Ухвала

від 23.04.2014 по справі 826/15042/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2014 року м. Київ К/800/1041/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Степашко О.І., Федоров М.О.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013

у справі № 826/15042/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Камаз" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень .

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.05.2013 № 0000262270 та № 0000272270.

Постановою названого суду від 07.10.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані податкові повідомлення-рішення визнано нечинними та скасовано.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду міста Києва по справі як помилково скасовану.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, оформлену актом від 07.05.2013 № 1465/22-722-31570627.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.05.2013 № 0000262270, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 248 045 грн. (у тому числі 198 436 грн. за основним платежем та 49609 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 24.05.2013 № 0000272270 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ на 257 584,50 грн. (у тому числі 171 723 грн. за основним платежем та 85861,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваних донарахувань став висновок податкового органу про невключення позивачем до оподатковуваного доходу вартості відчужених Товариством автомобілів КАМАЗ у 3 та 4 кварталах 2012 року за датою фактичного переходу права власності на реалізовані транспортні засоби від продавця (позивача у справі) до покупця (товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «ВЛІВ»), як того вимагає пункт 137.1 статті 137 Податкового кодексу України.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, суд першої інстанції підтримав зазначену правову позицію податкового органу по справі, пославшись на те, що: в рамках виконання договору поставки від 08.11.2011 № 00150 позивач (постачальник) передав покупцеві (товариству з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «ВЛІВ») автомобіль КАМАЗ, який перебував у Товариства на відповідальному зберіганні; фактично право власності на цей транспортний засіб від зберігача (товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Камаз») до позивача перейшло за актом приймання-передачі 13.12.2012; саме цю дату і слід вважати моментом виникнення у Товариства можливості виконати поставку товару та датою виникнення у позивача обов'язку збільшити дохід за фактом такої поставки.

Таким чином, фактично суд першої інстанції визначав правові наслідки для платника, виходячи з факту порушення ним вимог цивільного права (з огляду на реалізацію Товариством речі, яка не належала йому на праві власності).

Однак у податкових правовідносинах порушення інших законодавчих вимог, дотримання яких не контролюється органами державної податкової служби, не може бути підставою для визначення грошових зобов'язань за нормами Податкового кодексу України.

Адже податкові наслідки створюють господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), зміст яких встановлюється на підставі аналізу первинних документів та фактичного економічного результату, до якого прагнули учасники такої операції.

У розглядуваному випадку, як вбачається з установлених судами обставин справи, за договором від 08.11.2011 № 00150 та за договором від 16.11.2011 № 00155 позивач зобов'язався передати спірні автомобілі КАМАЗ у власність покупцеві з моменту підписання актів прийому-передачі товару (що фактично відбулося 15.11.2011 та 23.11.11, відповідно); покупець частково оплатив придбаний товар.

Положення Податкового кодексу України (зокрема, підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14) не дають підстави для висновку про можливість кваліфікації операції як постачання товару лише у разі законного перебування цього товару у власності платника.

А відтак правовий титул майна, яке виступало предметом поставки, його законність перебування у позивача не може впливати на оцінку цієї операції для цілей оподаткування саме як операції з постачання товару.

З аналогічних підстав слід погодитися з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для оподаткування як постачання товару операції з передачі позивачем КАМАЗу товариству з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «ВЛІВ» за договором про відповідальне зберігання від 27.12.2011 № 0015. Адже ДПІ не представлено належних доказів, які б свідчили про те, що фактичною метою передачі транспортного засобу в рамках виконання цього договору було саме його відчуження позивачем у власність названого контрагента.

Також на обґрунтування правомірності донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ податкова інспекція послалася на незаконне включення Товариством до податкового кредиту ПДВ у ціні придбаних юридичних послуг у товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Експіріенс До» за відсутності податкової накладної.

Втім, як встановив апеляційний суд, на час проведення перевірки податкова накладна від 30.03.2012 № 30 була в наявності у позивача та була зареєстрована в установленому порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У касаційній скарзі ДПІ також зазначає про відсутність належного документального підтвердження реальності виконання операцій з поставки зазначених послуг позивачеві.

На спростування наведеного висновку податкової інспекції позивачем подано договір про надання юридичних послуг від 04.01.2012 № 2 та додаток до нього, умовами яких передбачалося надання виконавцем (товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Експіріенс До») комплексу юридичних послуг - зокрема, щодо стягнення заборгованості з боржників, розробки договорів, підготовки процесуальних документів по судовим спорам з визначеними особами тощо.

За фактом надання цих послуг сторонами складено та підписано акт приймання-передачі названих послуг від 30.03.2012.

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Позивачем подано і копії договорів та процесуальних документів, що складалися виконавцем у процесі виконання розглядуваних операцій, які відповідають змісту послуг, визначеному у договорі.

ДПІ не подано доказів, які свідчать про те, що спірні послуги виконавцем не надавались замовникові.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак у даному разі такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій з поставки юридичних послуг, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

У відтак апеляційний суд цілком об'єктивно зазначив про непідтвердженість підстав, покладених ДПІ в основу оспорюваних донарахувань грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток, та правомірно задовольнив позов Товариства.

У зв'язку з викладеним процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 у справі № 826/15042/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.І. Степашко М.О. Федоров