Постанова

від 22.04.2014 по справі 823/2283/13-а

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2014 року справа № 823/2283/13-а

10 год. 30 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Кульчицького С.О.,

при секретарі - Кулик О.О.,

за участю:

представників позивача - Сивової І.В., Сівова Ю.Ю. (за довіреностями),

представника відповідача - Радченко О.П.(за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Друг» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень,

ВСТАНОВИВ:

До суду з адміністративним позовом звернулось приватне підприємство «Друг» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень від 19.04.2013 року № 0002412301 та № 0002422301.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач своїми діями порушив вимоги Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував повністю з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Приватне підприємство «Друг» зареєстроване як суб'єкт господарювання виконавчим комітетом Черкаської міської ради 10.06.1992 року, ідентифікаційний код 14192960; свідоцтво платника податку на додану вартість № 32147339 від 09.03.2004р.

04 квітня 2013 року інспекторами державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби було проведено позапланову виїзну документальну перевірку приватного підприємства «Друг» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з СД ТОВ «Христинівка-Агро» та ДП «СГП «Ягубець» (код 522712421), ТОВ АПГ «Аграрник» (код ЄДРПОУ 33018004), ТОВ «Геотехкомплект» (код 37192481) та ТОВ «Інвестком-Капітал» (код 37240660) за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року (акт № 149/22-11/14192960). Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пунктів 201.4, 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1398495 грн., за травень 2011 року на суму 1136057 грн., за червень 2011 року на суму 84150 грн., за липень 2011 року на суму 39600 грн., за серпень 2011 року на суму 17034 грн., за вересень 2011 року на суму 45001 грн., та завищено бюджетне відшкодування за квітень в розмірі 50000 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки державна податкова інспекція у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби прийняла податкові повідомлення-рішення № 0002412301 від 19.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2720337 грн. за основним платежем та в розмірі 50819 грн. за штрафними санкціями, та № 0002422301 від 19.04.2013 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 50000 грн., штрафні санкції 1 грн.

Не погоджуючись з вищенаведеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

Судом встановлено, що грошові зобов'язання з податку на додану вартість, нараховані приватному підприємству «Друг», є наслідком відображення в податковому обліку результатів господарських відносин позивача з контрагентами - СД ТОВ «Христинівка-Агро» та ДП «СГП «Ягубець», ТОВ «Геотехкомплект» та ТОВ «Інвестком-Капітал».

Зазначені господарські відносини підтверджуються наступними наявними в матеріалах справи первинними документами:

1) товариство з обмеженою відповідальністю «Геотехкоплект» - договір купівлі-продажу від 02.02.2011 року, специфікація № 1 від 02.02.2011 року до договору купівлі-продажу № 0202 від 02.02.2011 року на поставку гофротари на загальну суму з ПДВ 142990 грн.; договір купівлі-продажу № 010811 від 01.08.2011 року, специфікація № 1 від 01.11.2011 року до договору купівлі-продажу № 010811 від 01.08.2011 року на поставку гофротари на загальну суму з ПДВ 102204 грн., специфікація № 2 від 01.09.2011 року до договору купівлі-продажу № 010811 від 01.08.2011 року на поставку гофротари на загальну суму з ПДВ 270008 грн. 94 коп.; договір купівлі-продажу № 010711 від 01.07.2011 року, специфікація № 1 від 01.07.2011 року до договору купівлі-продажу № 010711 від 01.07.2011 року на поставку саджанців малини «Гусар», «Киевская ранняя», «Большой рубин» на загальну суму з ПДВ 237600 грн., видаткові накладні, податкові накладні;

2) товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестком-Капітал» - видаткова накладна № 308 від 03.06.2011 року на поставку гофротари та ящиків пластмасових на загальну суму з ПДВ 280000 грн., видаткова накладна № 2908 від 29.06.2011 року на поставку гофротари на загальну суму з ПДВ 224900 грн., податковими накладними;

3) СД ТОВ «Христинівка-Агро» та ДП «СГП «Ягубець» - договір № 18/02 від 18.02.2011 року, накладна № 0102 від 01.02.2011 року на поставку соєвих бобів на загальну суму з ПДВ 2500000 грн. 80 коп., податкова накладна № 0102 від 01.02.2011 року на загальну суму з ПДВ 2500000 грн. 80 коп., накладна № 1702 від 17.02.2011 року на поставку соєвих бобів для сівби на загальну суму з ПДВ 2500000 грн. 80 коп., податкова накладна № 1702 від 17.02.2011 року на загальну суму з ПДВ 2500000 грн. 80 коп.; договір зберігання зернових № 20/01х від 20.01.2011 року, накладна на зберігання № 17/02 від 17.02.2011 року, накладна передачі на зберігання № 26/01зб від 26.01.2011 року, накладна на зберігання № 2 від 25.02.2011р. Наявність здійснення поставки сої посівної підтверджується також тим, що в подальшому дана соя передана на відповідальне зберігання ТОВ «АПГ «Аграрник» та ПАТ «Кремнянський крохмальний завод». Актом інвентаризації, яка проводилась комісією в складі представників позивача та ПАТ «Кремнянський крохмальний завод», підтверджено, що станом на 05.04.2012 року на відповідальному збереженні товариства знаходиться соя посівна та кукурудза, яка належить ПП «Друг» (нестач та лишків не встановлено).

Більш того, надані позивачем первинні бухгалтерських та податкові документи свідчать про використання товарі, придбаних у контрагентів (СД ТОВ «Христинівка-Агро» та ДП «СГП «Ягубець», ТОВ «Геотехкомплект» та ТОВ «Інвестком-Капітал») у своїй господарській діяльності для вирощування та подальшої реалізації продукції.

Разом з цим, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, визначено, що згідно статті 1 Закону України від 16.07.99р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, судом встановлено, що умови укладених між позивачем та СД ТОВ «Христинівка-Агро», ДП «СГП «Ягубець», ТОВ «Геотехкомплект» та ТОВ «Інвестком-Капітал» - виконані, про що свідчать первинні бухгалтерські документи. Дані первинні документи не визнані недійсними, а тому вважаються належними доказами по справі.

Частиною 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Статтею 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ході дослідження доказів по справі судом встановлено, що фактичною підставою для віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача стали: акт перевірки «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Геотехкомплект» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями» від 17.05.2012 року № 1347/22-4/37192481; акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інвестком-Капітал» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2011 року по 31.08.2012 року» від 25.09.2012 року № 3910/22-9/37240660.

Слід наголосити, що відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 зазначено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за діяльності продавцем.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, допущені порушення одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, фактичне виконання вказаних господарських операцій свідчить про їх наповненість належним юридичним змістом, що тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на прибуток.

Суд звертає увагу, що неприпустимість притягнення до відповідальності особи, у випадку неправомірних дій іншої особи підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", як зазначалося вище, мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ.

Таким чином, враховуючи, що позивачем жодних порушень не вчинено, відповідач безпідставно поклав на позивача відповідальність за дії його контрагентів СД ТОВ «Христинівка-Агро», ДП «СГП «Ягубець», ТОВ «Геотехкомплект» та ТОВ «Інвестком-Капітал».

Крім того, взаємовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю АГ «Аграрник» підтверджуються наступними первинним документами: договір купівлі-продажу зернових № 19/01 від 19.01.2011 року, накладна № 26 від 21.01.2011 року на поставку сої на загальну суму з ПДВ 3080000 грн., податкова накладна № 1 від 21.01.2011 року на загальну суму з ПДВ 3080000 грн., накладна № 27 від 24.01.2011 року на поставку сої та кукурудзи на загальну суму з ПДВ 2725000 грн., податкова накладна № 2 від 24.01.2011 року на загальну суму з ПДВ 2725000 грн., накладна № 28 від 25.01.2011 року на поставку сої на загальну суму з ПДВ 2310000 грн., податкова накладна № 3 від 25.01.2011 року на загальну суму з ПДВ 2310000 грн., накладна № 29 від 26.01.2011 року на поставку сої на загальну суму з ПДВ 2310000 грн., податкова накладна № 4 від 26.01.2011 року на загальну суму з ПДВ 2310000 грн.

Відповідно до вищезгаданого договору купівлі-продажу № 19/01, позивачем придбано в ТОВ АГ «Аграрник» 63,95 тон сої та 10 тон кукурудзи. Розрахунки проведено частково через розрахунковий рахунок на суму 1737500 грн. та шляхом видачі векселя на суму 8687500 (серії АА № 1459404, від 22.02.2011 року, термін погашення по пред'явленню, не раніше 18.02.2035 року). Відповідно до вищезгаданих документів, ціна на придбання у січні сої посівної склала 154000 грн. за 1 тону, а кукурудзи - 57670 грн. за тону.

Відповідно умов договору зберігання № 20/01х від 20.01.2011 року ПП «Друг» - «власник» передає, а ТОВ АПГ «Аграрник» - «зберігач» зобов'язується прийняти та забезпечити необхідні умови для зберігання зерна у відповідності з даним договором. Згідно вказаного договору продукція на відповідальне зберігання передана на підставі накладної № 26/01зб від 26.01.2011 року на зберігання, а саме соя посівна в кількості 63,950 тон, кукурудза в кількості 10 тон.

З метою отримання пояснення від ПП «Друг» щодо обґрунтованості рівня ціни на сою посівну та кукурудзу контролюючим органом направлено лист від 23.04.2012 року № 2708/22-1115. ПП «Друг» листом від 24.04.2012 року повідомило, що ціна на закупки сої посівної та кукурудзи формувалось з врахуванням рівня інфляції, динамикі цін, банківського кредиту, зміни курсу валют до гривні.

Також контролюючий орган направив лист до Черкаської торгово-промислової № 2786/22-1115 від 23.04.2012 року та отримано експертний висновок № О-295 від 24.04.2012 року. Податковим органом було визначено звичайну ціну на сою посівну та кукурудзу на підставі експертного висновку наданого Черкаською торгово-промисловою палатою № О-295 від 24.04.2012 року.

Згідно вказаного висновку ціна у січні 2011 року на сою посівну становила 3500-6500 грн. за 1 тону, ціна за 1 тону кукурудзи посівної становила 4000-9500 грн.

Таким чином, враховуючі ціну на сою посівну та кукурудзу, яка склалася у січні 2011 року за даними Черкаської торгово-промислової палати, ПП «Друг» на думку контролюючого органу здійснило придбання сої посівної та кукурудзи у ТОВ «АПГ «Аграрник» по ціні, що більше за звичайну.

Однак суд не може погодитись з даними висновками контролюючого органу, з огляду на наступне.

Листом від 17.04.2014 року № 141/01.3-3 Черкаська торгово-промислова палата повідомила, що не може надати інформацію про вартість сої посівної, яку закуплено у 2011 році зі сплатою в 2035 році, у зв'язку з тим, що ринкову вартість можна прогнозувати на 3-5 років.

Отже, під час надання висновку № О-295 від 24.04.2012 року Черкаською торгово-промисловою палатою не було використано звичайну ціну на сою посівну та кукурудзу за ідентичними операціями (з врахуванням рівня інфляції, динамикі цін, банківського кредиту, зміни курсу валют до гривні).

При здійсненні перевірки та визначення звичайної ціни, контролюючим органом застосовано статтю 39 Податкового кодексу України.

Проте, пунктом 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України передбачено, що стаття 39 ПК України, яка встановлює методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, набирає чинності з 01 січня 2013 року. Підпунктом 2 пункту 2 розділу ХІХ ПК України визначено, що визнати такими, що втратили чинність з 1 квітня 2011 року Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 4, ст. 28 із наступними змінами), крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.

Враховуючи, що господарські правовідносини позивача з ТОВ АГ «Аграрник» по договору купівлі-продажу № 19/01 здійснювались у 2011 році, до набрання чинності ст. 39 ПК України, відповідачем неправомірно встановлені методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, передбачених ст. 39 цього кодексу.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР встановлено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР).

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону).

Згідно з пп. 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Положення пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 даного Закону щодо донарахування податкових зобов'язань платнику податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, не застосовується.

Згідно підпункту 1.20.8 пункту 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до пп. 1.20 Закону № 334/94-ВР, ч. 1, 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доказування факту невідповідності цін придбання позивачем сої посівної та кукурудзи у ТОВ «АПГ «Аграрник» по звичайним цінам - покладається на податковий орган. Однак, в порушення зазначених норм, контролюючим органом такий обов'язок не виконаний, допустимі докази щодо застосування процедури визначення звичайної ціни за ідентичними операціями (зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну ), передбачені положенням п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР - відповідачем суду не надані.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до повного задоволення.

Згідно п. 2. ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 86, 94, 97, 122, ст. ст. 158-163 КАС України, Черкаський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 19.04.2013 року № 0002412301 та № 0002422301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Друг» сплачений судовий збір в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 28 квітня 2014 року.

Головуючий С.О.Кульчицький