Ухвала

від 13.05.2014 по справі 812/811/14

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Кисельова Є.О.

Суддя-доповідач - Попов В.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року справа №812/811/14 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Попова В.В.,

суддів Сіваченка І.В., Шишова О.О.,

секретар Гайдіс С.І.,

за участю сторін : представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 березня 2014 р. у справі № 812/811/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 березня 2014 р. у справі № 812/811/14 адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000101700 від 24.01.2014 - задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області №0000101700 від 24.01.2014, яким фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 352125,00 грн. (триста двадцять п'ять тисяч сто двадцять п'ять гривень 00 копійок), з яких 234750,00 (двісті тридцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят гривень 00 копійок) податку та 117375,00 грн. (сто сімнадцять тисяч триста сімдесят п'ять гривень 00 копійок) - штрафних санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір у сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок). Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) решту суми судового збору на користь Державного бюджету України у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 копійок).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, представник відповідача - Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати спірне рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Мотивами апеляційної скарги особа, яка її подала, зазначає порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зареєстрована Старобільською райдержадміністрацією Луганської області 13.10.2000, номер запису про реєстрацію - 237701770000001176, взято на облік - 16.10.200 за № 4029, та є латником податку на додану вартість, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії НОМЕР_2, свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № НОМЕР_3 (а.с. 16-19).

У період з 25.12.2013 по 31.12.2013 на підставі ст. 75, п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, наказу Старобільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Луганській області від 12.12.2013 № 243-ОД начальником відділу доходів і зборів фізичних осіб ОДПІ Дудник Світланою Василівною та старшим державним ревізором-інспектором сектору адміністрування єдиного соціального внеску відділу доходів і зборів з фізичних осіб Старобільської ОДПІ Пристінською Тетяною Миколаївною, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_2(РНОКПП НОМЕР_1) щодо правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2011, задекларованих взаємовідносин з ТОВ «Альфа-Крок» ( ЄДРПОУ 35035550) відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку 1 до акта, результати якої оформлені актом перевірки від 09.01.2014 № 1/1700-2532406440 та встановлено наступні порушення:

- п. 198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_2 в частині завищення задекларованих показників у поданих деклараціях з податку на додану вартість ( рядки10-17) за серпень та вересень 2011 року на загальну суму ПДВ 234750,00 грн., у т.ч. в серпні 2011 року на 231315,36 в вересні 2011 року на 3434,64 грн. (а.с. 27-53).

На підставі акту перевірки від 09.01.2014 №1/1700-2532406440 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.01.2014 № 0000101700, яким ФОП ОСОБА_3 визначені грошові зобов'язання з ПДВ у сумі 352125,00 грн., з яких 234750,0 грн. податку та 117375,00 грн. - штрафних санкцій (а.с. 54-56).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час розгляду справи, підставою для проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача є запит від 09.10.2013 № 1983/8/17-011 щодо надання пояснень та документального підтвердження з питань фінансово-господарських відносин із ТОВ «Альфа-Крок» за період серпень 2011 року (а.с. 20) та акт ДПІ у Будьонівському районі м.Донецька Донецької області від 24.01.2013 № 234/7/22-413 «Про неможливість проведення документальної виїзної перевірки ТОВ «Альфа-Крок ( код ЄДРПОУ 35035550 щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ТАТ-Инвест» (код ЄДРПОУ 38220399) за період липень 2012 року, ТОВ «Внешпроімпорт» ( код ЄДРПОУ 35637695) за період серпень 2011 року» (а.с. 202-212).

Висновок про завищення позивачем задекларованих показників у поданих деклараціях з податку на додану вартість ( рядки 10-17) за серпень та вересень 2011 року на загальну суму ПДВ 234750 грн., у т.ч. в серпні 2011 року на 231315,36 грн., в вересні 2011 року на 3434,64 грн.

податковим органом вмотивований тим, що в ході перевірки встановлено відсутність контрагента - ТОВ «Альфа-Крок» за юридичною адресою та як наслідок відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами, а тому відсутній факт придбання товару у ТОВ «Альфа-Крок», у зв'язку з чим не підтверджується реальність здійснення господарських операцій.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідачем було направлено запити :

- до Реєстраційної Старобільського РУЮ від 13.12.2013 № 3622/8/12-30-17-11;

- до Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Білокуракинського, Новоайдарського та Старобільського районів, підпорядкований УДАІ ГУМВС України у Луганській області;

- до ОВ ДПІ м.Сєвєродонецьку ГУ Міндоходів у Луганській області;

- до ДПІ у Будьонівському районі м.Донецька.

Також встановлено, що 22.02.2013 Старобільською ОДПІ отримано від ДПІ у Будьонівському районі м.Донецька ГУ Міндоходів у Донецький області акт від 23.01.2013 № 39/22-411/35035550 «Про неможливість проведення документальної виїзної перевірки ТОВ «Альфа-Крок» ( код ЄДРПОУ 35035550) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ТАТ-Інвест» ( код ЄДРПОУ 38220399) за період липень 2012 року, ТОВ «Внешпромімпорт» ( код ЄДРПОУ 35637695) період серпень 2011 року», якою встановлено : відсутність ТОВ «Альфа-Крок» та посадових осіб за зазначеною адресою ( 83058, м. Донецьк, вул.Краснооктябрська,4), складено акт про неможливість вручення направлення на перевірку від 23.01.2013 № 22/22-411/35035550, акт про результати перевірки відповідності місцезнаходження платника податків від 23.01.2013 № 21/22-411/35035550; діяльність ТОВ «Аква-Крок» підпадає під ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання, передбачених у ст. 55-1 Господарського кодексу України; враховуючи обставини, які свідчать про відсутність у контрагентів ТОВ «Альфа-Крок» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладенню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а відтак відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами (а.с. 201-212).

11.11.2013 за № 11/5-6903 УДАІ ГУМВС України у Луганській області на запит Старобільської ОДПІ від 06.11.2013 надано відповідь щодо узгодження маршруту перевезення небезпечного вантажу-бензину та дизельного палива у серпні 2011 року ФОП ОСОБА_2 або ТОВ «Альфа-Крок», зі змісту якої вбачається, що ані ФОП ОСОБА_2, ані ТОВ «Альфа-Крок» не узгоджувало маршрути на перевезення небезпечних вантажів (а.с.214).

Предметом спору у даному випадку є правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 24.01.2014 № 0000101700, яким ФОП ОСОБА_2 визначені грошові зобов'язання з ПДВ у сумі 352125,00 грн., з яких 234750,0 грн. податку та 117375,00 грн. - штрафних санкцій.

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Альфа-Крок», що є підставою для виникнення права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень 2011 року.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів ( у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбання (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Альфа-Крок» було укладено договір поставки нафтопродуктів від 01.06.2011 №1238, згідно якого ТОВ «Альфа-Крок» - постачальник зобов'язується здійснити постачання нафтопродуктів (далі - товар), покупець - позивач у справі зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пп.2.4 розділу 2 цього договору постачання товару здійснюється транспортом постачальника на умовах FCA у відповідності з міжнародними правилами «ІНКОТЕРМС» в редакції 2000 року або транспортом покупця на умовах ЕХW у відповідності до міжнародних правил «ІНКОТЕРМС» в редакції 2000 року.

Відповідно до пп.2.8 розділу 2 цього договору покупець зобов'язується здійснити оплату вартості товару за ціною, вказаною в товарній накладній протягом трьох банківських днів з моменту отримання покупцем товару.

Відповідно до пп.2.12 розділу 2 цього договору постачальник зобов'язаний надати покупцю разом з кожним видом товару документи: товарну накладну; податкову накладну; сертифікат якості; паспорт заводу-виробника.

На виконання умов даного договору представником позивача під час розгляду справи суду надано : видаткову накладну від 05.08.2011 № 529 на суму ПДВ 30389,69 грн. на бензину А-92 в кількості 19093 л., податкову накладну від 05.08.2011 № 68 на суму ПДВ 30389,69 грн. на отримання бензину А-92 в кількості 19093 л.; видаткову накладну від 17.08.2011 на суму ПВ 57960,00 грн. на отримання бензину А-92 в кількості 36800л., податкову накладну від 17.08.2011 № 175 на суму ПВ 57960,00 грн. на отримання бензину А-92 в кількості 36800л.; видаткову накладну від 31.08.2011 № 799 на суму ПДВ 43051,40 грн. на отримання бензину А-92 в кількості 28077 л., податкову накладну від 31.08.2011 № 338 на суму ПДВ 43051,40 грн. на отримання бензину А-92 в кількості 28077 л.; видаткову накладну від 31.08.2011 № 966 на суму ПДВ 51675 грн. на отримання дизельного палива в кількості 34450 л., податкову накладну від 31.08.2011 № 966 на суму ПДВ 51675 грн. на отримання дизельного палива в кількості 34450 л.; видаткову накладну від 31.08.2011 № 1029 на суму ПДВ 51675,00 грн. на отримання дизельного палива в кількості 34450 л., податкову накладну від 31.08.2011 № 1029 на суму ПДВ 51675,00 грн. на отримання дизельного палива в кількості 34450 л.; товарно-транспортні накладні від 05.08.2011 № АК-0000529 на відпуск бензину А-92 об'ємом 19093 куб.дм., від 17.08.2011 № АК-0000700 на відпуск бензину А-92 об'ємом 36800 куб.дм., від 31.08.2011 № АК-0000799 на відпуск бензина А-92 об'ємом 28077 куб.дм., від 31.08.2011 № АК-0000966 на відпуск дизельного палива об'ємом 34450 куб.дм., від 31.08.2011 № АК-0001029 на відпуск дизельного палива об'ємом 34450 куб.дм.; сертифікати відповідності; платіжні доручення в підтвердження факту оплати (а.с. 67-97).

Також судом встановлено, що податковим органом під час проведення перевірки у період з

25.12.2013 по 31.12.2012, результати якої оформлені актом від 09.01.2014 № 1/1770-2532406440, було досліджено первинну документацію за серпень 2011 року, яку також було витребувано запитом від 09.10.2013 № 1983/8/17-011 про надання інформації та її документального підтвердження за серпень 2011 року.

Як вбачається із змісту п.1.12 розділу 1 вказаного акту перевірки, відповідачем була досліджена первина документація по господарських взаємовідносинах між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Альфа-Крок» за серпень 2011 року, проте відповідачем також було встановлено порушення позивачем ст. 198 ПК України по взаємовідносинам між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Альфа-Крок» за вересень 2011 року без дослідження первинної документації за вересень 2011 року, та відповідні висновки податковим органом було зроблено лише на підставі податкових декларацій, поданих позивачем за відповідний звітний період.

Згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 №207 «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполучені» для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, такими документами є: - фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка; документи на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення; - реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Посилання відповідача на невідповідність ТТН порядку відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом, закріплених пунктом 7.5 Інструкції Міністерства палива та енергетики України «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» від 20.05.2008 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 р. за N 805/15496

, як наслідок - неможливості встановлення фактичного перевезення товару, судом визнаються незмістовними, оскільки вказаний порядок стосується правил перевезення та зберігання нафтопродуктів, але ніяким чином не установлює правила податкового обліку, і не передбачає, що за порушення правил перевезення спеціальних продуктів наступає відповідальність у вигляді необґрунтованого формування податкового обліку.

Вказана правова позиція підтримана Вищім адміністративним судом Україні, зокрема викладена в ухвалах від 19.02.2013 року по справі № К/9991/64514/11 та ухвалі від 16.04.2013 року по справі № К/800/9087/13. При цьому, Вищий адміністративний суд України зазначив, що правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Крім того, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, наявність чи відсутність зазначених документів не впливає на податковий кредит, порядок формування якого визначений статтею 198 ПК України.

Посилання представника відповідача на те, що ані ФОП ОСОБА_2, ані ТОВ «Альфа-Крок» не було узгоджено маршруту перевезення небезпечного вантажу-бензину та дизельного палива у серпні 2011 року, судом не приймаються до уваги, з огляду на таке.

Як вже зазначалося судом раніше, між позивачем та ТОВ «Альфа-Крок» було укладено договір поставки нафтопродуктів від 01.06.2013, відповідно до умов якого постачання товару здійснюється транспортом постачальника на умовах FCA у відповідності з міжнародними правилами «ІНКОТЕРМС» в редакції 2000 року або транспортом покупця на умовах ЕХW у відповідності до міжнародних правил «ІНКОТЕРМС» в редакції 2000 року.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що поставка товару від постачальника до покупця здійснювалась транспортом постачальника - ТОВ «Альфа-Крок» та ФОП ОСОБА_2 не повинен був отримувати вказане узгодження маршруту на перевезення вантажу, оскільки поставка здійснювалась постачальником.

Посилання представника відповідача на акт ДПІ у Будьонівському районі м.Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області від 23.01.2013 № 39/22-411/35035550 «Про неможливість проведення документальної виїзної перевірки ТОВ «Альфа-Крок» ( код ЄДРПОУ 35035550) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ТАТ-Інвест» ( код ЄДРПОУ 38220399) за період липень 2012, ТОВ «Внешімпорт» (код ЄДРПОУ 35637695) за період липень 2011 року, як на доказ факту відсутності реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами, відсутності факту придбання товару ФОП ОСОБА_2 у ТОВ «Альфа-Крок», судом визнаються неналежним доказом, оскільки вказаним актом не зафіксовано порушень ФОП ОСОБА_2 вимог ст. 198 ПК України в частині правильності формування податкового кредиту з ПДВ за серпень 2011 року, та податковим органом було складено зазначений акт про неможливість проведення документальної виїзної перевірки ТОВ «Альфа-Крок» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ТАТ-Інвест» за липень 2012 року та ТОВ «Внешпромімпорт» за серпень 2011 року. Тобто, у вказаному акті перевірки зафіксовано порушення з боку ТОВ «Альфа-Крок» за період господарських відносин з ТОВ «ТАТ-Інвест» за липень 2012 року та ТОВ «Внешпромімпорт» за серпень 2011 року, та податковим органом зовсім не досліджувались господарські операції між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Альфа-Крок» за серпень 2011 року.

Висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Альфа-Крок» судом визнаються безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між позивачем та ТОВ «Альфа-Крок» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: "У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави".

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Таким чином, висновки акту перевірки щодо порушення позивачем норм податкового законодавства базуються виключно на припущеннях та податкової інформації, отриманої від ДПІ у Будьонівському районі ГУ Міндоходів у Донецькій області.

Також, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

На момент здійснення господарської операції контрагент - виконавець мав ліцензію на право здійснення певних видів робіт та послуг, не змінював місцязнаходження підприємства.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:

Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 3 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:

1. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

2. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку

Відповідно до статті 4 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах:

обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

Відповідно до статті 8 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Відповідно до статті 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, в судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач у відповідності до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України та умов укладених договорів належним чином оформлював результати здійснення господарських правовідносини, оскільки в зазначених вище документах наявні всі обов'язкових реквізити, які надають можливість їх віднесення до виконання умов укладеного договору від 01.06.2011 № 1238, а відтак судом визнаються належними доказами в підтвердження виконання вказаного договору, зазначеними в акті перевірки.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оскільки виконання господарської операції ФОП ОСОБА_2 з ТОВ «Альфа-Крок» знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи , що підтверджується матеріалами справи, то вказані вище обставини, встановлені в ході судового розгляду справи, вказують на протиправність винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а відтак воно обґрунтовано підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 березня 2014 р. у справі № 812/811/14- залишити без змін.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Ухвала в повному обсязі складена та підписана колегією суддів 13.05.2014 р.

Колегія суддів : В.В. Попов

І.В. Сіваченко

О.О. Шишов