Рішення

від 30.04.2014 по справі 916/1363/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2014 р.Справа № 916/1363/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.М. Ільєвій

за участю представників:

від позивача - Шевченко Б.В.,

від відповідача - Степанов С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного концерну „Укроборонпром" до Державного підприємства „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" про стягнення 25832,57 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державний концерн „Укроборонпром" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" про стягнення 25832,57 грн., з яких 21813,0 грн. - основний боргу, 679,49 грн. - 3% річних, 261,76 грн. - інфляційні нарахування, 3078,32 грн. - пеня, посилаючись на наступне.

22.06.2012 року між Державним концерном „Укроборонпром" та Казенним підприємством „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" було укладено договір позики № UOP-1.0-4-Д-12. Як вказує позивач, до вказаного договору вносилися зміни додатковою угодою № 1 від 07.12.2012 р. При цьому Казенне підприємство „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" було реорганізоване у державне підприємство згідно з наказом Державного концерну „Укроборонпром" № 76 від 06.03.2013 р.

Згідно п. 3.1 договору Концерн мав протягом п'яти банківських днів перерахувати на поточний рахунок боржника позику у розмірі 21813,00 грн.

Як стверджує позивач, Концерном було виконане вказане зобов'язання та перераховано на рахунок боржника обумовлену суму позики, що підтверджується платіжним дорученням № 450 від 25.06.2012 р.

В свою чергу згідно з п. 4.1 договору у редакції додаткової угоди № 1 від 07.12.2012 р. боржник зобов'язаний повернути позику в термін до 21.03.2013 р. в формі безготівкових розрахунків шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок Концерну або шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Наразі позивач зазначає, що наявність вказаного зобов'язання боржника підтверджується також передавальним актом Казенного підприємства „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія", який затверджено наказом Державного концерну „Укроборонпром" № 195 від 27.06.2013 р.

З огляду на викладене, позивач стверджує, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу надану суму позики у розмірі 21813,00 грн.

Поряд з вказаним позивач посилається на те, що п. 5.2 договору встановлено нарахування пені за весь період прострочення зобов'язання. Відтак, позивачем здійснено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за період прострочення з 22.03.2013 р. по 04.04.2014 р., сума якої складає 3078,32 грн.

Крім того, позивач вказує, що відповідно до ст. 625 ЦК України відповідач має сплатити позивачу вказану суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних. Так, за розрахунком позивача, наведеного у позові, сума збільшення заборгованості з врахуванням індексу інфляції становить 261,76 грн., а сума 3% річних за період прострочення з 22.03.2013 р. по 04.04.2014 р. складає 674,49 грн..

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.04.2014 р. позовну заяву Державного концерну „Укроборонпром" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1363/14 та справу призначено до розгляду в засіданні суду на 30.04.2014 р.

Відповідач під час розгляду справи основну суму боргу визнав, однак звернувся до суду із заявою про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу і пені (а.с. 37).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

22 червня 2012 року між Державним концерном „Укроборонпром" (позикодавець) та Казенним підприємством „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" (позичальник) було укладено договір позики № UOP-1.0-4-Д-12 (а.с. 10-11), відповідно до п. 1.1 якого позивач як позикодавець відповідно до абз. 4 п. 14 статуту Державного концерну „Укроборонпром" , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 р. № 993, надає позичальнику у якості поворотної фінансової допомоги грошові кошти (позику) в розмірі та у порядку, встановленому розділами 2 та 3 договору, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю у строк та порядку, встановленому у розділі 4 договору.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що сума позики за договором становить 21813,00 грн. При цьому сплата позичальником відсотків позикодавцю за користування позикою за цим договором не передбачена (п. 2.2 договору).

За умовами п. 3.1 договору позикодавець протягом п'яти банківських днів перераховує суму позики в формі безготівкових розрахунків на поточний рахунок позичальника, зазначений в п. 7.2 договору.

Порядок повернення позики визначено в розділі 4 договору. Так, відповідно до п. 4.1 договору позичальник зобов'язаний повернути позику в шестимісячний строк з дня отримання позики позичальником в формі безготівкових розрахунків шляхом перерахування позичальником відповідних коштів на поточний рахунок позикодавця. При цьому сторони можуть домовитися про повернення позики шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

В п. 4.2 договору визначено, що днем повернення позики вважається день зарахування суми позики на поточний рахунок позикодавця або дата договору про зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами. Повернення позики позичальником позикодавцю може здійснюватися частками або однією сумою. Позичальник має право достроково повернути позику (п. 4.3. договору).

Згідно п. 61. договору останній набуває чинності з дня надання позикодавцем суми позики позичальнику і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов вказаного договору перерахував Казенному підприємству „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" суму позики в розмірі 21813,00 грн., що підтверджується платіжним дорученнями № 450 від 25.06.2012 р. на суму 21813,00 грн. (а.с. 13). В свою чергу з вказаного моменту у позичальника виникло зобов'язання повернути вказану позику протягом шести місяців відповідно до п. 4.1 вказаного договору, тобто до 25.12.2012 р.

Між тим, як встановлено судом, 07.12.2012 р. сторонами була укладена додаткова угода № 1 до вказаного договору позики № UOP-1.0-4-Д-12 (а.с. 12), відповідно до якої п. 4.1 договору викладено у новій редакції, згідно з якою позичальник зобов'язаний повернути позику в термін до 21 березня 2013 року в формі безготівкових розрахунків шляхом перерахування позичальником відповідних коштів на поточний рахунок позикодавця, або шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

В подальшому згідно з наказом Державного концерну „Укроборонпром" № 76 від 06.03.2013 р. (а.с. 15-16) Казенне підприємство „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" було реорганізоване у Державне підприємство „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія". При цьому, як вбачається з передавального акту прийому-передачі основних фондів, оборотних активів, власного капіталу та зобов'язань Казенного підприємства „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" (а.с. 18-23), затвердженого наказом Державного концерну „Укроборонпром" № 195 від 27.06.2013 р. (а.с. 17), зобов'язання Казенного підприємства по повернення отриманої від позивача позики перейшло до відповідача.

Однак, як з'ясовано судом, в порушення умов вказаного договору та додаткової угоди до нього відповідач у строку до 21.03.2013 р. не повернув позивачу вищевказаної суми позики, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.

Так, статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

При цьому суд зазначає, що спірний договір поворотної фінансової допомоги (позики), укладений позивачем з відповідачем, за своєю правовою природою є договором позики. Відносини позики регулюються положеннями ЦК та іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, п. 4.1 договору № UOP-1.0-4-Д-12 (в редакції додаткової угоди № 1 від 07.12.2012 р.) було встановлено строк повернення позики до 21.03.2013 р., однак у вказаний строк відповідач не виконав зобов'язання щодо повернення отриманої позики, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 21813,00 грн. Так, неповерненням позивачу отриманої за вищезазначеним договором суми поворотної фінансової допомоги в розмірі 21813,00 грн., строк для повернення якої сплинув 21.03.2013 р., відповідач порушив умови цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України та є підставою для стягнення цієї суми у судовому порядку. Таким чином, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості в розмірі 21813,00 грн. за договором позики № UOP-1.0-4-Д-12 від 22.06.2012 р.

Разом з тим невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), в силу ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 5.2. договору позики № UOP-1.0-4-Д-12 передбачено, що за несвоєчасне повернення позики позичальник сплачує позикодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за весь період прострочення.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на те, що строк повернення позики сплинув 21.03.2013 р., позивачем на підставі п. 5.2 договору позики здійснено нарахування пені за період з 22.03.2013 р. по 04.04.2014 р. (379 дн.) в сумі 3078,32 грн., виходячи з діючої облікової ставки НБУ у відповідний період.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень щодо вимог про стягнення пені послався на пропущення позивачем строку позовної давності для звернення позивача із вказаними вимогами.

Позовною давністю в силу положень ст. 256 ЦК України є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи викладене, суд вважає правильним нарахування пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, право на стягнення якої може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності.

Отже, з урахуванням вищенаведених вимог законодавства і умов договору, позивач мав право на нарахування пені за 6 місяців з дня, починаючи з дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто за період з 22.03.2013 р. по 22.09.2013 р., після якого нарахування пені припиняється. В свою чергу суд вважає безпідставним нарахування позивачем пені понад встановлений чинним законодавством строк, а саме з 23.09.2013 р. по 04.04.2014 р.

Як вказано в п. 4.2 Постанові Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін (п. 4.3).

Згідно п. 4.4.2 вказаної Постанови Пленуму ВГСУ з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Так, пред'явлений позивачем позов вважається поданим 04.04.2014 р. (відповідно до штампу відділу поштового зв'язку на поштовому конверті), в свою чергу вимоги про стягнення нарахованої пені за попередній рік до дня подання позову, тобто за період з 22.03.2013 р. до 04.04.2013 р., вважаються такими, що заявлені з пропуском позовної давності. Наразі поважних причин пропущення строку позовної давності для звернення до суду із вимогами про стягнення нарахованої пені за період з 22.03.2013 р. до 04.04.2013 р. позивачем не наведено.

Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи те, що строк позовної давності по заявленим вимогам щодо стягнення з відповідача нарахованої пені за період з 22.03.2013 р. до 04.04.2013 р. сплинув, вказані вимоги позивача не підлягають задоволенню судом.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені за період з 05.04.2013 р. по 22.09.2013 р. У зв'язку з цим судом самостійно здійснено розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 21813 05.04.2013 - 09.06.2013 66 7.5000 % 0.041 %* 591.64 21813 10.06.2013 - 12.08.2013 64 7.0000 % 0.038 %* 535.46 21813 13.08.2013 - 22.09.2013 41 6.5000 % 0.036 %* 318.53

Таким чином, загальна сума пені за договором позики, що підлягає стягненню з відповідача складає 1445,63 грн.

Між тим пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, відповідачем було надано до суду матеріали про фінансовий стан відповідача, з яких вбачається, що на рахунки відповідача держвиконавцем накладено арешт згідно постанов про арешт коштів боржника від 17.09.2012 р. та від 29.10.2013 р. Також майно підприємства арештовано відповідно до акту опису й арешту майна від 09.04.2013 р. Вказані виконавчі дії були здійснені у зв'язку з виконанням судових наказів про стягнення з Казенного підприємства „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія", правонаступником якого є відповідач, заборгованості по невиплаченій заробітній платі працівникам підприємства. Зазначені обставини обумовлені тим, що за період з 1998 року підприємство є виконавцем Державного оборонного замовлення, укладеного відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України „Про державне оборонне замовлення" в обсязі 100% продукції підприємства. 31.12.2013 р. ДП „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" завершило роботи за Державним оборонним замовленням відповідно до договору з МО України. Відповідно до Державної цільової програми розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України на 2012-2017 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 01.02.2012 р. № 46-2, передбачається виробництво з 2015 року. Однак, за ствердженнями відповідача, протягом 2013 року не було проведено, а на 2014 рік не передбачено фінансування на підготовку виробництва у 2015 році, тому на протязі періоду з 01.10.2011 року по теперішній час на підприємстві наявна заборгованість по виплаті заробітної плати, яка станом на 01.04.2014 р. складала 2911,4 тис. грн. При цьому, як стверджує відповідач, надана позивачем фінансова допомога з цільовим призначенням для проведення додаткових випробувань буде повернута протягом 5 банківських днів після проведення розрахунків по загробній платі.

Отже, враховуючи вищенаведені обставини про майновий стан відповідача, який є державним підприємством, засновником якого є позивач, про що зазначено в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців згідно витягу від 25.04.2014 р., суд на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України вважає за можливе зменшити розмір пені до 0 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів 3% річних в сумі 679,49 грн. та інфляційних втрат в розмірі 261,76 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті ЦК не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі позики № UOP-1.0-4-Д-12 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачами зобов'язання щодо повернення отриманої суми позики, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на існуючу суму боргу за період з 22.03.2013 р. по 04.04.2014 р. (379 дн.) в розмірі 679,49 грн. (21813,00 грн. /100%х 3%/365 дн. х 379 дн).

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем в позовній заяві розрахунок інфляційних нарахувань з квітня 2013 року по лютий 2014 року на загальну суму 261,76 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок є методологічно вірним, оскільки нарахування інфляційних здійснено за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням як інфляції, так і дефляції, за весь період прострочення оплати.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції за період, коли відповідачем не було виконане зобов'язання щодо повернення суми позики, що складають 261,76 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 22754,25 грн. (21813,00 грн. основного боргу + 679,49 грн. 3% річних + 261,76 грн. індексу інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного концерну „Укроборонпром" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи з встановленої судом суми боргу із врахуванням зменшеної судом пені. Так, в п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного концерну „Укроборонпром" до Державного підприємства „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" про стягнення 25832,57 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Державного підприємства „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" (65005, м. Одеса, вул. Прохорівська, 45; код ЄДРПОУ 14309623) на користь Державного концерну „Укроборонпром" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36; код ЄДРПОУ 37854297) суму основного боргу за договором позики № UOP-1.0-4-Д-12 22.06.2012 р. в розмірі 21813/двадцять одна тисяча вісімсот тринадцять/грн. 00 коп., 3% річних в сумі 679/шістсот сімдесят дев'ять/грн. 49 коп., інфляційні нарахування в сумі 261/двісті шістдесят одна/грн. 76 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1711/одна тисяча сімсот одинадцять/грн. 53 коп.

3. В задоволенні решти частини вимог Державного концерну „Укроборонпром" до Державного підприємства „Спеціальне конструкторське бюро „Молнія" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2014 р.

Суддя Петров В.С.