Рішення

від 22.04.2014 по справі 2-4050/12

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 2-4050/12

провадження № 2/753/36/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2014 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарях Ярошинської І.А.,

Козин В.Є.,

Пуник Л.В.,

Заболотній Л.Г.,

Скляренко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ЖБК „Локомотив-10" до ОСОБА_6 про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні нежилим приміщенням, привести приміщення у попередній стан, стягнення неотриманого прибутку та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ЖБК „Локомотив-10" про стягнення вартості нежилого приміщення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні нежилим приміщенням, привести нежиле приміщення у попередній стан, стягнення неотриманого прибутку. В ході розгляду справи відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом до позивача про стягнення вартості нежилого приміщення.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 позовні вимоги первісного позову змінив та доповнив, змінені та доповнені підтримав, просив їх задовольнити, зустрічний позов не визнав, пояснивши, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.03.2010 року в задоволенні позову ОСОБА_6 до ЖБК „Локомотив-10" про визнання за ним права власності на нежиле приміщення загальною площею 24 м 2 за договором або 22,7 м 2 за технічною документацією БТІ на АДРЕСА_1 було відмовлено. Дане рішення вступило в законну силу. Власником даного нежилого приміщення є ЖБК „Локомотив-10". 24.06.2010 року ЖБК звернувся з письмовою вимогою до відповідача про звільнення вказаного приміщення, однак останній проігнорував зазначене звернення. Тому просить зобов'язати ОСОБА_6 не чинити перешкод ЖБК „Локомотив-10" у користуванні спірним приміщенням шляхом надання працівникам ЖБК вільного доступу до нього та передачі ключів від вхідних дверей. Також, 1.04.2010 року між ЖБК „Локомотив-10" та ТОВ „Укрспецсантехсервіс" було укладено договір оренди зазначеного вище нежилого приміщення, за яким позивач передає його в оренду ТОВ, а останнє сплачує ЖБК орендну плату в розмірі визначеному у протоколі, який є невід'ємною частиною договору оренди. Поскільки з березня 2010 року по лютий 2012 року ЖБК недоотримав 30 000 грн. орендної плати, що є неотриманим прибутком позивача, тому просить стягнути вказану суму з ОСОБА_6 на користь ЖБК в судовому порядку. Крім того, після того, як відповідач з 1992 року зайняв спірне нежиле приміщення, він незаконно без погодження з відповідними інстанціями здійснив його реконструкцію, а саме: в стіні пробив отвір і поставив двері, а також провів до приміщення воду та каналізацію. Тому просить зобов'язати відповідача привести нежиле приміщення у попередній стан, який існував до 12.03.1992 року, тобто до підписання нікчемного договору купівлі-продажу нежилого приміщення. Також зазначає, що при задоволенні первісного позову необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 5 000 грн. витрат, сплачених ЖБК ОСОБА_7 за надання правової допомоги та судові витрати. В задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити, поскільки в ньому просить відповідач застосувати реституцію до даних правовідносин, а так як судом було визнано, що даний договір є неукладеним, тому до нього застосовуються норми ЦПК в редакції 1963 року. За таких обставин згідно ст.71 ЦПК України (в редакції 1963 року) слід застосувати строк позовної давності, який пропустив ОСОБА_6 при зверненні до суду з зустрічним позовом.

Відповідач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_8 в судовому засіданні первинний позов не визнали, зустрічний позов підтримали, просили його задовольнити, пояснивши, що 12.03.1992 року ЖБК „Локомотив-10" продав, а ОСОБА_6 придбав нежиле приміщення на АДРЕСА_1. За вказаний об'єкт відповідач сплатив 80 000 рублів. 12.04.2006 року заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва було визнано за ОСОБА_6 право власності на вказане нежиле приміщення. 12.09.2006 року вказане рішення було зареєстроване за реєстраційним посвідченням №020397 в КП „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна". Після того як судовими інстанціями було скасоване дане рішення, відповідач не отримував від позивача ніякого повідомлення про звільнення приміщення і про це йому стало відомо тільки в липні 2011 року з тексту позову ЖБК. Поскільки ОСОБА_6 ще в 1992 році сплатив ЖБК 80 000 руб. ринкової вартості спірного нежилого приміщення, а згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності ТОВ „ЄСП Оцінка-Капітал" ринкова вартість даного приміщення на день розгляду справи становить 245 362 грн., тому просять стягнути саме цю суму з позивача на користь відповідача разом з 500 грн. вартості експертної оцінки та судовими витратами.

Заслухавши сторони, свідка, експерта, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити з наступних підстав.

У відповідності до ч.4, ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як зазначає ч.1, ст.321 ЖК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів по справі встановив наступні факти та правовідносини.

Як встановлено у судовому засіданні, житлово-будівельний кооператив „Локомотив-10", що розташований в м. Києві, вул. Ревуцького, 11-Г, був зареєстрований Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією 30.12.2003 року, про що йдеться у свідоцтві серія АОО №124740 (т.1, а.с.13). Довідка АБ №188735 наголошує, що ЖБК „Локомотив-10" є обслуговуючим кооперативом, а дата первинної його реєстрації - 4.01.1988 року (т.1, а.с.13).

Згідно ч.3, ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

12.04.2006 року заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва було визнано за ОСОБА_6 право власності на нежиле приміщення загальною площею 22,7 м 2 на АДРЕСА_1 (а.с.101). Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14.08.2006 року було роз'яснено місце розташування спірного приміщення (т.1, а.с.102). На підставі вказаних процесуальних судових рішень в КП „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" видало ОСОБА_6 12.09.2006 року реєстраційне посвідчення №020397 про реєстрацію права власності на вказане нежиле приміщення (т.1, а.с.103).

21.04.2009 року ЖБК „Локомотив-10" подав до суду заяву про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12.04.2006 року, яке в подальшому було скасоване ухвалою суду.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.03.2010 року в задоволенні позову ОСОБА_6 до ЖБК „Локомотив-10" про визнання за ним права власності на нежиле приміщення загальною площею 24 м 2 за договором або 22,7 м 2 за технічною документацією БТІ на АДРЕСА_1 було відмовлено (т.1, а.с.3-6). Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.06.2010 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.03.2010 року було залишено без змін (т.1, а.с.7-8). Зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що після укладання 12.03.1992 року договору купівлі-продажу зазначеного нежилого приміщення з ЖБК „Локомотив-10" ОСОБА_6 не набув в подальшому на нього права власності, а вказаний договір є неукладеним, так як не був нотаріально посвідчений, а тому не тягне за собою правових наслідків, передбачених законом для даного виду договорів (т.1, а.с.5; 8).

Як наголошує ч.1, ст.47 ЦК України (в редакції 1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

За змістом ч.1, ст.48 ЦК України (в редакції 1963 року) по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

У відповідності до ст.71 ЦК України (в редакції 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. А ст.75 цього ж Кодексу продовжує, що позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Як передбачено ст.256-257 ЦК України (в редакції 2003 року) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частини 3-4, ст.267 цього ж Кодексу свідчить, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналізуючи обставин, описані вище, та норми діючого законодавства, які регулюють вказані правовідносини, суд вважає, що поскільки договір купівлі-продажу спірного нежилого приміщення, укладений 12.03.1992 року, не був посвідчений нотаріально та зареєстрований в законному порядку, що є обов'язковою підставою для даного виду договорів, а відповідач ОСОБА_6 звернувся до суду з зустрічним позовом про стягнення 245 362 грн. вартості нежилого приміщення в порядку реституції тільки 21.09.2011 року (т.1, а.с.96), що значно перевищило строк позовної давності, при цьому представник позивача ОСОБА_7 наполягав на її застосуванні в порядку ст.71; 75 ЦК України (в редакції 1963 року), тому вказані обставини є підставами для відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6

За змістом ч.3, ст.137 ЖК УРСР, який існував на момент створення ЖБК, порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим

Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.

Пунктом 19 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР №186 від 30.04.1985 року, передбачено, що жилий будинок (будинки) і надвірні будівлі належать житлово-будівельному кооперативу на праві кооперативної власності (крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові внески) і не можуть бути у нього вилучені, продані або передані ним як у цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям, ні окремим особам, за винятком передачі, здійснюваної при ліквідації кооперативу.

Аналогічний зміст покладений і в п.19 статуту ЖБК „Локомотив-10" (т.1, а.с.19).

Згідно ч.1, ст.384 ЦК України (в редакції 2003 року) будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю.

Як передбачає ч.1, ст.317 ЦК України (в редакції 2003 року) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, ЖБК „Локомотив-10" є власником будинку №11-Г по вул. Ревуцького в м. Києві, крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові внески. Поскільки позивач за первісним позовом має право вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю, тому він має право вимагати у відповідача усунення перешкод у користуванні спірним нежилим приміщенням, але тільки в частині надання ЖБК до нього вільного доступу як власнику. В цій частині первісний позов підлягає задоволенню. Однак в частині зобов'язання ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні нежилим приміщенням загальною площею 22,7 м 2 , розташованому у АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів ЖБК „Локомотив-10" від вхідних дверей нежилого приміщення вимоги позову не підлягають задоволенню, так як безпосередньо ключі є власністю відповідача, який вправі розпоряджатись своєю власністю на власний розсуд. При цьому позивач після надання його представнику вільного доступу до приміщення не позбавлений права влаштувати свій замок до вхідних дверей та користуватись від нього ключами.

Згідно ч.3, ст.10 та ч.1, ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.

Як вбачається із матеріалів цивільної справи у вказаному нежилому приміщенні було здійснено реконструкцію, а саме: вирізаний дверний отвір і облаштовані двері (т.1, а.с.209), що не передбачено поетажним планом і асплікацією площ (т.1, а.с.206-208). Вказані обставини підтвердив і висновок №8074 судової будівельно-технічної експертизи, складений 21.01.2014 року Незалежним інститутом судових експертиз, де зазначено, що в нежилому приміщенні було проведено перепланування (реконструкція), при якій було влаштовано додатковий дверний отвір між приміщеннями 1-2 і 1-3 і, ймовірно, був влаштований дверний проріз з приміщення 1-1 на вулицю, встановити час виконання даних робіт не надається можливим (т.2, а.с.71; 73). Наявність реконструйованих дверей з виходом на вулицю не заперечував і відповідач, однак він не згоден з позицією позивача, що саме він здійснив вказану реконструкцію, пояснюючи, що ще у 1992 році він придбав дане нежиле приміщення з даними дверима.

Аналізуючи докази, в цій частині первісного позову, суд вважає, що поскільки незаконне перепланування (реконструкція) нежилого приміщення саме відповідачем по справі не знайшла свого підтвердження у судовому засіданні, при цьому судові не надано актів прийому-передачі приміщення від ЖБК „Локомотив-10" ОСОБА_6, датованих 1992 роком або інших документів на підтвердження перепланування саме відповідачем, тому вимога позову про зобов'язання ОСОБА_6 привести приміщення у попередній стан не підлягає задоволенню.

Як зазначає ч.1-2, ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В первісному позову позивач зазначає, що в зв'язку з незаконними діями відповідача ЖБК „Локомотив-10" не зміг отримати за період з березня 2010 року по лютий 2012 року 30 000 грн. орендної плати за договором оренди нежилого приміщення без номера від 1.04.2010 року, укладеного між ЖБК „Локомотив-10" та ТОВ „Укрспецсантехсервіс". На підтвердження укладення була надана його копія, де в п.3.2 зазначається, що при укладенні цього договору орендар сплачує авансом орендну плату за перший місяць строку оренди, а п.5.2 вказує, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання даного договору та протоколу погодження договірної ціни оренди нежилого приміщення, що є невід'ємною частиною цього договору (т.1, а.с.202-205). Однак ні платіжного документу на оплату першого місяця строку оренди, ні протоколу погодження договірної ціни оренди нежилого приміщення позивач не надав. За таких обставин в задоволенні позову в частині стягнення 30 000 грн. упущеної вигоди необхідно відмовити, так як представник позивача обґрунтовує свій розрахунок на підставі порівняльної вартості орендної плати встановленої для іншої особи згідно протоколу погодження договірної ціни оренди нежилого приміщення до договору №008 від 1.02.2010 року, укладеного між ЖБК „Промбудівельник-9" та ФОП ОСОБА_10 (т.1, а.с.213; 215-219), а не конкретних суб'єктів правовідносин, на які посилається.

Поскільки представником позивача ОСОБА_7 не надано розрахунку виплати, пов'язаної з оплатою правової допомоги, а також компенсації за втрачений заробіток відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 „Про граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ", тому в задоволенні позову в частині стягнення 5000 грн. витрат на правову допомогу необхідно відмовити.

У відповідності до ст.79; 88 ЦПК України при частковому задоволенні первісного позову з ОСОБА_6 на користь ЖБК „Локомотив-10" необхідно стягнути 214 грн. 60 коп. судового збору, 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а всього 251 грн. 60 коп., сплачених при зверненні до суду, в решті суми необхідно відмовити. Поскільки суд відмовляє відповідачу у задоволенні зустрічного позову, тому його вимога про стягнення з ЖБК на його користь 1700 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення також не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.10; 11; 57-59; 60; 79; 84; 88; 209; 213-215 ЦПК України, на підставі ст.41 Конституції України, ст.22; 256-257; 267; 317; 321; 384 ЦК України (в редакції 2003 року), ст.47; 48; 71; 75 ЦК України (в редакції 1963 року), ст.137 ЖК УРСР, ст.10; 60; ч.3, ст.61 ЦПК України, п. 19 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР №186 від 30.04.1985 року, Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 „Про граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ",

В И Р І Ш И В :

Первісний позов задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_6 не чинити перешкоди ЖБК „Локомотив-10" у користуванні нежилим приміщенням загальною площею 22,7 м 2 , розташованому у АДРЕСА_1 шляхом надання ЖБК „Локомотив-10" вільного доступу до нього.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ЖБК „Локомотив-10" 214 грн. 60 коп. судового збору, 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а всього 251 грн. 60 коп.

В задоволенні частини первісного позову ЖБК „Локомотив-10" до ОСОБА_6 про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні нежилим приміщенням загальною площею 22,7 м 2 , розташованому у АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів ЖБК „Локомотив-10" від вхідних дверей нежилого приміщення, привести приміщення у попередній стан, стягнення неотриманого прибутку, 5000 грн. витрат на правову допомогу, 360 грн. судового збору відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ЖБК „Локомотив-10" про стягнення 245 362 грн. вартості нежилого приміщення, 500 грн. витрат пов'язаних з експертною оцінкою нежилого приміщення, 1700 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, відмовити.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини заочного рішення через Дарницький районний суд м. Києва.

Суддя :