Постанова

від 07.05.2014 по справі 905/6001/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

07.05.2014 справа №905/6001/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О.

за участю представників сторін: від позивача:не з'явився від відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Алчевськ Луганська область на рішення господарського судуДонецької області від 13.03.2014р. по справі№ 905/6001/13 (суддя: Нестеренко Ю.С.) за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Алчевськ Луганська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов-Дон», м. Донецьк простягнення 41' 546,32 грн.

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - «Позивач») звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов-Дон» (далі - «Відповідач») заборгованості у розмірі 41' 400,00грн. та 3% річних розмірі 146,32грн..

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.03.2014 року у справі № 905/6001/13 у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що: у відповідача не настав строк виконання обов'язку за договором, укладеним сторонами у спрощений спосіб за усною домовленістю.

Не погодившись з прийнятим рішенням Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясуванні та досліджені докази, та обставин справи, які мають значення для справи, а наслідком є невірно зроблені висновки.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явилися.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, апеляційний суд не вбачає необхідності у відкладанні розгляду скарги та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін.

Фіксація судового процесу технічними засобами, відповідно до ст.81-1 ГПК України, здійснена не була, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників судового процесу.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права; а апеляційну скаргу - такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи між сторонами була досягнута усна домовленість щодо постачання Позивачем дизельного навантажувача у кількості однієї штуки та - його оплаті за ціною 41' 400,00 грн.. На виконання цієї домовленості Відповідачем був пред'явлений до оплати Позивачу рахунок-фактура № СФ-0000976 від 06.06.2013р. на суму 41' 400,00 грн., який останній 06.06.2013р. платіжним дорученням № 176 (а.с.29) був Позивачем оплачений..

Станом на 03.09.2013р., за актом звірки розрахунків, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 41' 400,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог, Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань, а саме - не постачання оплаченого товару, що є підставою для повернення Відповідачем суми попередньої оплати та сплати 3% річних за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Укладений між сторонами усний договір за своєю правовою природою - договором поставки.

Згідно ст. 1 ГПК України до даного виду договору слід застосовувати відповідні положення Господарського кодексу України, оскільки між сторонами склалися господарські правовідносини і договір - є господарським договором.

Стаття 179 Господарського кодексу («ГК») України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Донецький апеляційний господарський приходить до висновку, що спірні відносини регулюються главою 30 розділом 1 ГК України (ч.6 ст. 265 ГК України) і главою 54 розділом 1 ЦК України.

Приписи статті 265 ГК України встановлюють, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписи п.6 ст. 265 ГК України встановлюють, що реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частини 1, 2 ст. 692 ЦК України встановлено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Приписи ч.1 ст. 693 ЦК України зазначають, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частини 2,3 ст.693 ЦК України встановлює, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як свідчать матеріали справи позивач звертався до відповідача з вимогою щодо здійснення постачання товару або повернення грошей перерахованих на рахунок відповідача. Однак, на думку Відповідача, з якою погодився місцевий господарський суд, цю вимогу було направлено Позивачем за неналежною адресою Відповідача, у зв'язку з чим на час звернення з відповідними позовними вимогами право позивача взагалі не було порушено.

Колегія суддів не може погодитись з даним висновком місцевого суду та наголошує на наступне.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року у справі № 15-рп/2002.

Зазначений висновок підтверджується Постановою Верховного суду України від 28.11.2011р. у справі № 43/308-10. відтак, з огляду на приписи ст. 111 28 ГПК України - є обов'язковим для застосування при розгляді справи 905/6001/13.

Під час розгляду справи місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що в матеріалах справи (а.с. 16) наявна вимога Позивача до відповідача щодо постачання товару або - повернення суми попередньої оплати. Зазначена вимога, згідно наявного у справі опису вкладення поштової кореспонденції (а.с. 17) був надісланий Відповідачу на адресу вул.. Суздальська, 1А. Виходячи з Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 67) саме зазначена адреса є адресою місцезнаходження Відповідача. Можлива помилка поштового відділення щодо недоставляння поштової кореспонденції, не має для суду істотного значення в контексті приписів ст. 530 ЦК України.

Звертаючись з позовною вимогою до суду першої інстанції позивач, додержуючись розділу 8 ГПК України, направив на адресу відповідачу позовну заяву з додатками. З опису поштового відправлення вбачається, що до додатків було долучено також зазначену вимогу.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд безпідставно відмовив Позивачу у його вимозі щодо стягнення суми попередньої оплати - 41' 400,00 грн.

Що стосується стягнення 3% річних нарахованих на суму неповернутої попередньої оплати, то колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у стягненні цієї суми. Адже ст. 625 ЦК України застосовується, як відповідальність за порушення грошового зобов'язання та за своєю правовою природою відрізняється від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими грошовими коштами. Обов'язок продавця щодо повернення покупцю суми попередньої оплати не є грошовим зобов'язання в сенсі приписів ст. 625 ЦКУ. Зазначений висновок підтверджується Постановою Верховного суду України від 15.10.2013р у справі № 5011-42/13539-2012 . Відтак, з огляду на приписи ст. 111 28 ГПК України - є обов'язковим для застосування при розгляді справи 905/6001/13.

Матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 4' 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом -підтверджуються договором № 04/09-2013 від 04.09.2013р. про надання юридичної допомоги у суді.

Одночасно, для того, щоб витрати позивача на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

За приписом ст.2 Закону України „Про адвокатуру", адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

В підтвердження повноважень адвоката, позивачем до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 13.03.2014року у справі № 905/6001/13 - скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення боргу у сумі 41' 400,00грн., судового збору за подання позовної заяви у сумі 1' 714,44 грн. та витрат на оплату послуг адвоката у сумі 3' 985,91 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов-Дон», м. Донецьк (код ЄДРПОУ 36011436) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Алчевськ (ІПН НОМЕР_1) заборгованості у розмірі 41' 400,00грн., судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1' 714,44 грн.; витрати на правову допомогу у розмірі 3' 985,91 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов-Дон», м. Донецьк (код ЄДРПОУ 36011436) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Алчевськ (ІПН НОМЕР_1) судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 910,28 грн.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду, оформивши його згідно приписів Закону України «Про виконавче провадження».

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.В. Зубченко О.О.Радіонова

Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - у справу; 1 - ГСДО; 1 - ДАГС