Рішення

від 23.04.2014 по справі 922/3155/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2014 р.Справа № 922/3155/13

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Денисюк Т.С.

судді: Бринцев О.В. , Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Нескуба М.Г.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проманаліт", м. Харків про визнання недійсним договору та повернення коштів у розмірі 150 000 грн.00 коп. за участю предатвників сторін:

Представник позивача - Розумняк Л.М., довіреність №10154/35 від 11.11.2013р.;

Представник відповідача - Санін А.О. договір №1 від 08.08.2013р.;

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" звернулося із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проманаліт" про визнання недійсним договору поставки № 11-3 від 15.11.2012 року та повернення коштів у розмірі 150 000 грн. 00 коп..

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що договір поставки № 11-3 від 15.11.2012 року було укладено з порушенням статті 207 Господарського кодексу України, статті 203 Цивільного кодексу України, окрім того спірний договір суперечить статутній діяльності позивача, вимогам щодо одержання державним підприємством прибутку, та вчинений з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, а відтак підлягає визнанню недійсним, та, згідно з приписами статті 216 Цивільного кодексу України, такий договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з його недійсністю.

В судове засідання від 22.08.2013 р. представники сторін не з"явилися, від позивача до суду через канцелярію супровідним листом (вх. №30637 від 20.08.2013 р.) надійшли документи, зокрема, копії листів між сторонами з приводу спірних правовідносин, а також інші документи, витребувані ухвалою суду від 30.07.2013 р., які долучено до матеріалів справи в судовому засіданні.

Через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 30626 від 20.08.2013 р.), а також клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 30625 від 20.08.2013 р. та вх. № 30430 від 19.08.2013 р.) у зв"язку з неможливістю єдиного представника відповідача з"явитися у судове засідання, а адвокат, який має представляти інтереси останнього, знаходиться у відпустці.

У зв'язку із хворобою судді Суярко Т.Д., за розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду Харківської області № 981 від 22.08.2013 року було здійснено повторний автоматичний розподіл справи № 922/3155/13 та призначено її до розгляду судді Френдій Н.А.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.09.2013 року для розгляду даної справи призначено судову колегію.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області від 16.09.2013 року для розгляду даної справи було призначено судову колегію у складі: головуючий суддя Френдій Н.А., Бринцев О.В., судді Калініченко Н.В.

Крім того, цією ухвалою, відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 23.03.2012р., з метою забезпечення захисту інтересів держави, було повідомлено прокурора про розгляд справи для вирішення прокурором питання щодо вступу у справу.

Заяв від прокурора про вступ у справу не надійшло.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.10.2013 року по справі було призначено судову експертизу, проведення якої доручено ХНДІСЕ імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса, витрати по оплаті вартості проведення судової експертизи покладено на позивача.

У зв'язку із хворобою судді Френдій Н.А., за розпорядженням керівника апарату господарського суду Харківської області № 1632 від 09.12.2013 року здійснено повторний автоматичний розподіл справи № 922/3155/13 та призначено її до розгляду судді Ємельяновій О.О..

Розпорядженням керівника апарату суду №1782 від 23.12.2013р. у зв"язку з хворобою судді Ємельянової О.О. було призначено повторний автоматичний розподіл справи №922/3155/13.

Згідно витягу автоматизованої системи документообігу суду справу було призначено для розгляду судді Денисюк Т.С.

Ухвалою суду від 23.12.2013 року клопотання експерта було задоволено, та направлено на адресу Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса матеріали справи №922/3155/13 для подальшого проведення експертизи, призначеної ухвалою господарського суду Харківської області від 07.10.2013 року по справі №922/3155/13.

У зв"язку з тим, що відповідач не надав згоди на оплату витрат про проведення експертизи, суд залишив ці витрати на позивача.

Провадження по справі було зупинено.

12 березня 2014 року р. до канцелярії суду від ХНДІСЕ імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса надійшли матеріали справи №922/3155/13 з супровідним листом №108 від 05.03.2014 року про повернення матеріалів справи без виконання, оскільки сторонами не була виконана оплата за проведення експертизи по справі №922/3155/13.

На запит господарського суду Харківської області щодо результатів розгляду вказаних матеріалів та проведення аналітичних досліджень Управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Харківській області 02.04.2014 року через канцелярію суду надало відповідь в якій зазначено, що постачальником товарно-матеріальниї цінностей для ТОВ "Проманаліт", які в подальшому планувалось до передачі, згідно договорів поставки в ДП "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" є ТОВ "Им-екс", ТОВ "Феррель груп", ТОВ "Океан-СЮ". Однак, у з"язку з відсутністю ТОВ "Океан-СЮ" за адресою, вказаною у реєстраційних документах, розпочати перевірку у терміни, визначені в направленні на її проведення не можливо. Після встановлення місцезнаходження ТОВ "Океан-СЮ" будуть вжиті всі необхідні заходи для проведення позапланової документальної виїзної перевірки.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.04.2014 року провадження у справі № 922/3155/13 було поновлено та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на "23" квітня 2014 року.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області від 23.04.2014 року у зв"язку з відпусткою судді Калініченко Н.В. і необхідністю зміни складу судової колегії було призначено для розгляду справи № 922/3155/13 колегію суддів у складі: головуючий суддя Денисюк Т.С., судді Бринцев О.В. , Аріт К.В..

Через канцелярію суду 09.04.2014 року від відповідача з супровідним листом (вх.№12161) надійшли документи для їх долучення до матеріалів справи.

Надані документи були досліджені та долучені судом до матеріалів справи.

Представник позивача 23.04.2014 року надав до суду письмові пояснення (вх.№13841) в яких зазначив, що через скрутне фінансове становище ДП "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" не має можливості сплатити вартість проведення судової експертизи згідно з отриманим рахунком, в судовому засіданні позовні вимоги підтримував в повному обсязі, просив їх задовольнити.

В судовому засіданні та в письмових поясненнях наданих через канцелярію суду 22.04.2014 року (вх.№13628) представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні повністю.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

15 листопада 2012 р. сторонами було укладено Договір поставки №11-3, відповідно до умов якого постачальник (відповідач) зобов'язався передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві (позивачу) товар, відповідно до специфікації (додаток №1) (т. 1 а.с. 47), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 4.1 Договору покупець, протягом 15 банківських днів після підписання даного договору на підставі виставленого постачальником рахунка, перераховує на розрахунковий рахунок постачальника передплату в розмірі 70%. Остаточний розрахунок за товар здійснюється на протязі 15 банківських днів після постачання товарів, та підписання обома сторонами накладної на приймання товарів.

Відповідно до п. 4.3 вказаного Договору загальна суми договору складає 334948,80 грн., в т.ч. ПДВ 55824,80 грн.

Згідно з п. 5.1 Договору товар повинен бути поставлений покупцю після перерахування суми передплати в розмірі 70%, згідно з календарним планом поставок (додаток №2) ( т. 1 а.с. 48).

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що товар постачається постачальником за його рахунок на склад покупця за адресою: вул. Челюскінців, 289, м. Донецьк, 83004.

28.03.2013 р. позивачем було перераховано відповідачу передплату в сумі 50 000 грн. (платіжне доручення №1298), а 09.04.2013 р. - перераховано 100 000 грн. (платіжне доручення №1480). На загальну суму 150 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здіснив всі необхідні дії, направлені на виконання ним умов спірного договору.

На виконання спірного договору відповідачем було укладено договір з постачальником №0103/13 від 01.03.2013 р., копія якого надана до матеріалів справи (а.с.74-75 т. 2).

Згідно із видатковою накладною б/н від 10.06.2013 р. відповідач придбав калібратор, який він, згідно специфікації, зобов'язаний був поставити позивачу за спірним договором.

18.09.2013 р. відповідач направив на адресу позивача лист про готовність поставити продукцію та з проханням підготувати довіреність на отримання ТМЦ. Даний лист надіслано кур'єрською службою з описом і повідомленням.

Відповідачем було підписано заявку-договір на надання транспортних послуг за маршрутом Харків-Донецьк-Харків на 20.09.2013 р. з ТОВ «Пром-Стайл».

18.09.2013 р. відповідач видав наказ №14 на відрядження в ДП "Донецькстандартметрологія". Дане відрядження підтверджується також посвідченням про відрядження на директора відповідача. Згідно видаткової накладної №8 від 20.09.2013 р. і ТТН №44 від 20.09.2013 р. продукція за спірним договором продукція завантажена в автомобіль ГАЗ 3302-414 державний номер НОМЕР_1 у присутності водія ОСОБА_4 Цієї ж дати товар був доставлений у м. Донецьк в ДП "Донецькстандартметрологія".

Однак, позивач відмовився від прийняття товару, про, що відповідачем було складено акт від 20.09.2013 року.

Дана обставина не заперечувався представником позивача, яка пояснила, що за розпорядженням керівництва прийняття продукції було зупинено до вирішення питання щодо обґрунтованості ціни продукції.

Відповідачем був складений відповідний акт про відмову в прийнятті продукції.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем зі своєї сторони належним чином виконувався спірний договір та зобов'язання щодо поставки продукції було виконано у встановлені строки та в належному місці.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивачем не надано доказів існування будь-яких обставин, які б давали позивачу можливість відмовитися від зобов'язань, які виникли на підставі договору поставки №11-3, зокрема відмови від обов'язку прийняти поставлену продукцію. Умови спірного договору також не містять таких умов.

Проте позивачем без поважних причин не була прийнята продукція, яка поставлялася відповідачем на виконання зобов'язань за договором поставки №11-3, що є порушенням обов'язку позивача щодо прийняття належного виконання та порушує права відповідача.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підтвердження тієї обставини, що спірний договір вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а відтак підлягає визнанню недійсним, позивач посилався на лист ДП "Держзовнішінформ" №12/206 від 27.05.2013 р. та акт ревізії №2/13 від 07.06.2013 р., який був складений після звільнення директора позивача та призначення нового.

Суд не приймає такі докази, оскільки вони не відповідають критеріям належності та допустимості. Згідно поданої довідки у відповідь на запит позивача щодо надання цінової інформації на спеціалізоване обладнання, згідно листа державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" №12/206 від 27 травня 2013 р., його було повідомлено, що товари, вказані у запиті, не відносяться до предмету постійного моніторингу, а тому відповідне державне підприємство не володіє ціновою інформацією на них. Крім того, у вказаному листі цим органом було зазначено, що ціни, наведені у таблиці до листа, є внутрішніми цінами ринків України та Росії, та можуть відрізнятися у сторону збільшення або зменшення в залежності від вартості доставки, розміру ПДВ, митних платежів та інших зборів. В акті про результати ревізії №2/13 від 07.06.2013 р. зазначено, що неможливо фактично визначити достовірність дати підписання спірного договору, ТОВ "Проманаліт" зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності 23.04.2012 р. платником ПДВ 01.09.2012 р., а тому з огляду на зазначені вище факти та зважаючи на ймовірне завищення цін за даними договорами на приблизну суму 802589,90 грн. виникає сумнів щодо добросовісності контрагента та дотримання інтересів підприємства з боку його керівництва під час укладання договорів.

Надані позивачем докази не можуть бути визнані належними та допустимими, а також жодним чином не підтверджують завищення ціни на продукцію, яка поставляється за спірним договором, оскільки дають можливість лише зробити припущення, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Будь-яких інших доказів щодо завищення цін позивачем надано не було.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір, укладений між сторонами, є обов'язковим до виконання сторонами.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Як встановлено ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати з підстав, встановлених ст.174 цього ж Кодексу, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зазначені положення ст. 203 ЦК України узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України, розгляд господарських справ відбувається з додержанням принципу змагальності , який зокрема полягає в обов'язку позивача довести не тільки фактичні, але й правові підстави позову.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визнані законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При укладені господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ч 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Тобто, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Якщо вчинений правочин відповідає всім вимогам закону, а також вимогам, що їх висунули його учасники, цей правочин є правомірним з урахуванням вимог ст. 204 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 р.).

Однак, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували вину представників позивача чи відповідача в намірі порушити публічний порядок при укладенні спірного правочину.

Всупереч вимогам ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, позивачем не доведено обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину внаслідок порушення публічного порядку спрямованість правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження інших обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: невідповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності право-дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідності волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, згідно положень ч. 1 та ч. 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 2. ст. 265 ГК України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік. У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Згідно ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Як убачається із змісту спірного договору поставки, та документів, що були складені під час його виконання, спірний договір поставки не суперечить Цивільному кодексу України, Господарському кодексу України іншим актам цивільного законодавства України, а також моральним засадам суспільства та інтересам держави.

Особи, які укладали та підписували спірний договір поставки від імені сторін, мали право- та дієздатність, необхідний обсяг повноважень та діяли у межах наданих їм повноважень.

Волевиявлення сторін договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

Договір був вчинений у формі, встановленій законом.

Сторонами, у передбаченому законом порядку та в належній формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, які є необхідними для договору даного виду.

Договір поставки були вчинені з наміром та спрямованістю на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Це підтверджується направленням відповідачем позивачу листів про готовність відвантажити товари, видачею витратних накладних на товари, транспортуванням товарів до місцезнаходження позивача, видачею товарно-транспортних накладних на транспортуванням товарів, укладенням договорів на надання транспортних послуг автомобільним транспортом.

Таким чином, позивач та відповідач реально виконували умови вказаних договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Погодження сторонами за вільним волевиявленням ціни договору жодним чином не суперечить законодавству України, а навпаки, є умовою, яку сторони повинні були погодити між собою у будь - якому разі при укладені спірного договору поставки.

Позивачем вчинено дії, спрямовані на виконання спірного договору, які вказують про визнання ним зазначеного договору, а саме, відповідно до наданих позивачем копій платіжних доручень, позивачем здійснено попередню оплату за вказаним договором.

Посилання позивача на те, ціна поставленого відповідачем товару виявилась надто завищеною є безпідставною з таких причин, оскільки надані позивачем договір з додаткам до нього підписані обома сторонами та скріплені печатками сторін, що свідчить про вільне волевиявлення сторін у договорі та досягнення ними згоди щодо ціни договору. Істотною умовою договору поставки є ціна товару, який постачається.

Натомість ст. 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Відповідно до ст. 7 цього Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно зі ст. 4 Закону "Про ціни і ціноутворення" Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління та визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торгівельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов'язкового декларування зміни) цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. №1548 „Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" із змінами та доповненнями.

Ціни на товари, які постачалися згідно із спірним договором не підпадають під обов'язкове державне регулювання цін і тарифів, а тому в силу свободи договору можуть визначатися сторонами на власний вибір.

Відповідно до п. 3.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29 травня 2013 року необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:

використання всупереч законові державної або комунальної власності;

незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);

відчуження викраденого майна;

виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо);

виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;

приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;

виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;

незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;

використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Позивач не вказав у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, не надав суду належних та допустимих доказів завищення цін, не довів наявності наміру у сторін договору на укладення протиправного договору, який суперечить інтересам держави і суспільства, не довів наявність протиправних наслідків та причинний зв'язок між ними та укладеним договором.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними та не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Крім того, відповідач просить суд стягнути з позивача на свою користь 3000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката, наданих відповідно до договору про надання правової допомоги адвокатом №4 від 08.08.2013 р., укладеним між відповідачем та адвокатом Саніним А.О.

Згідно ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Факт понесення витрат на оплату послуг адвоката підтверджується копіями договору про надання правової допомоги адвокатом, розрахунком суми гонорару за надану правову допомогу та платіжним дорученням №144 від 13.09.2013 р.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на оплату послуг адвоката.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 203, 204, 215, 228, 525, 526, 629, 638, 712 ЦК України, ст.ст. 67, 173, 174,179, 180, 207, 208, 265, 266, 267 ГК України, ст.ст. 4, 6 ЗУ "Про ціни і ціноутворення" ст.ст. 33-35, 43, 49, 82-85 ГПК України,

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (83004, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 289, код ЄДРПОУ 34225938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проманаліт" (61023, м. Харків, вул. Сумська, 73, кв.95, код ЄДРПОУ 38159314) витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.04.2014 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Т.С. Денисюк О.В. Бринцев К.В. Аріт