем під час дослідження рівня звичайної ціни, порівнювались ціни аналогічного товару за угодами з контрагентами ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО": КП «Міськсвітло», ТОВ "МПК Енергопостач" та ТОВ "КВТ-ЕЛЕКТРО".

Разом з тим, запит про надання обґрунтування рівня звичайних цін Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова до ТОВ «Компанія «Міко» не направлявся.

Крім того, під час перевірки було проведено порівняння цін товарів, які не є ідентичними у розумінні пп.14.1.80 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Так, позивачем було реалізовано ТОВ "Макс Пак» провід марки AsX Sn виробництва ТОВ "Інтеркабель Київ", про що свідчать наявні в матеріалах справи копії документів, зокрема, договору та податкових накладних, в яких номенклатуру товарів складає провід AsX Sn 4Х120, 2Х16, 2Х25, 4Х16, 4Х25, 4Х35, 4Х50, 4Х70, 4Х95.

Також, встановлено, що в оборотно-сальдовій відомості за період, що перевірявся кількість проводу виробництва ТОВ "Інтеркабель Київ", яка була реалізована, дорівнює кількості реалізованого кабелю ТОВ "Макс Пак", що свідчить про те, що провід марки AsX Sn виробництва ТОВ "Інтеркабель Київ" продавався саме ТОВ "Макс Пак".

Матеріалами справи підтверджено, що покупцям КП «Міськсвітло», ТОВ "МПК Енергопостач", ТОВ "КВТ-ЕЛЕКТРО" позивачем було відвантажено провід виробництва ТОВ "ТФ Кабель", про що свідчать наявні в матеріалах справи копії договорів поставки, видаткових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, деякі позиції, а саме: AsX Sn 2*25, AsX Sn 4*50, AsX Sn 4*70, які зазначені в акті перевірки, взагалі не продавалися контрагентам - КП «Міськсвітло», ТОВ "МПК Енергопостач", ТОВ "КВТ-ЕЛЕКТРО".

З урахуванням наведеного, судами вірно зазначено, що умови поставки позивачем кабельно-провідникової продукції за угодою із ТОВ «Макс Пак» та угодами із КП «Міськсвітло», ТОВ "МПК Енергопостач", ТОВ "КВТ-ЕЛЕКТРО" не є співставними у розумінні п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України, оскільки товари, поставлені за вказаними угодами, не є ідентичними та є розбіжності поставок у часі.

Таким чином, вірними є висновки судів про недоведеність факту продажу позивачем кабельно-провідникової продукції покупцю ТОВ «Макс Пак» за цінами, нижчими за звичайні, а відтак, твердження відповідача про заниження доходу від реалізації таких товарів є помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи.

Крім того, слід зазначити, що нормами пункту 153.2 статті 153 ПК України, про порушення яких зазначено в акті перевірки, урегульовано оподаткування операцій особливого виду, а саме операцій з пов'язаними особами.

При цьому, відповідач, зазначивши в акті перевірки про порушення позивачем пп. 153.2.1, пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, жодним чином не обґрунтував, з яких підстав спірні господарські операції між ТОВ «Компанія «Міко» та ТОВ «Макс Пак» він вважає операціями між пов'язаними особами.

Зокрема, відповідачем в акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», які втратили чинність з 01.04.2011 та з 01.01.2011 відповідно, в той час, як спірні відносини між ТОВ «Компанія «Міко» та ТОВ «Макс Пак» тривали в період з 19.10.2012 по 30.11.2012.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ТП Альтекс", на виконання вимог договору поставки, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема, податковими та видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, оборотно-сальдовим відомостями, картками рахунку.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ "ТП Альтекс", що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Таким чином, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 04.09.2013 № 0000662210, № 0000672210, № 0000682210 та № 0000692210.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль