Ухвала

від 05.10.2015 по справі 2а-10493/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 року м. Київ К/800/28251/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014 року

у справі № 2а-10493/11/1370

за позовом Спільного українсько-канадського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Лева»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про визнання відсутності компетенції, визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

Спільне українсько-канадське підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Лева» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання відсутності компетенції, визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії. При цьому просив вийти за межі кожної з позовних вимог у відповідності до п. 2 ч. 11 КАС України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2011 року № 0002821521 про застосування штрафних санкцій скасовано, в цій частині прийнято нову постанову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.06.2011 року № 0002821521 про застосування штрафних санкцій. В решті постанову суду першої інстанції від 01.12.2011 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами податкового органу не погоджується.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки позивача на предмет порушення терміну подання податкової звітності з податку на додану вартість за жовтень-грудень 2010 року, відповідачем складено акт від 14.03.2011 року № 836/122/15-2/04957350, яким встановлено порушення пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.06.2011 року № 0002821521, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 510, 00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про порушення платником податку пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України в результаті подання податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2010 року з відсутністю обов'язкового реквізиту (ідентифікаційного номеру згідно з ДРФО) керівника підприємства, про що товариство було повідомлено листами Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова «Про невизнання податкової звітності» від 10.11.2010 року №18168/28-208, від 03.12.2010 року №19602/28-208, від 06.01.2011 року №141/28-208.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції погодився із доводами податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо неправомірності прийняття даного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, зважаючи на таке.

Відповідно до пп. «а» п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно із пп. «а» п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.

Підпунктом 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

В силу пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до пп. 54.3.1 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію.

Згідно із п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Як засвідчує порівняльний аналіз змісту відповідних нормативно-правових актів, обидві ці норми встановлюють відповідальність за правопорушення у вигляді неподання в установлені строки податкової декларації. Відповідно склади правопорушення, передбаченого колишньою нормою Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та нині чинною нормою Податкового кодексу України, у цьому разі збігаються.

Із 06.08.2011 року підрозділ 10 розділу ХІХ «Перехідні положення» доповнено, зокрема, пунктом 11. Відповідно до зазначеної норми штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Однак з урахуванням вимог статті 58 Конституції України до податкових порушень, вчинених до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлених з 01.01.2011 року до 06.08.2011 року, може застосовуватися найнижчий із тих обсягів відповідальності, що передбачені Законом України від «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або Податковим кодексом України.

В силу п. 7 підрозділу 10 розділу 20 Перехідних положень Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відсутність ідентифікаційного номеру згідно з ДРФО у поданих деклараціях з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2010 року є наслідком відмови засновника та директора юридичної особи від користування цим цифровим значенням через релігійні переконання, про що податковий орган був повідомлений відповідною заявою від 17.05.2002 року, однак не вчинив відповідних дій по її реалізації.

У відповідності до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» ідентифікаційний номер з Державного реєстру є обов'язковим для використання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи в разі: виплати доходів, з яких утримуються податки та інші обов'язкові платежі згідно з чинним законодавством України; укладення цивільно-правових угод, предметом яких є об'єкти оподаткування та щодо яких виникають обов'язки сплати платежів; відкриття рахунків в установах банків.

Первинні звітні та облікові документи, пов'язані з проведенням операцій, передбачених частиною першою цієї статті, які не мають ідентифікаційних номерів, вважаються недійсними, за винятком звітних та облікових документів, у яких відсутні ідентифікаційні номери осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи.

В силу пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження (абз. 5 пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

Відповідно до пп. 4.4.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» форми обов'язкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки), визначені центральним (керівним) органом контролюючого органу, повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку, збору (обов'язкового платежу).

Пунктом 10.6 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що форми декларації та податкових розрахунків з цього податку встановлюються відповідно до закону.

Згідно з пп. 1.3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого ДПА України від 30.05.1997 року №166, декларація складається із вступної частини, службових полів, чотирьох розділів та обов'язкових додатків, з них платником заповнюються вступна частина, службові поля, перші три розділи та додатки, четвертий розділ заповнюється працівниками податкової інспекції (адміністрації) лише на оригіналі декларації, який залишається в податковій інспекції (адміністрації). Порядок заповнення декларації окремо за кожним розділом наводиться в розділі 5 цього Порядку.

З метою запровадження централізованої системи приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків та реєстрів отриманих та виданих податкових накладних із урахуванням різних способів надходження документів до органів державної податкової служби України, у тому числі в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, та відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», наказом ДПА України від 31.12.2008 року № 827 були затверджені Методичні рекомендації щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України.

Відповідно до пункту 4.4 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008 року № 827 під обов'язковими реквізитами розуміються: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період; назва платника податків; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року № 118 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України» або реєстраційний (обліковий) номер з ТРДПАУ; ідентифікаційний номер згідно з ДРФО або, у разі відмови від нього - серія та номер паспорта для фізичної особи; місцезнаходження платника податків; назва ОДПС, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); підписи посадових осіб, засвідчені печаткою. Для звітів, у яких це передбачено формою: звітний (податковий) період, що уточнюється, у разі надання платником податків уточнюючого розрахунку; ініціали, прізвища та ідентифікаційні номери посадових осіб; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію для платників ПДВ.

Пунктом 4.5 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008 року № 827 визначено, що якщо податкова звітність, надана органу ДПС платником податків, заповнена всупереч правилам, визначеним у затвердженому порядку її заповнення, то вона може бути не визнана органом ДПС як податкова звітність. Підставою про невизнання податкової звітності є: відсутність підпису відповідних посадових осіб (факсиміле не дозволяється); відсутність скріплення печаткою підписів платника податків; відсутність обов'язкових реквізитів податкового документа; відсутність обов'язкових додатків до податкової звітності, передбачених порядком заповнення відповідної звітності; неможливість прочитати текст або цифри внаслідок пошкодження (наприклад, документи, залиті чорнилом або іншою рідиною, потерті); наявність порваних аркушів, підчищень, помарок, виправлень, дописок і закреслювань; подання ксерокопії звітних документів; порушення загальних вимог оформлення документів податкової звітності.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що підставою для відмови податкового органу визнати податкову звітність як податкову декларацію є такі дефекти її заповнення, що впливають на адміністрування податку органом державної податкової служби.

Таким чином, встановлені обставини у справі щодо підстав неприйняття податковим органом податкової звітності позивача свідчать на користь висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2011 року № 0002821521 є правомірним.

Крім того, з урахуванням п. 7 підрозділу 10 розділу 20 Перехідних положень Податкового кодексу України, застосування до позивача штрафних санкцій у розмір 170, 00 грн. за порушення, вчинене в період з 01.01.2011року по 30.06.2011 року, є безпідставним.

З приводу решти позовних вимог, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у їх задоволенні, оскільки компетенція податкового органу щодо складання та надіслання актів перевірки належить до його повноважень, визначених податковим законодавством України.

При цьому судами вірно зазначено, що допущені контролюючим органом процедурні порушення при складанні, надісланні (врученні) актів перевірок, які не впливають на правильність визначення податкових зобов'язань, не є виключною підставою для визнання їх протиправними.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014 року та у незміненій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року у справі № 2а-10493/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук