Ухвала

від 13.10.2014 по справі 820/13497/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/27581/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 11.03.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 у справі № 820/13497/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «КРОНЕкс-Україна» доДержавної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КРОНЕкс-Україна» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000692200 від 17.09.2013.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області від 17.09.2013 року №0000692200.

Державна податкова інспекція у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2014, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «КРОНЕкс-Україна» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ДВА ТУЗИ» за період з 01.03.2013 по 31.05.2013, за результатами якої складено акт

№ 437/22/30192967 від 04.09.2013;

- перевіркою встановлено порушення позивачем ст.185, п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України, яке полягало у завищенні податкового кредиту по податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів у ТОВ «ДВА ТУЗИ» за період березень - травень 2013 на суму 399338 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за перевірений період на суму 399338 грн., в тому числі, за березень 2013 в сумі 169614 грн., за квітень 2013 в сумі 9983 грн., за травень 2013 в сумі 219741 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000692200 від 17.09.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 599007,00 грн. (з яких: 399338 грн. - основний платіж та 199669 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем не підтверджено реальність здійснення господарських операцій по придбанню товарів у ТОВ «ДВА ТУЗИ» за березень - травень 2013, встановлено відсутність об'єкту оподаткування при придбанні робіт, послуг, які підпадають під визначення ст.185, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 399338 грн. у зв'язку з придбанням товарів у ТОВ «ДВА ТУЗИ». Підставою для даних висновків відповідача слугували висновки акту перевірки, складеного ДПІ у Київському районі м. Харкова, від 26.06.2013 року №441/22.4-07/37367250 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ДВА ТУЗИ» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень 2011 - травень 2013».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «ДВА ТУЗИ» є доведеними наданими позивачем доказами, а відтак, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «КРОНЕкс-Україна» та ТОВ «ДВА ТУЗИ» було укладено договір поставки від 01.03.2013 № 32, предметом якого є передача у власність покупця макулатури окремими партіями відповідно до замовлення покупця.

Дослідивши подані позивачем докази (зокрема, первинні документи, в тому числі, податкові накладні), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підтвердження обставин фактичного отримання товару (робіт, послуг) та використання його позивачем у власній господарській діяльності.

Крім того, попередні судові інстанції встановили, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності укладених позивачем угод. На момент укладання договору, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення спірних господарських операцій, контрагент був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі та мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний