Рішення

від 23.04.2014 по справі 4/388-54/236-5011-1/2272-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 4/388-54/236-5011-1/2272-2012 23.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-авто" Київської області

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" м. Києва

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" м. Києва

про припинення договорів, стягнення безпідставно набутих коштів, ціна позову 45170,72 грн.

Суддя Паламар П.І.

Представники:

від позивача: Лупейко О.В.,

від відповідача: Телющенко П.П., Оніщук В.М.,

від третьої особи: Сичик М.В.

СУТЬ СПОРУ :

у вересні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт-авто" (далі-позивач) звернулося в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі-відповідач) про визнання недійсними договорів поруки № 4.77-08ДП1 від 25 травня 2008 р., іпотеки № 277942-277943 від 22 травня 2008 р. та стягнення безпідставно одержаних коштів у розмірі 45170,72 грн.

Виходячи з предмету заявлених вимог позивачем на підставі квитанції № 096984043 від 8 вересня 2010 р. та платіжного доручення № 215 від 21 вересня 2010 р. було сплачено 622,56 грн. державного мита, з розрахунку як за дві вимоги немайнового характеру (2 х 85 грн.) та однієї вимоги майнового характеру (451,70 грн.).

У процесі розгляду справи заявами про часткову зміну предмету та підстав позову від 6 червня 2011 р., про збільшення предмету та підстав позову від 16 березня 2012 р. позивач змінив предмет первісно заявлених немайнових вимог, заявивши про визнання спірних договорів поруки та іпотеки припиненими, підтримав майнові вимоги, а також додатково заявив вимоги про скасування заборони приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 22 травня 2008 р. (запис у реєстрі № 3439) і визнання недійсною згоди директора позивача Блощинського О.О. на укладання ОСОБА_7 договору про внесення змін до кредитного договору № 4.77-08-СК від 22 травня 2008 р., викладеному у листі від 30 листопада 2009 р., адресованого директору відділення "Кредитний центр "Білоцерківський ВАТ "ВТБ банк" Возній О.В.

При цьому, останні дві вимоги позивачем в установленому порядку ні державним митом, а ні судовим збором за встановленими ставками оплачені не були, підстави для розстрочки або відстрочки сплати позивачем указаних судових витрат чи звільнення його від їх сплати відсутні. Тому вищевказані заяви від 6 червня 2001 та 16 березня 2012 р.р. в цій частині вимог про скасування заборони і визнання правочину недійсним на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України підлягають поверненню без розгляду.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останньою постановою Вищого господарського суду України від 22 січня 2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 19 березня 2013 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 4 вересня 2014 р. були скасовані, а справа направлена на новий розгляд.

У судовому засіданні позивач уточнив, що предметом його немайнових вимог до відповідача є саме припинення договорів поруки № 4.77-08ДП1 від 25 травня 2008 р. та іпотеки № 277942-277943 від 22 травня 2008 р.

Таким чином, предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про припинення договорів поруки та іпотеки, стягнення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що між відповідачем та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 4.77-08-СК від 22 травня 2008 р.

Виконання ОСОБА_7 зобов'язання за вказаним кредитним договором було забезпечене порукою на підставі договору поруки № 4.77-08-ДП1 та іпотекою на підставі договору іпотеки від 22 травня 2008 р., укладеними між ним та відповідачем.

Посилаючись на те, що договором від 30 листопада 2009 р. про внесення змін до кредитного договору № 4.77-08-СК від 22 травня 2008 р. відповідач та ОСОБА_7 без його згоди збільшили обсяг відповідальності за кредитним договором, позивач просив на підставі ст. 559 ЦК України припинити договори поруки № 4.77-08ДП1 від 25 травня 2008 р. та іпотеки № 277942-277943 від 22 травня 2008 р.

Посилаючись на те, що після припинення поруки відповідач безпідставно списав з його рахунку 45170,72 грн., позивач на підставі ст. 1212 ЦК України просив стягнути з відповідача на свою користь указану суму безпідставно набутих коштів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву його, представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що внаслідок укладення договору від 30 листопада 2009 р. про внесення змін до кредитного договору № 4.77-08-СК від 22 травня 2008 р., обсяг відповідальності позивача як майнового поручителя не змінився, оскільки процентна ставка відповідачем збільшена фактично не була, а можливість дострокового повернення кредиту на час укладення договорів поруки та застави вже існувала.

Ухвалою суду від 2 квітня 2014 р. до участі у справі в якості третьої особи було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс".

Третя особа у поясненнях на позовну заяву, її представник у судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав, аналогічних викладеним відповідачем.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що у позові слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що 22 травня 2008 р. між відповідачем та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 4.77-08-СК, згідно умов якого відповідач зобов'язався надати ОСОБА_7 кредит у розмірі 3742000 грн. на строк до 21 травня 2018 р., а останній - повернути кредит та сплатити за його користування проценти у розмірі 20,5 % річних.

Виконання ОСОБА_7 зобов'язання за вказаним кредитним договором було забезпечене порукою на підставі договору поруки № 4.77-08-ДП1 та іпотекою на підставі договору іпотеки від 22 травня 2008 р., укладеними між позивачем та відповідачем у справі.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями представників сторін, третьої особи, наявними у матеріалах справи копіями вищезгаданих договорів.

Також встановлено, що на підставі договору про внесення змін № 1 до кредитного договору від 30 листопада 2009 р. відповідач та ОСОБА_7 погодили, що у разі порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором розмір процентної ставки може підвищитися на 5% річних (п. 3.3 договору). Крім того, цими ж змінами сторони кредитного договору передбачили право банку відповідача вимагати дострокового погашення кредиту, зокрема, у випадку нездійснення/неналежного здійснення страхування переданого в іпотеку майна.

Згідно вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

З наявних у справі матеріалів та пояснень сторін у судовому засіданні вбачається, що з часу укладення спірних договорів поруки та іпотеки відповідачем не було вжито заходів на збільшення процентної ставки за кредитним договором з ОСОБА_7, що могло призвести до збільшення відповідальності позивача як майнового поручителя.

Умова ж кредитного договору щодо можливість збільшення процентної ставки у разі невикористання відповідачем свого диспозитивного права сама по собі не свідчить про збільшення відповідальності поручителя.

За правилами ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, на час укладення кредитного договору, а також спрямованих на його забезпечення спірних договорів поруки та іпотеки, можливість вимагати дострокового повернення частини кредиту вже існувала у відносинах сторін, оскільки у забезпеченому кредитному договорі був встановлений обов'язок позичальника повертати кредит частинами.

Виходячи з наведеного, додаткове договірне врегулювання права банку вимагати дострокового повернення частини кредиту не свідчить про збільшення відповідальності позичальника внаслідок такої зміни зобов'язання.

При цьому, позивачем не доведено факту реалізації відповідачем такого права, зумовленого обставинами страхування переданого в іпотеку майна.

Враховуючи наведене, у позові відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України слід відмовити.

Оскільки у позові відмовлено, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-авто" Київської області відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар