Постанова

від 12.05.2014 по справі 37/545

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2014 р. Справа№ 37/545

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 12.05.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-12» на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року (повне рішення складено та підписано 25.01.2014 року)

у справі №37/545 (суддя Гавриловська І.О.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-12»

про стягнення 61 757,89 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року у справі №37/545 позов задоволено частково. Стягнуто з житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-12» на користь ПАТ «Київенерго» 4 170,17 грн. основного боргу, 19 441,02 грн. інфляційних нарахувань, 3 257,56 грн. трьох відсотків річних, 515,88 грн. витрат на сплату державного мита та 118,00 грн. витрат на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Припинено провадження у справі в частині стягнення 28 889,14 грн. основного боргу. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, житлово-будівельний кооператив «Оболонь-12» звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року у справі №37/545 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити ПАТ «Київенерго» в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 19 441,02 грн. інфляційних втрат, 3 257,56 грн. 3% річних за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань та 515,88 грн. на сплату судового збору. В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 24.02.2014 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу і призначено розгляд справи №37/545 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-12» - без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-12» задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити повністю.

Публічним акціонерним товариством «Київенерго» на підставі ст.96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-12» на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року у справі №37/545 відмовити, рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.12.1998 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка була перейменована на публічне акціонерне товариство «Київенерго», (енергопостачальна організація) та житлово-будівельним кооперативом «Оболонь-12» (абонент) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №240315, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 2.1 договору визначено, що при виконанні умов даного договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією (КМДА), Положенням про Держенергоспоживнагляд, правилами користування тепловою енергією, правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п. 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.

Відповідно до п. 2.3.1 вищезазначеного договору, абонент зобов'язується додержуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Пунктом 1 додатку №3 до договору визначено, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА від 24.06.1997 року №866, за кожну відпущену гігакалорію (1Гкал/грн.) без урахування ПДВ 29,64 грн. - для опалення, 29,64 грн. - для гарячого водопостачання.

Відповідно до п. 2 додатку №4 договору передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту №3 за адресою: м. Київ, вул. Електриків, буд. 31 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з п. 3.1 додатку №4 договору у разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками.

Пунктом 3.2 додатку №4 до договору передбачено, що абонентам, що не мають приладів обліку, щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. Кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Згідно з п. 3.4 додатку №4 договору у випадку порушення сплати за поточне споживання, енергопостачальна організація має право припинити безоплатний відпуск теплової енергії.

Відповідно до п. 3.5 додатку №4 до договору у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Згідно із твердженнями позивача, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконує, внаслідок чого за період з 01.10.2006 року по 01.07.2009 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка складає 39 059,31 грн.

У серпні 2009 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-12» про стягнення 39 059,31 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, 19 441,02 грн. інфляційної складової боргу та 3 257,56 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №24-0315 від 16.12.1998 року, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості спожитої теплової енергії. На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду копії облікових карток (табуляграм) за спірний період (копії табуляграм містяться в матеріалах справи), за спожиту теплову енергію за договором.

При прийнятті оскаржуваного рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки суму основного боргу в розмірі 28 889,14 грн. було сплачено відповідачем після порушення провадження у справі, а тому провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 28 889,14 грн. підлягає припиненню у зв'язку з відсутню предмету спору. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 170,17 грн. основного боргу та 19 441,02 грн. інфляційної складової боргу та 3 257,56 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У решті позовних вимог про стягнення 6 000,00 грн. основного боргу відмовлено, оскільки суму основного боргу в розмірі 6 000,00 грн. було погашено відповідачем 21.07.2009 року, тобто до звернення позивача з позовом до суду (07.08.2009 року).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, житлово-будівельний кооператив «Оболонь-12» звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року у справі №37/545 скасувати в частині стягнення з відповідача 19 441,02 грн. інфляційних витрат, 3 257,56 грн. 3% річних та 515,88 грн. витрат на сплату державного мита та прийняти нове рішення суду, яким відмовити ПАТ «Київенерго» в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 19 441,02 грн. інфляційних витрат, 3 257,56 грн. 3% річних та 515,88 грн. витрат на сплату державного мита. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Згідно з твердженнями скаржника, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення 19 441,02 грн. інфляційних витрат, 3 257,56 грн. 3% річних, оскільки позивачем здійснено помилковий розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за позовний період.

Крім того, на думку скаржника, позивач неправильно зазначив суми, сплачені житлово-будівельним кооперативом «Оболонь-12» за 6 місяців: за жовтень 2006 року, грудень 2006 року, квітень 2007 року, липень 2007 року, серпень 2007 року та вересень 2007 року, з посиланням на банківські виписки по особовому рахунку відповідача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п.7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас взаємовідносини сторін з постачання та споживання теплової енергії врегульовані не лише договором, а й нормативними актами, зокрема Законом України «Про житлово-комунальні послуги», який визначає постачання гарячої води та централізоване опалення одним із видів житлово-комунальних послуг, що надаються у порядку, визначеному ст. 16 Закону з покладанням обов'язку щодо їх оплати на споживача, Законом України «Про теплопостачання», котрий, у свою чергу, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.

Відповідно до цього Закону постачання теплової енергії є господарською діяльністю, яка полягає у надані теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів транспортування з обов'язком останніх щомісячно оплачувати теплопостачальній організації фактично отриману теплову енергію.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Як зазначалось вище, згідно з п. 2.3.1 договору відповідач зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Позивач за вказаним вище договором, зобов'язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору (підпункт 2.2.1 пункту 2.2 договору).

Згідно додатку 1 до договору передбачено, що позивач відпускає теплову енергію в гарячій воді в межах Qрік = 2 212 Гкал/рік. Зазначена теплова енергія (2 212 Гкал/рік), в силу пункту 1.4 - цього додатку, розподіляється в розрізі кожного кварталу року (а.с. 20).

Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії, у розмірі що визначений позивачем, підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами), а також довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, встановлено, що позивач сплатив частково основний борг в розмірі 34 889,14 грн., на підтвердження чого позивач надав довідку про надходження коштів від відповідача, з якої вбачається, що станом на день розгляду справи в суді першої інстанції у відповідача існує заборгованість за договором №240315 від 16.12.1998 року за період з 01.10.2006 року по 01.07.2009 року у розмірі 4 170,17 грн.

Місцевим господарським судом достовірно встановлено, що суму основного боргу у розмірі 6 000,00 грн. за спожиту теплову енергію за період з 01.10.2006 року до 01.07.2009 року було погашено відповідачем 21.07.2009 року, тобто до звернення позивача з даним позовом до суду 07.08.2009 року, а частина основного боргу у сумі 28 889,14 грн. - після порушення провадження у даній справі.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, на переконання судової колегії, оскільки заборгованість в розмірі 34 889,14 грн. було сплачено відповідачем, а тому провадження у справі в частині стягнення основного боргу станом на 01.07.2009 року в сумі 28 889,14 грн. підлягає припиненню у зв'язку з відсутню предмету спору. В іншій частині основного боргу в сумі 6 000,00 грн. слід відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість ЖБК «Оболонь-12» перед ПАТ «Київенерго» за спожиту теплову енергію за період з 01.10.2007 року по 01.72.2009 року становить 4 170,17 грн.

За результатами виконання договору сторони зробили звірку розрахунків і шляхом підписання акта звірки прийшли до угоди, що заборгованість ЖБК «Оболонь-12» перед ПАТ «Київенерго» за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №240315 від 16.12.1998 року та додатками до нього станом на 01.11.2009 року становить 4 170,17 грн. (а.с. 113).

Воля особи, що здійснює операцію, може виражатися письмово, усно, у випадках, передбачених законодавством або угодою сторін, - мовчанням, а для угод, для яких законодавством не встановлена певна форма, конклюдентними (від лат. Concludare - укладати, робити висновок) діями особи, що свідчать про його волю здійснити операцію.

Так, приймаючи до розгляду та підписуючи акт звірки, ЖБК «Оболонь-12» вдалося до вчинення конклюдентних дій щодо схвалення наявності у відповідача заборгованості за договором №240315 від 16.12.1998 року за період з 01.10.2006 року по 01.07.2009 року у розмірі 4 170,17 грн.

Отже, наявний в матеріалах справи підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками їх підприємств двосторонній акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2009 року (а.с. 113) з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 4 170,17 грн. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України приймається до уваги колегією суддів не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом наявності у відповідача боргу в означеній сумі. Дані, що відображені в даному акті звірки не спростовані відповідачем жодними доказами. Докази сплати боргу у справі відсутні.

На переконання судової колегії, позовні вимоги ПАТ «Київенерго» щодо стягнення з житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-12» суми основного боргу за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №240315 від 16.12.1998 року та додатками до нього у розмірі 4 170,17 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з цим, твердження скаржника про те, що позивач неправильно зазначив суми, сплачені ЖБК «Оболонь-12» за 6 місяців: за жовтень 2006 року, грудень 2006 року, квітень 2007 року, липень 2007 року, серпень 2007 року та вересень 2007 року, судова колегія вважає безпідставними та необгрунованими, з огляду на наступне.

Як встановлено судовою колегією, кошти, що сплачувались відповідачем за спірний позовний період зараховувалися позивачем відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою НБУ від 21.01.2004 року №22 та зареєстрована Мін'юстом України 29.03.2004 року за №377/8976 (далі - Інструкція) та внутрішнього Положення ПАТ «Київенерго» про порядок відображення коштів, які надходять від споживачів теплової та електричної енергії від 24.06.2005 року (далі - Положення), складеного на підставі вищезазначеної Інструкції.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документ, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Платник визначає повноту інформації з урахуванням вимог законодавства України та відповідає за дані, зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Пунктом 1.3 Положення передбачено, що при перерахуванні коштів за електричну та теплову енергію платіжним дорученням споживач (юридична особа) в реквізиті «Призначення платежу» повинен надати повну інформацію, а саме: за що здійснено платіж, період споживання, підстава для сплати (номер, дата договору, рахунка, рішення, наказу, постанови, ухвали суду, мирової угоди).

Згідно з ч. 5 ст. 51 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Згідно з п. 2.4 Положення, кошти які надходять від споживачів теплової та електричної елегії ПАТ «Київенерго», за наявності в платіжному дорученні повної інформації про платіж та у разі перерахування споживачем суми більшої, ні вартість енергії, спожитої в період, за який здійснено платіж, різниця коштів зараховується як оплата найдавнішого боргу, в тому числі такого, строк позовної давності якого сплинув на момент здійснення такого платежу. За відсутності боргу така сума є авансовим платежем.

В п. 2.5 Положення визначено, що якщо у призначенні платежу споживача зазначено неповну інформацію про платіж (не зазначено період споживання енергії, за який здійснено оплату; відсутнє посилання на рахунок-фактуру про оплату боргу, акт звіряння тощо), кошти зараховуються як оплата найдавнішого боргу, в тому числі такого строк позовної давності якого сплинув на момент здійснення такого платежу.

З огляду на наведене, за позивачем закріплене право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу на погашення боргу в хронологічному порядку.

На переконання судової колегії, розбіжності у розрахунках за спожиту теплову енергію, згідно наданих сторонами розрахунків, за спірний період полягають в тому, що кошти, які надійшли від відповідача до позивача, здебільшого не мали чіткого зазначення призначення платежу та були зараховані в погашення боргу, який існував у відповідача станом на 01.07.2006 року відповідно до вищезгаданого Положення.

Отже, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, позивачем було належним чином зараховано всі кошти, які надійшли від ЖБК «Оболонь-12», що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про надходження коштів за спожиту теплоенергію відповідачем (а.с. 7-10, 144-149).

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 19 441,02 грн. інфляційних втрат та 3 257,56 грн. 3% річних, які нараховані за порушення договірного зобов'язання.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Окрім того, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (аналогічна правова позиція з цього приводу викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та в листі Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997 року).

Вищим господарським судом України у постанові №37/327 від 20.01.2011 року викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення. Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 року та №15/065-11 від 01.02.2012 року.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, Київським апеляційним господарським судом перевірено розмір нарахувань інфляційних втрат і встановлено, що вказані розміри нарахувань є арифметично вірними, а тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що на користь позивача підлягають стягненню 19 441,02 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення.

Крім цього, Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3 257,56 грн. за весь час прострочення з 01.10.2007 року до 01.07.2009 року.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - житлово-будівельним кооперативом «Оболонь-12» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 18.02.2014 року.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-12» підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-12» на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року у справі №37/545 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року у справі №37/545 залишити без змін.

3. Матеріали справи №37/545 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук