Постанова

від 06.05.2014 по справі 916/3553/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2014 р.Справа № 916/3553/13 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді : Головея В.М.

суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.

при секретарі судового засідання : Щербатюку О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Рога С.І. (за довіреністю),

від відповідача - Реутов Б.О. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Філії «Одеське управління військової торгівлі» концерну «Військторгсервіс»

на рішення господарського суду Одеської області від 12.03.2014р.

у справі № 916/3553/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНГРІ»

до Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі» концерну «Військторгсервіс»

про стягнення 245 435,68 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 06.05.2014р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АНГРІ» (далі - ТОВ «АНГРІ», позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі» концерну «Військторгсервіс» (далі - Концерн «Військторгсервіс», відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 178 290,30 грн., штрафу у сумі 17 829,03 грн., 3 % річних - 20 075,98 грн., інфляційних втрат - 17 361,30 грн., пені - 11 879,07 грн., а також витрат по сплаті судового збору в сумі 4 908,72 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ «АНГРІ», на підставі укладеного з Приватним підприємством «ЗЕНИТ ПЛЮС» (далі - ПП «ЗЕНИТ ПЛЮС») договору відступлення права вимоги від 26.06.2012р., посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати вартості робіт за договором підряду від 04.01.2010р. укладеного між ПП «ЗЕНИТ ПЛЮС» та Концерном «Військторгсервіс».

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.03.2014р. (суддя Мотепаненко Ю.І.) позов задоволено частково, стягнуто відповідача на користь позивача 178 290,30 основного боргу, 7 678,69 грн. - 3% річних та 3 719,33 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти частини вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу та 3 % річних на підставі ст. 525, 625 ЦК України. Відмовляючи позивачу у задоволенні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій, господарський суд зазначив, що у договорі про відступлення права вимоги від 26.06.2012р. відсутня вказівка щодо передачі позивачу права на стягнення штрафних санкцій.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду , Філія «Одеське управління військової торгівлі» концерну «Військторгсервіс» (далі - скаржник) звернулась до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона посилається на сплив строку позовної давності для пред'явлення вимог позивачем. Також, скаржник зазначив, що заборгованість перед ПП «ЗЕНИТ ПЛЮС» взагалі відсутня оскільки списана відповідним Актом від 09.12.2013р.

У відзиві позивач проти доводів скарги заперечує та просить відмовити в її задоволенні, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні 06.05.2014р. представник відповідача надав пояснення якими, повністю підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні 06.05.2014р. надав пояснення, в яких просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2010р. між Концерном «Військторгсервіс», від імені якого діяла філія «Одеське управління військової торгівлі» (замовник) та ПП «ЗЕНИТ ПЛЮС» (підрядник) укладено договір підряду щодо виконання ремонтно-будівельних робот по реконструкції номерів спального корпусу № 2 бази відпочинку «Приморськ» (за адресою: Одеська обл., Б-Дністровський р-н, с. Курортне, вул. Набережна 5Д).

З матеріалів справи вбачається, що свої зобов'язання за договорам підряду ПП «ЗЕНИТ ПЛЮС» виконало своєчасно та у повному обсязі, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2010р. на суму 186 000,00 грн., які без зауважень підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками 29.01.2010р.

Листом за вих. № 88/буд. від 21.12.2010р. начальник філії «ОУВТ» концерну «Військторгсервіс» Горобець В.Я., повністю підтвердивши свої зобов'язання по розрахункам за виконані будівельні роботи за договором підряду від 04.01.2010р., та в зв'язку зі складним фінансовим станом на підприємстві запропонував ПП «ЗЕНИТ ПЛЮС» здійснення поетапної оплати заборгованості в сумі 186 000,00 грн. протягом 2011р. - 2012р.

06.02.2012р. між ПП «ЗЕНИТ ПЛЮС» та філією «ОУВТ» концерну «Військторгсервіс» складено та підписано акт звіряння взаєморозрахунків, згідно з яким відповідач визнав перед ПП «ЗЕНИТ ПЛЮС» суму заборгованості за договором від 04.01.2010р. та актом виконаних робіт від 29.01.2010р. - 178 290,30 грн.

В подальшому, 26.06.2012р. між ПП «ЗЕНИТ ПЛЮС» (первісний кредитор) та ТОВ «АНГРІ» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого новий кредитор приймає право вимоги виконання зобов'язань, що належить первісному кредитору за Договором № б/н від 04.01.2010р. (Основний договір), а первісний кредитор передає належне йому право вимоги за Основним договором. Загальна сума вимоги виконання зобов'язань за Основним договором складає 186 000,00 грн. Згідно акту звірки розрахунків та корегованому акту виконаних робіт, уточнена сума виконаних зобов'язань за Основним договором становить 178 290,30 грн. (п. 1.1 Договору про відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 1.2 договору від 26.06.2012р. новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з Основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладання цього договору.

Пунктом 5.1 договору від 26.06.2012р. встановлено, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 26.06.2013р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512, ч.ч.1, 2 ст. 513 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.1 ст.514, ст. 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Так, з матеріалів справи вбачається, що підрядник - ПП «ЗЕНИТ ПЛЮС» листом № 5/11 від 03.07.2012р. повідомив відповідача про відступлення права вимоги згідно договору від 26.06.2012р. ТОВ «АНГРІ» за виконані підрядні роботи згідно договору підряду від 04.01.2010 р..

Також, ТОВ «АНГРІ» неодноразово надсилало на адресу відповідача листи з вимогою сплатити існуючу заборгованість (вих. № 9 від 18.07.2012р., вих. № 18 від 02.12.2013р.)

Доказів погашення заборгованості на користь нового кредитора відповідач суду не надав. Відтак, судова колегія погоджується з висновком першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 178 290,30 грн.

Відповідно до розділу 13 договору підряду, за порушення умов остаточного розрахунку, у разі підписання акту приймання-передачі, замовник сплачує підряднику штраф у розмірі 10 % від невиплаченої суми.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В свою чергу відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У договорі про відступлення права вимоги від 26.06.2012р. укладеного між ПП «ЗЕНИТ ПЛЮС» та ТОВ «АНГРІ» відсутня вказівка щодо передачі позивачу право на стягнення штрафних санкцій. За таких обставин, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого суду щодо відмови позивачу у задоволенні вимоги щодо стягнення відповідача штрафу у розмірі 10% від невиплаченої суми.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія перевіривши розрахунок позивача, погоджується з висновком першої інстанції щодо стягнення з відповідача 3 % річних за період з 26.06.2012р. по 01.12.2013р. у сумі 7 678,69 грн.

Також, колегія суддів погоджується з господарським судом щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 17 361, 30 грн. за період з 01.03.2010р. по 01.12.2013р., оскільки позивач невірно визначив період виникнення заборгованості і погоджується, що вірним періодом часу виникнення заборгованості є 26.06.2012р. по 01.12.2013р., однак в цей період часу сукупний індекс інфляції мав від'ємне значення, що виключає наявність інфляційного збільшення суми боргу за вказаний період.

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, з огляду на таке.

Питання позовної давності регламентовані главою 19 Цивільного кодексу України

Згідно зі ст. ст. 251, 253 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтями 256, 257 цього Кодексу встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261, ч. 1 ст. 262 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тому договір про відступлення права вимоги не впливає на початок перебігу строку позовної давності.

Частинами 2,3 ст. 267 ЦК України встановлено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: - визнання пред'явленої претензії ; - зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; - письмове прохання відстрочити сплату боргу; - підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; - письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; - часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Так, в матеріалах справи наявний лист начальника філії Одеського управління військової торгівлі Концерну «Військторгсервіс» від 21.12.2010 року, з якого вбачається, що відповідач підтвердив свої зобов'язання по розрахункам за виконані будівельні роботи і запропонував поетапно протягом 2011-2012 рр. оплатити борг в розмірі за виконані роботі по договору від 04.01.2010 року б/н.

Із акту звірки взаємних розрахунків за період з 26.06.2012 по 29.11.2013р. укладений між ТОВ «АНГРІ» та Філією «Одеське управління військової торгівлі», підписаного без зауважень повноважними представниками сторін та скріплений печатками також вбачається, що відповідач підтвердив наявність заборгованості в сумі 178 290,30 грн.

Вказаний акт звірки взаєморозрахунків, є певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін, і ним, зокрема, оформлюється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості. Цим актом встановлено непогашену заборгованість відповідача перед позивачем.

З огляду на лист Міністерства фінансів України N31-053-2-4/4390 від 03.12.2001 року, акт звірки розрахунків може служити підставою для перерахування коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.07.2007 р. у справі № 14/608.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що визнання відповідачем пред'явленої претензії і підписання вказаного акту свідчить про визнання ним своєї заборгованості перед позивачем за виконані роботи на зазначену в ньому суму.

Таким чином, наявність зазначених документів свідчить про переривання позовної давності та пред'явлення позовної заяви у межах строків позовної давності.

Посилання апелянта на Акт списання заборгованості як на документ який свідчить про відсутність заборгованості перед позивачем не приймається судовою колегією до уваги, оскільки наявність заборгованості за відповідачем підтверджується матеріалами справи.

З огляду на викладене, судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову ТОВ «АНГРІ» та не вбачає підстав щодо зміни або скасування оскаржуваного рішення.

У відповідності до статей 33 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі та матеріали справи не спростовують висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи.

Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки щодо стягнення зазначених ним грошових сум відповідають фактичним обставинам справи, наявним в них доказам та приписам чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 12.03.2014р. - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.05.2014 року.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В.В.