Рішення

від 22.04.2014 по справі 922/3673/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2014 р.Справа № 922/3673/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРООПТІКА" м. Ізюм до 1. Ізюмська міська Рада, м. Ізюм; 2. Відділ освіти Ізюмської міської ради; 3. Інспекція Державного архитектурно-будівельного контролю в Харківській області, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача - Департамент науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації, про та за зустрічним позовом до про визнання права власності Ізюмська міська рада Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврооптика", визнання права власності за участю представників сторін:

Представник позивача (за первісним позовом) - Хлевицький Є.В., дов. №2 від 20.09.2013 року.

Представник 1-го відповідача (за первісним позовом) - не з"явився.

Представник 2-го відповідача (за первісним позовом) - Науменко Л.І., дов. №2 від 17.02.2014р.

Представник 3-го відповідача (за первісним позовом) - не з"явився.

Третя особа - Тимошенко Г.Ю., дов. № 04-11/1075 від 19.03.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврооптика", м. Ізюм звернувся до господарського суду з позовом до першого відповідача - Ізюмської міської ради, другого відповідача - Відділу освіти Ізюмської міської ради, третього відповідача - Інспекції Державного архитектурно-будівельного контролю в Харківській області, в якому просить суд (з урахуванням прийнятих ухвалою суду від 06.03.2014р. уточнень позовних вимог): визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Єврооптика" право власності на 60/100 частин нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Сумська, 8, а саме: нежитлової будівлі під літ. "А-2", з прибудовами під літ. "а", "а1", "а2", "а10", "а12", "а13", з ганками під літ. "а4", "а5", "а6", "а7", "а8", "а9", "а11", "а14", "а16", з тамбуром під літ. "а3", зі сходами під літ. "а15", з підвалом під літ. "п/д", загальною площею 3341,3 кв. м., склад-майстерні під літ. "В, Г, Д", площею 107,5 кв. м, овочесховища під літ. "Е", площею 47,8 кв.м.

Ухвалою господарського суду від 02.09.2013р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні. Залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Відділ освіти Ізюмської міської ради.

Ухвалою господарського суду від 23.09.2013р. розгляд справи зупинявся в зв"язку з призначенням по справі судової комплексної економічної та будівельно-технічну експертизу, провадження якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса.

Ухвалою господарського суду від 04.11.2013р. розгляд справи поновлявся з метою вирішення клопотання експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16.10.2013р. про надання додаткових матеріалів, що необхідні для дачі висновку № 9315/9316 .

Ухвалою господарського суду від 05.11.2014р. розгляд справи зупинявся для продовження проведення комплексної економічної та будівельно-технічної експертизи, призначеною ухвалою суду від 23.09.2013р.

Ухвалою господарського суду від 05.02.2014р. розгляд справи поновлено, в зв"язку з надходженням до господарського суду від Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса матеріалів справи № 922/3673/13 з висновком експертизи. Розгляд справи призначено на 20.02.2014р. о 10:00 год.

Ухвалою господарського суду від 25.03.2014р. залучено до участі у справі в якості третього відповідача - Інспекцію Державного архитектурно-будівельного контролю в Харківській області.

Ухвалою господарського суду від 03.04.2014р. в порядку ст. 60 ГПК України, прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву першого відповідача - Ізюмської міської ради (вх. № 11252) до позивача - ТОВ "Єврооптика" про визнання за Ізюмською міською радою право власності на 40/100 частин нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Сумська, 8, а саме: нежитлової будівлі під літ. "А-2", з прибудовами під літ. "а", "а1", "а2", "а10", "а12", "а13", з ганками під літ. "а3", зі сходами під літ. "а15", з підвалом під літ. "п/п", загальною площею 3341,3 кв. м., склад, майстерні під літ "В,Г,Д", площею 107,5 кв.м., овочесховище під літ. "Е", площею 47,8 кв.м.

Ухвалою господарського суду від 15.04.2014р. розгляд справи відкладався на 22.04.2014р. об 11:30 год.

У призначеному судовому засіданні 22.04.2014р. представник позивача (за первісним позовом) первісний позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник першого відповідача (за первісним позовом) в судове засідання 22.04.2014р. не з"явився, про причину неявки суд не повідомив.

Представники другого відповідача (за первісним позовом) та третя особа у судовому засіданні 22.04.2014р. проти задоволення первісного позову заперечували, зустрічний позов підтримали, наполягали на його задоволенні.

Третій відповідач (за первісним позовом) в судове засідання 22.04.2014р. не з"явився, відзив на позов не надав. Матеріали справи містять докази належного повідомлення Інспекції державного архитектурно-будівельного контролю в Харківській області про час та місце розгляду справи.

Присутні в судовому засіданні 22.04.2014р. представник позивача, другого відповідача (за первісним позовом) та третя особа пояснили, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та важають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні за відсутності представників першого та третього відповідачів (за первісним позовом).

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, другого відповідача та третьої особи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Ізюмської міської ради (перший відповідач за первісним позовом) від 21.01.1999р. № 42, комплекс недіючих та частково зруйнованих будівель за адресою м. Ізюм, вул. Сумська, 8 передано в оренду Українсько - ірландському ТОВ "Новотроніка - лімітед" строком на 10 років. На прохання міської ради, для реалізації проекту переобладнання недіючих та частково зруйнованих будівель за адресою м. Ізюм, вул. Сумська, 8 Українсько - ірландське ТОВ "Новотроніка - лімітед" передало всі права по реалізації проекту ТОВ "Українска оптична компанія Єврооптика" (позивач за первісним позовом).

Рішенням Ізюмського міськвиконкому від 11.08.1999р. № 873 міському Відділу освіти (другий відповідач за первісним позовом) дозволено укласти договір оренди недіючого дитсадку за адресою м. Ізюм, вул. Сумська, 8 строком на 10 років.

18 серпня 1999 року між міським Відділом освіти та ТОВ "Українська оптична компанія "Єврооптика" було укладено договір оренди недіючого дитсадку № 8 за адресою м. Ізюм, вул. Сумська, 8 до якого входить: окремо визначена будівля садку загальною площею 2159 м. кв., овочесховище загальною площею 88,5 кв.м, гараж загальною площею 33,6 кв.м.

Пунктом 1.4 договору оренди передбачено, що для переобладнання будівлі відведено 6 місяців з моменту укладання договору. Строк вводу в експлуатацію - 15.02.2000 року.

Рішенням Ізюмської міськвиконкому від 09.07.1999р. № 742 позивачу надано дозвіл на складання проекту реконструкції об'єкту нерухомості по вул. Сумській,8 в м. Ізюм, під розміщення виробництва полімерних та контактних лінз та інших виробів, дозволено будівництво котельної.

У зв'язку із незадовільним технічним станом орендованої нежитлової споруди, відсутністю можливості фінансування та ремонту з місцевого бюджету, з метою відновлення його функціонування, позивач був змушений виконати за свої власні кошти ремонтні роботи на реконструювати вказаний об'єкт нерухомості по вул. Сумській,8 в м. Ізюм, під розміщення виробництва полімерних та контактних лінз та інших виробів

Вказані роботи були здійснені згідно дозволів на виконання ремонтних робіт, виданого власником майна в особі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, оформлених рішеннями № 742 від 09.07.1999р. за власні кошти ТОВ УОК „Єврооптика".

26 червня 2001 року підписано Акт держаної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за адресою: вул. Сумська,8 в м. Ізюм, який підписано усіма інстанціями та який рішенням Ізюмської міської № 1732 від 23.11.2001р. було затверджено.

Внаслідок проведених ТОВ УОК „Єврооптика" поліпшень в орендованому приміщенні, значно покращився його загальний стан, технічні характеристики, корисність, комфортність, тобто було, як результат таких поліпшень, створено об'єкт із новими якісними та кількісними характеристиками, а саме: цех по виробництву полімерних та контактних лінз.

Звертаючись до господарського суду з позовом, позивач (за первісним позовом) зазначив, що, в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ та орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, в зв'язку з чим, позивач просить суд визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Єврооптика" право власності на 60/100 частин нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Сумська, 8, а саме: нежитлової будівлі під літ. "А-2", з прибудовами під літ. "а", "а1", "а2", "а10", "а12", "а13", з ганками під літ. "а4", "а5", "а6", "а7", "а8", "а9", "а11", "а14", "а16", з тамбуром під літ. "а3", зі сходами під літ. "а15", з підвалом під літ. "п/д", загальною площею 3341,3 кв. м., склад-майстерні під літ. "В, Г, Д", площею 107,5 кв. м., овочесховища під літ. "Е", площею 47,8 кв.м.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 1 ГПК України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ст. 16 ЦК України - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним же зі способів захисту цивільного права в силу ст. 16 ЦК України є визнання права.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочину. Правочином згідно ч.1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми або дво- чи багатосторонніми (договори).

У відповідності до ч. ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено судом, рішенням Ізюмського міськвиконкому від 11.08.1999 № 873 міському Відділу освіти (другий відповідач за первісним позовом) дозволено укласти договір оренди недіючого дитсадку за адресою м. Ізюм, вул. Сумська, 8, строком на 10 років.

18 серпня 1999 року між міським Відділом освіти та ТОВ "Українська оптична компанія "Єврооптика" було укладено договір оренди недіючого дитсадку № 8, за адресою м. Ізюм, вул. Сумська, 8, до якого входить: окремо визначена будівля садку загальною площею 2159 м. кв., овочесховище загальною площею 88,5 кв.м, гараж загальною площею 33,6 кв.м.

Статтею 778 ЦК України встановлено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найма, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

Ч.4 ст.778 ЦК України передбачає, що якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласників. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.3 ст.773 ЦК України передбачає, що наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Згідно п.3,4 ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992р. №2269-ХІІ (із змінами та доповненнями) передбачено, що орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Так, відповідно до матеріалів справи, вказані роботи були здійснені згідно дозволів на виконання ремонтних робіт, виданого власником майна в особі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, оформлених рішеннями № 742 від 09.07.1999р. за власні кошти ТОВ УОК „Єврооптика".

Ремонт та реконструкція орендованих приміщень були здійснені позивачем за власні кошти відповідно до актів виконаних робіт, що також підтверджено висновком судової експертизи, за згодою орендодавця та із зміною цільових призначень приміщень.

Як свідчать матеріали справи, в ході вирішення даного спору, судом було призначено судову економічну та будівельно-технічну експертизу, провадження якої було доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. професора М.С. Бокаріуса, за результатами якої до господарського суду направлено висновок судової будівельно-технічної експертизи № 9315 від 31.01.2014р.

Вказаним висновком судової експертизи експертом встановлено, що:

1. ТОВ "Єврооптика" вжито заходи щодо узгодження з власником орендованого приміщення здійснення поліпшень відповідно до наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000р. за №273, яким було затверджено "Положення про надання дозволу на виконання будівельних робіт" зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25.12.2000р. за №945/5166 та отримано письмову згоду відділу освіти Ізюмської міської ради від 07.09.1999р. за №16 на здійснення реконструкції орендованої будівлі по вул. Сумській, 8 в м. Ізюм.

2. Ринкова вартість приміщень нежитлової будівлі літ. А-2 з прибудовами, складу-майстерні літ. В, майстерні літ. Г, майстерні літ. Д, овочесховища літ. Е загальною площею 5496,6 кв.м, розташованих за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Сумська, 8, на дату проведення оцінки, з урахуванням реконструкції (поліпшень) складає 726908,00 грн.

3. Ринкова вартість переданих в оренду позивачеві приміщень нежитлової будівлі літ. А-2 з прибудовами, складу-майстерні літ. В, майстерні літ. Г, майстерні літ. Д, овочесховища літ. Е загальною площею 3367,6 кв.м, розташованих за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Сумська, 8, на дату проведення оцінки, за станом на момент передачі майна, без урахування реконструкції (поліпшень) складає 300184 грн.

4. Різниця між вартістю переданих в оренду позивачеві приміщень, розташованих за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Сумська, 8, та вартістю реконструйованих приміщень після зроблених позивачем поліпшень (вартість поліпшень) складає 426724,00 грн.

Тобто, зроблено висновок про те, що, в результаті проведеної реконструкції з добудовою за згодою орендодавця, було створено нову річ.

Правовідносини із створення нової речі в результаті поліпшення орендованого майна стали врегульованими в результаті внесення 27.04.2007р. змін і доповнень до Закону України „Про оренду державного та комунального майна", а саме доповненням статті 23 новою частиною, відповідно до якої, якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

При цьому, договором оренди від 18.08.1999р. не було встановлено заборони щодо проведення поліпшення та переобладнання приміщення орендарем, і як наслідок - створення нової речі.

Так, пунктом 1.4 договору оренди передбачено, що для переобладнання будівлі відведено 6 місяців з моменту укладання договору. Строк вводу в експлуатацію - 15.02.2000р.

Суд зазначає, що у відповідності зі ст. 204 ЦК України договір оренди, як цивільно-правовий правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, та він не визнаний судом недійсним. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що вказаний договір може бути визнаний недійсним на момент його укладання.

Рішенням Ізюмської міськвиконкому від 09.07.1999р. № 742 позивачу надано дозвіл на складання проекту реконструкції об'єкту нерухомості по вул. Сумській,8 в м. Ізюм, під розміщення виробництва полімерних та контактних лінз та інших виробів, дозволено будівництво котельної.

Враховуючи положення статей 328, 331, 392 та пункт 4 статті 778 ЦК України та беручи до уваги те, що ремонт та реконструкція орендованих приміщень були здійснені позивачем за власні кошти відповідно до актів виконаних робіт, що також підтверджено висновком судової експертизи, за згодою орендодавця та із зміною цільових призначень приміщень, суд приймає позицію позивача як правомірною.

Його право власності на новостворену річ в розмірі 426724,00 грн. суд вважає порушеним та таким, що потребує захисту із врахуванням того, що 26 червня 2001р. підписано Акт держаної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за адресою: вул. Сумська,8 в м. Ізюм, який підписано усіма інстанціями та який рішенням Ізюмської міської № 1732 від 23.11.2001р. було затверджено.

Так, в силу ч.4 ст.778 цього ж Кодексу, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом враховується, що підставою для звернення з позовом до суду не є втрата позивачем документів, які б засвідчували його права власності на об'єкти нерухомості.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно, а не встановити його. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

В статті 331 ЦК України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналогічної правової позиції щодо таких категорій спорів дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 02.11.2011р. по справі №14/127-2073(1/4-254), від 14.02.2012р. по справі №7/37-07(1045-6/40) та від 28.02.2012р. по справі №25/12-10.

Висновок судового експерта оцінюється судом із врахуванням вимог ст.43 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Враховуючи викладене, суд вважає первісний позов обгрунтованим, підтвердженим відповідними доказами, в зв"язкуз чим, у суду наявні правові підстави для задоволення первісного позову.

Розглянувши зустрічний позов, об'єктивно дослідивши всі подані сторонами докази та надаючи їм правову оцінку, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України, ст.ст. 20, 144, 147 ГК України майнові права суб'єкта господарювання права підлягають захисту, в тому числі шляхом їх визнання.

Так, відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, в даному випадку підтвердження в суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності.

При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.

Суд зазначає про те, що згідно ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 319 ЦК України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Статтею 140 Конституції України гарантовано право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, тобто право на здійснення місцевого самоврядування. Таке право реалізується територіальними громадами як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування відповідно до статті 142 Конституції України та статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" становлять рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші грошові кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Відповідні територіальні громади безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, яке знаходиться в комунальній власності (стаття 143 Конституції України, стаття 327 ЦК України). За частиною 5 статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують всі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати й купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах і

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який підтверджує його право власності.

Відповідно до ст.ст. 319, 320 ЦК України власники самостійно здійснюють право власності, виконують будь які дії по відношенню до свого майна, що не суперечать Закону.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога стосовно визнання за позивачем за зустрічним позовом права комунальної власності на 40/100 закінчені реконструкцією позивачем за первісним позовом нежитлові частин нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Сумська, 8, а саме: нежитлової будівлі під літ. "А-2", з прибудовами під літ. "а", "а1", "а2", "а10", "а12", "а13", з ганками під літ. "а3", зі сходами під літ. "а15", з підвалом під літ. "п/п", загальною площею 3341,3 кв. м., склад, майстерні під літ "В,Г,Д", площею 107,5 кв.м., овочесховище під літ. "Е", площею 47,8 кв.м., правомірні та обґрунтовані, такі, що підтверджені належними доказами, тому підлягають задоволенню.

Водночас суд зазначає, що другий відповідач та третя особа за первісним позовом помилково вважають, що знаходження спірного майна на його балансі є достатньою підставою для застосування для спірних правовідносин законодавства України про освіту та є підставою для відмови в задоволені первісного та зустрічного позову, оскільки перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Надані другим відповідачем за первісним позовом інвентаризаційні картки основних засобів не можуть вважатись належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, оскільки баланс не визначає правових підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Враховуючи те, що позивач (за первісним позовом) та позивач (за зустрічним позовом) не наполягають на стягнення з відповідачів на свою користь суми сплаченого судового збору, судові витрати в даній справі, на підставі ст. 49 ГПК України, залишаються за позивачами.

Керуючись ст.ст. 3, 41, 55, 129, 140, 142 Конституції України; ст. ст. 11, 16, 202, 204, 316, 319, 320, 328, 331, 392, 759, 773, 778 Цивільного кодексу України; ст. ст. 1, 12, 22, 27, 33, 34, 43, 49, 60, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити повністю.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Єврооптика" (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Сумська, 8, код ЄДРПОУ 30377591) право власності на 60/100 частин нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Сумська, 8, а саме: нежитлової будівлі під літ. "А-2", з прибудовами під літ. "а", "а1", "а2", "а10", "а12", "а13", з ганками під літ. "а4", "а5", "а6", "а7", "а8", "а9", "а11", "а14", "а16", з тамбуром під літ. "а3", зі сходами під літ. "а15", з підвалом під літ. "п/д", загальною площею 3341,3 кв. м., склад-майстерні під літ. "В, Г, Д", площею 107,5 кв. м., овочесховища під літ. "Е", площею 47,8 кв.м.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Визнати за Ізюмською міською радою (64300, Харківська область, м. Ізюм, майдан Центральний, 1, код ЄДРПОУ 26201641) право комунальної власності на 40/100 закінчені реконструкцією позивачем за первісним позовом нежитлові частин нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Сумська, 8, а саме: нежитлової будівлі під літ. "А-2", з прибудовами під літ. "а", "а1", "а2", "а10", "а12", "а13", з ганками під літ. "а3", зі сходами під літ. "а15", з підвалом під літ. "п/п", загальною площею 3341,3 кв. м., склад, майстерні під літ "В,Г,Д", площею 107,5 кв.м., овочесховище під літ. "Е", площею 47,8 кв.м.

Повне рішення складено 28.04.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/3673/13