Ухвала

від 16.04.2014 по справі 922/3197/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

16 квітня 2014 року Справа № 922/3197/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Владимиренко С.В., Кота О.В., Малетича М.М., Панової І.Ю., розглянувши заявуДочірнього підприємства "Зміївське управління "Енергомеханізація"

про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 12.02.2014 у справі №922/3197/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" доДочірнього підприємства "Зміївське управління "Енергомеханізація" простягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2013 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" до Дочірнього підприємства "Зміївське управління "Енергомеханізація" про стягнення 85 087, 57 грн. заборгованості за поставлений товар, 7 214, 57 грн. пені, 4 653, 64 грн. на відшкодування інфляційних втрат та 6 592, 56 грн. - 3 % річних відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з відповідача 85 087, 57 грн. боргу, 7214, 57 грн. пені та 4653, 64 грн. інфляційних втрат, в решті позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2014 постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 3 % річних скасовано, в цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з відповідача 6592, 56 грн. - 3 % річних; в решті постанову залишено без змін.

Дочірнє підприємство "Зміївське управління "Енергомеханізація" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12.02.2014 у справі №922/3197/13, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову, постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень частини першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявник посилається на постанови Вищого господарського суду України від 26.01.2011 у справі №38/238-10(47/160-09), від 18.01.2011 у справі №7/95, від 13.01.2011 у справі №12/83 та від 19.11.2009 у справі №14/468.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 111 16 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту постанови від 12.02.2014 у справі №922/3197/13, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення заборгованості за поставлений товар, пені та інфляційних з огляду на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого йому товару. Разом з тим, суд касаційної інстанції скасував постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 3% річних, прийнявши в цій частині нове рішення про задоволення позову. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що правильно визначивши період прострочки виконання відповідачем грошового зобов'язання та стягнувши інфляційні втрати за цей період, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у стягненні 3% річних за той же період, право на отримання яких передбачено нормами цивільного законодавства.

У постанові від 26.01.2011 у справі №38/238-10(47/160-09), на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу з огляду на те, що позивачем не надано доказів передачі відповідачу товару за видатковою накладною саме на виконання зобов'язань за спірним договором.

У постанові від 18.01.2011 у справі №7/95, на яку посилається заявник, Вищий господарський суд України, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в позові про стягнення заборгованості за поставлений товар та пені, виходив з того, що поставка товару за спірними видатковими накладними здійснювалась на загальних підставах, тобто, була позадоговірною, оскільки із наданих позивачем видаткових накладних не вбачається, що поставка товару здійснювалась на виконання умов спірного договору.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних фактичних обставин справи, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків та застосував відповідні норми матеріального права.

Крім того, постанови Вищого господарського суду України від 13.01.2011 у справі №12/83 та від 19.11.2009 у справі №14/468, якими рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справи передано на новий розгляд до судів першої інстанції , також не можуть бути доказами неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідні постанови не може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК України.

За таких обставин відсутні визначені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску справи №922/3197/13 до провадження Верховного Суду України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 111 16 ,111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити Дочірньому підприємству "Зміївське управління "Енергомеханізація" у допуску справи №922/3197/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя Т. Козир Судді С. Владимиренко О. Кот М. Малетич І. Панова