Ухвала

від 29.04.2014 по справі 820/13497/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 р.Справа № 820/13497/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Макаренко Я.М. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Гончаровій С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2014р. по справі № 820/13497/13-а

за позовом ТОВ "КРОНЕкс-Україна"

до ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2014року адміністративний позов ТОВ "КРОНЕкс-Україна" до ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено у повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області від 17.09.2013 року № 0000692200.

ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що суд при винесенні цього судового рішення порушив норми матеріального і процесуального права та просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2014р. скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями ДПІ у Зміївському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «КРОНЕкс-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Два Туза» за період з 01.03.2013р. по 31.05.2013р., за результатами якої складено акт №437/22/30192967 від 04.09.2013р.

Перевіркою встановлено нереальність здійснення господарських операцій у ТОВ «Кронекс-Україна» по придбанню товарів у ТОВ «Два тузи» за березень-травень 2013 року; встановлено відсутність об'єкту оподаткування при придбанні робіт послуг, які підпадають під визначення ст. 185, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 399338 грн., в тому числі за березень 2013 року на суму 169614 грн., за квітень 2013 року на суму 9983 грн., за травень 2013 року на суму 219741 грн. в зв'язку з придбанням товарів у ТОВ «Два тузи» .

На підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000692200 від 17.09.2013 року про нарахування суми грошового зобов'язання у розмірі 599007,0 грн.

Підставою для зазначених висновків перевірки є посилання на висновки акту перевірки , складеного ДПІ у Київському районі м. Харкова від 26.06.2013 року №441/22.4-07/37367250 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Два Туза» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень 2011 - травень 2013 року» , яким встановлено, що відсутність ознак реальності вчинення господарських операцій, згідно наданих до перевірки документів поставлене на адресу ТОВ «КРОНЕкс-Україна» макулатуру, але в переліку видів діяльності, які може здійснювати ТОВ «Два Туза» відсутній такий вид діяльності, як збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (макулатури, склобою, відходів полімерних, відходів гумових, у тому числі зношених шин, матеріалів текстильних вторинних ), який передбачає отримання відповідної ліцензії. Також, встановлено, що у ТОВ «Два Туза» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкове повідомлення-рішення ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведений факт порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегією суддів встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Кронекс-Україна" уклав з ТОВ "Два тузи" договір поставки від 01.03.2013 року № 32 , предметом якого є передача у власність покупця макулатури окремими партіями відповідно до замовлення покупця.

На виконання умов договору ТОВ "Два тузи" виписали на по поставку позивачу макулатури кількістю 623,966 т. видаткові та податкові накладні.

Поставка товару здійснена автотранспортними засобами ЗИЛ 431412 та ЗИЛ 131410 з причепами згідно свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів , які дають можливість здійснювати транспортування товару (макулатури) у кількості, яка вказана у первинних та інших бухгалтерських документах, що спростовує доводи апеляційної скарги про неможливість перевезення кількості товару . зазначену в накладених.

В підтвердження здійснення перевезення товару до матеріалів справи надано договір оренди від 31.12.12р., свідоцтва про реєстрацію ТЗ, накази та трудові книжки на водіїв, які перевозили ТМЦ, накладні на внутрішнє переміщення, докази відображення операцій з придбання ТМЦ у бухгалтерському обліку (картка рахунку 631), докази проведення розрахунків за поставленні ТМЦ (платіжні доручення).

Крім того , відповідачем не заперечується , підтверджується актом перевірки та матеріалами справи факт розрахунку за отриманий товар, отримання товару та подальше його використання у власній господарській діяльності ( т. 1 л.д 84-108, 112-250, т. 2 л.д 1-163).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку , що господарські операції позивача з ТОВ "Два тузи" підтверджуються первинними документами, мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак позивачем правомірно віднесено суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товару у ТОВ "Два тузи" до податкового кредиту.

ТОВ "Два тузи" на момент здійснення господарських операцій зареєстровано в Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає , що податкові накладні оформлені належним чином, з акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено.

Тобто, колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту , в його діях не має порушень вимог Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно сформовано податковий кредит.

Посилання відповідача про неможливість проведення перевірки ТОВ "Два тузи" , про неможливість здійснення господарських операцій у зв'язку з відсутністю у контрагенту позивача ТОВ "Два тузи" трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності та те, що вбачається проведення транзитних фінансових потоків тощо, суд не бере до уваги, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 6.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків, крім іншого, зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи тощо.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Норми Податкового кодексу України не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Також, колегією суддів критично оцінено твердження відповідача, що укладені між позивачем та ТОВ «Два Тузи» правочини є фіктивними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти апеляційним судом встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та ТОВ «Два Тузи» не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Відповідачем не надано доказів наявності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб як позивача так і ТОВ "ДВА ТУЗИ" за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.

Посилання відповідача на те, що у наданих видаткових накладних постачальника ТОВ "ДВА ТУЗИ", згідно яких на адресу ТОВ "КРОНЕкс-Україна" відвантажено товар у березні-травні 2013 року відсутні реквізити довіреностей на отримання товару, а також прізвище та ініціали працівника ТОВ "КРОНЕкс-України", який отримував товар є необґрунтованим, оскільки зазначені реквізити (роз шифровки) містяться у інших документах, наданих як до перевірки так і до матеріалів справи (зокрема, у заявках на поставку товару).

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що до перевірки надано подорожні листи вантажних автомобілів щодо транспортування товару (макулатури) протягом березня-травня 2013 року за маршрутом Харків-Зміїв, в яких не зазначено назву підприємства в м. Харкові, у якого отримувався товар (макулатура), що не дає змогу підтвердити перевезення товару конкретно від ТОВ "ДВА ТУЗИ" до ТОВ "КРОНЕкс-Україна" та те, що до перевірки надані подорожні листи, дати яких не відповідають датам видаткових та податкових накладних або взагалі відсутні видаткові та податкові накладні на такі дати є необґрунтованим оскільки такі факти не знайшли підтвердження. Крім того, форма подорожнього листа, що затверджена наказом Мінтрансу, наказом Мінстату України від 29.12.95 p. N 488/346 не передбачає зазначення таких відомостей як назва підприємства-постачальника, також у подорожніх листах міститься маршрут руху "Харків-Зміїв" та посилання на заявки на поставку товарів із змісту яких і можна встановити назву постачальника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність винесеного податкового повідомлення - рішення належним чином в суді не довів , у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області від 17.09.2013 року № 0000692200 не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2014р. по справі № 820/13497/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г. Судді (підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Тацій Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 05.05.2014 р.