Постанова

від 09.04.2014 по справі 2а-10493/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 року Справа № 3367/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Довгополова О.М.,

за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Спільного українсько-канадського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Лева» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року у справі за позовом Спільного українсько-канадського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Лева» до Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова про визнання відсутності компетенції, визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

23.09.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та з урахуванням заяви про зміну (доповнення) позовних вимог просив встановити відсутність компетенції відповідача у застосуванні до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року в сумі більшій, ніж одна гривня, та визнати в зв'язку з наведеним дії відповідача неправомірними;

встановити відсутність компетенції відповідача щодо зазначення в податковому повідомленні-рішенні № 0002821521 від 30.06.2011 року неіснуючого акта перевірки позивача № 836/122/1521/04957350, та визнати, в зв'язку з наведеним, дії відповідача неправомірними;

встановити відсутність компетенції відповідача щодо складання та надіслання позивачу акта перевірки позивача, що не завірений гербовою печаткою податкового органу, та визнати, в зв'язку з наведеним, дії відповідача неправомірними;

на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації» зобов'язати відповідача знищити (анулювати) акт перевірки позивача № 836/122/1521/4957350.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що податковим органом всупереч ст. 7 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України за порушення податкового законодавства в період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року застосовано штрафну санкцію в розмірі більшому ніж 1 гривня.

Також вказує, що акт перевірки, вказаний в податковому повідомленні-рішенні, як видно із відповідної графи такого податкового повідомлення-рішення, є актом саме перевірки, на відміну від наявного у позивача Акта - 2, предметом якого є порушення терміну подання звітності (який актом перевірки не є). Зазначає, що положеннями Податкового кодексу України не передбачено можливість здійснення перевірки щодо порушення терміну подання звітності ( або її неподання), а відтак відповідач склав ППР на підставі (на виконання) такого акту перевірки, який позивач не отримував та зі змістом якого не ознайомлений. Окрім того, вважає, що у відповідача відсутня компетенція на складання та надіслання позивачу акта перевірки від 14.03.2011 року не завіреного гербовою печаткою податкового органу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду її оскаржив позивач. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального і процесуального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що постанова суду є протиправною та завідомо неправосудною, а відтак просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, з підстав зазначених в апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 14.03.2011 року Державною податковою інспекцією в Галицькому районі м. Львова проведено камеральну перевірку спільного українського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Лева» на предмет порушення терміну подання податкової звітності з податку на додану вартість за жовтень-грудень 2010 року.

За наслідками проведеної перевірки було складено акт № 836/122/15-2/04957350 від 14.03.2011 року, яким встановлено порушення п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На підставі акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0002821521 від 30.06.2011 року. Вказаним податковим повідомленням-рішенням до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 510 грн. за порушення п. 120.1 ст. 120 Податкового Кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що дії відповідача, як органу державної податкової служби, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, частково не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам спеціального закону, з огляду на наступне.

Згідно п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

У відповідності до п.п. 4.4.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» форми обов'язкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки), визначені центральним (керівним) органом контролюючого органу, повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку, збору (обов'язкового платежу).

З врахуванням цього, колегія суддів вважає, що слід враховувати норми законодавства, які регулюють порядок сплати податку на додану вартість, а зокрема - Закон України «Про податок на додану вартість».

Так, пунктом 10.6 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що форми декларації та податкових розрахунків з цього податку встановлюються відповідно до закону.

Згідно з підпунктом 1.3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого ДПА України від 30.05.1997 року №166, декларація складається із вступної частини, службових полів, чотирьох розділів та обов'язкових додатків, з них платником заповнюються вступна частина, службові поля, перші три розділи та додатки, четвертий розділ заповнюється працівниками податкової інспекції (адміністрації) лише на оригіналі декларації, який залишається в податковій інспекції (адміністрації). Порядок заповнення декларації окремо за кожним розділом наводиться в розділі 5 цього Порядку.

Зазначеними вище нормативно-правовими актами не встановлено, які саме реквізити податкової декларації є обов'язковими, а тому неможна чітко дійти висновку про обов'язковість тих чи інших реквізитів.

З листа Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова від 10.11.2010 року №18168/28-208 «Про невизнання податкової звітності», що був адресований директору СП «Студія Лева» вбачається, що підставою неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість з додатками за жовтень 2010 року було відсутність обов'язкового реквізиту (ідентифікаційного номеру згідно з ДРФО ) керівника підприємства, чим, на думку, податкового органу порушено вимоги ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого ДПА України від 30.05.1997 року №166 із внесеними змінами та доповненнями.

Відсутність ідентифікаційного номеру згідно з ДРФО у поданих деклараціях з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2010 року є наслідком відмови засновника та директора юридичної особи від користування цим цифровим значенням через релігійні переконання. Матеріали справи підтверджують про те, що податковий орган був повідомлений про вчинення подальшої діяльності вказаним товариством без використання ідентифікаційного номера та не вчинив відповідних дій по реалізації заяви від 17.05.2002 року, котра була адресована до ДПІ Городоцького району Львівської області ( а.с. 39-41).

У відповідності до частини другої статті 1 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера. Відповідно до Порядку внесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, затвердженого наказом ДПА України і МВС від 19.10.2004 р. № 602/1226, відмітка вноситься до паспорта громадянина України. Громадяни України, які відмовились від прийняття ідентифікаційного номера, обліковуються як платники податків та інших обов'язкових платежів за серією та номером паспорта. Особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від ідентифікаційного номера, за наявності в неї ідентифікаційного номера, повідомляє про це у формі заяви орган державної податкової служби за своїм місцем реєстрації.

Залежно від свого статусу фізична особа надає відповідний комплект документів, зокрема: свідоцтво про народження, паспорт громадянина України, свідоцтво про шлюб (за наявності), свідоцтво про розірвання шлюбу (за наявності), свідоцтво про зміну імені (за наявності), копію документа про присвоєння ідентифікаційного номера (за наявності). Посадова особа органу державної податкової служби отримує заповнену заяву з додатком. За відсутності розбіжностей між даними заяви та пред'явленими документами приймає заяву, про що робить відповідний запис на заяві та формує особову справу. Після прийняття заяви орган державної податкової служби за місцем реєстрації особи проводить перевірку наявності інформації про особу в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів щодо достовірності поданих даних. У термін до 30 календарних днів з дня прийняття заяви орган державної податкової служби надає заявнику довідку встановленої форми або відмовляє в наданні такої довідки із зазначенням причин відмови. Термін дії довідки - 30 календарних днів. Після цього особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, подає до органу внутрішніх справ за своїм місцем реєстрації довідку за формою № В3 та паспорт громадянина України.

Первинні звітні та облікові документи, пов'язані з проведенням операцій, передбачених частиною першою цієї статті, які не мають ідентифікаційних номерів, вважаються недійсними, за винятком звітних та облікових документів, у яких відсутні ідентифікаційні номери осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи.

Долучена до справи копія паспорта на ім'я ОСОБА_2 засвідчує про наявність відмітки наступного змісту : «Має право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта» (а.с. 42), з датою проведення такого запису від 08.07.2011 року.

Відповідно до підпункту „а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 податковий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.

Якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію згідно з підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 та підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.01 №110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.03.01 за №268/5459 зі змінами та доповненнями (далі - Інструкція № 110), до такого платника податків за неподання або затримку подання кожної декларації застосовується штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо платник податків не подає декларацію і за результатами перевірки податковий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника за вказаними підставами, то за кожний звітний податковий період, в якому виникає податкове зобов'язання, згідно з підпунктом 17.1.2 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 та підпунктом 6.1.2 пункту 6.1 Інструкції № 110 до такого платника податків додатково до штрафних санкцій, визначених підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181, застосовуються штрафні (фінансові) санкції у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки подання податкової декларації (незалежно від кількості установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу) податкових періодів, що минули), але не більше п'ятдесяти відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи положення ст. 58 Конституції, а також рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99, якщо подія, факт не кваліфікувались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011 р., а в новому законодавчому акті така подія, факт визначаються як правопорушення, за вчинення якого передбачено застосування юридичної відповідальності, то у такому разі юридична відповідальність не застосовується.

Таким чином, оскільки норми Закону № 2181, який до 2011 р. визначав порядок нарахування штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, не передбачали відповідальності фізичних осіб - підприємців за подання податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень-грудень 2010 року без визначення ідентифікаційного номеру згідно ДРФО, то штрафні санкції, передбачені ст. 120 Податкового кодексу, не застосовуються до фізичних осіб - підприємців за порушення строків подання такої звітності за звітні податкові періоди до 2011 р..

Вказані обставини засвідчують про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи щодо застосування до платника податків штрафних санкцій на виконання податкового повідомлення-рішення № 0002821521 від 30.06.2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Що стосується висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновками суду та вважає їх правильними , з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Повноваження органів державної податкової служби визначено в Законі України «Про державну податкову службу в Україні», зокрема в ст. 2 закріплено завдання органів державної податкової служби, а розділи ІІ та ІІІ Закону відповідно встановлюють функції та права й обов'язки цих органів.

З введенням у 2011 році Податкового кодексу України, повноваження органів державної податкової служби визначено статтею 20, які забезпечують здійснення функцій податкових органів щодо реалізації їх повноважень (насамперед прав на здійснення певних дій), а з іншого - виконання обов'язків. Досить важливе закріплення вичерпного переліку прав і обов'язків податкових органів з огляду на те, що у частині 2 ст. 19 Конституції України вказано, що органи державної влади, їх посадові особи діють у спосіб та у межах, передбачених Законом.

З огляду на те, що матеріали справи та встановлені судом обставини справи не підтверджують факту вчинення дій податковим органом без встановленої правомочності, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави щодо скасування судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання дій неправомірними, встановлення відсутності компетенції відповідача щодо складання та надіслання позивачу акта перевірки позивача, що не завірений гербовою печаткою податкового органу, та визнання в зв'язку з наведеним дії відповідача неправомірними та зобов'язання до знищення (анулювання) акта перевірки № 836/122/1521/4957350.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин справи, що привело до помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, що не заперечує висновків суду першої інстанції по іншій частині позовних вимог.

Керуючись, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.3 ч.1 ст.198, ст. 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Спільного українсько-канадського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Лева» задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року у справі № 2а-10493/11/1370 в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2011 року № 0002821521 про застосування штрафних санкцій скасувати і в цій частині прийняти нову постанову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 30.06.2011 року № 0002821521 про застосування штрафних санкцій.

В решті постанову суду від 01.12.2011 року у справі № 2а-10493/11/1370 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

О.М. Довгополов