Постанова

від 14.05.2014 по справі 911/4415/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2014 р. Справа№ 911/4415/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

За участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: Шишковський М.Б. - пред. за дов. № 110/КАМ/Ю від 23.12.2013.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

на рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2014 р.

у справі № 911/4415/13 (головуючий судя: Щоткін О.В.; судді: Мальована Л.Я., Лилак Т.Д.)

за позовом Приватного підприємства "Менком Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

про стягнення 40 725,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.03.2014 р. позов задоволено частково: підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на користь Приватного підприємства "Менком Груп" 35 201,19грн. - боргу; 308,26грн. - пені, 782,84грн. - 3% річних та 1533,22грн. - судового збору. В решті частини позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скаржник звертає увагу суду на те, що позивачем порушені умови договору щодо строків поставки товару, а саме, відповідно до специфікації строк поставки - 14 робочих днів з моменту здійснення передоплати. 26.09.2012 покупець перерахував передоплату в сумі 83 690,06 грн., таким чином, строк поставки закінчився 17.10.2012, а поставку товару було здійснено з порушенням встановлених строків (17.10.2012р., 22.11.2012р., 21.02.2013р.). У зв'язку з чим відповідачем здійснено утримання штрафних санкцій на підставі п. 6.2.2 та п. 6.5 Договору, а саме: 34 910,76 грн. - штрафу та 290,43 грн. - пені, про що повідомлено позивача Вимогою від 19.04.2013р та повідомленням від 23.10.2013р., проте такі повідомлення були ним проігноровані, тому скаржник вважає, що, відповідно до ч.3 ст. 202 та ст. 601 ЦК України між сторонами здійснено зарахування зустрічних вимог.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.

Ухвалою суду від 31.03.2014 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду на 23.04.2014р.

В судове засідання 23.04.2014 представник відповідача з'явився, представник позивача не з'явився. Ухвалою суду від 23.04.2014 розгляд справи відкладено на 07.05.2014.

В судове засідання 23.04.2014 представник відповідача з'явився, представник позивача повторно не з'явився.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи з урахуванням правил ст.ст.99,101 ГПК України, відповідно до яких апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне:

Позивач звернувся з позовом до Господарського суду Київської області про стягнення з відповідача 40 725,43 грн., з яких: 35 201,19 грн. - залишок основного боргу, 4440,78 грн. - пені та 1083,46 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував умови Договору поставки №01-09/2012/12-1476/БЗК-ю від 10.09.2012р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що ним було застосовано положення п. 6.5. Договору та здійснено утримання штрафу у розмірі 34 910,76 грн. та пені у розмірі 290,43 грн., які були нараховані позивачу відповідно до п. 6.2.2 Договору за несвоєчасну поставку товарів, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість, тому між сторонами відсутній предмет спору.

Колегія суддів підтримує правову позицію суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2012р. між Приватним підприємством "Менком Груп" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (філія "Бориспільський комбікормовий завод") (покупець) було укладено Договір поставки № 01-09/2012/12-1476/БКЗ-ю (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язувався поставити і передати на умовах даного договору у власність покупця товар з оформленням відповідних документів, а покупець зобов'язується провести оплату за запасні частини до сільськогосподарської техніки.

Згідно положень п. 2.1 та п. 4.1. Договору, порядок розрахунків, вартість одиниці і загальна кількість товару визначається специфікацією, як невід'ємною частиною даного договору.

Пунктами 4.4 і п. 4.5. Договору сторони встановили, що загальна сума кожної окремої поставки визначається на підставі рахунка-фактури, до кожної окремої партії товару. Загальна ціна договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару протягом строку даного договору.

У відповідності до п. 5.1. Договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткових накладних та акту приймання-передачі.

Згідно п. 6.2.2 Договору постачальник несе відповідальність за порушення строків поставки Товару, визначений в Специфікації до даного Договору та/або за порушення строків заміни невідповідного Товару/до поставки, вказаних п.п. 5.10, 5.12 Договору, понад 5 календарних днів, додатково сплачує Покупцю штраф у розмірі 5 % від вартості непоставленого/недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Загальна вартість товару, згідно специфікації, становить 118 891,25 грн.

Специфікацією визначено, що оплата товару здійснюється на умовах передоплати в розмірі 70% від загальної вартості визначеної в даній специфікації, яка перераховується на поточний рахунок постачальника, а решта 30% від загальної вартості, визначеної у специфікації, перераховується на поточний рахунок постачальника протягом 5 банківських днів після поставки товару та підписання видаткових накладних.

Відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 83 223,87 грн. згідно платіжного доручення від 26.09.2012р., як передоплата в розмірі 70% згідно Договору та 31.10.2013 - 466,19 грн. Всього 83 690,06 грн.

Позивач, в свою чергу, відвантажив товар на загальну суму 118 891,25 грн., у відповідності до підписаних уповноваженими особами, видаткових накладних (а.с. 18; 20-22): РН-0000863 від 10.10.2012р. на суму 94709,58 грн.; РН-0000899 від 17.10.2012р. на суму 8504,35 грн.; РН-0000996 від 22.11.2012р. на суму 14378, 92 грн.; РН-0000130 від 21.02.2013р. на суму 1298,40 грн.

Отже, залишок боргу складає 35 201,19 грн. (118 891,25 грн. - 83 690,06 грн.) на момент подання позову.

Позивачем на адресу відповідача було надіслана претензія від 06.11.2013р. № 24 з вимогою погасити існуючу заборгованість в сумі 35 201,19 грн. до 16.11.2013, яку відповідач у добровільному порядку не погасив, а, 19.04.2013р. надіслав позивачу Вимогу №42/2013-ЮД, якою повідомив про автоматичне утримання суми нарахованих штрафних санкцій в сумі 34 910,76 грн. на підставі п. 6.5 Договору. та 23.10.2013р. надіслав повідомлення № 195/2013-ЮД про утримання штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 290,43 грн. за період з 17.10.2012 по 21.02.2013 на підставі п. 6.5 Договору.

У зв'язку з несплатою відповідачем боргу позивач звернувся з позовом до суду.

Згідно приписів статтей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за Договором, а саме, поставив відповідачу товар, проте, відповідач взяті не себе грошові зобов'язання не виконав, відповідно до умов Договору, а саме, розрахувався з позивачем лише частково, на підставі викладеного, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача про стягненої 35 201,19 грн. - заборгованості.

Щодо доводів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, то слід зазначити наступне:

Згідно ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Однорідними вимогами слід вважати такі, що одночасно: являють собою однаковий спосіб захисту права та мають ті самі (з одного договору) чи однорідні (з різних, але аналогічних договорів) підстави виникнення. (див. Постанову Вищого господарського суду України від 08.02.2010 у справі №05-5-4/31574)

Відповідно до 6.5 Договору, покупець вправі здійснювати погашення сум неустойки (штрафів, пені), збитків, що передбачені даним договором за порушення постачальником своїх обов'язків, шляхом відповідного утримання належних до сплати платежів за поставлений товар. Під утриманням мається на увазі право покупця автоматично відраховувати розмір штрафних санкцій постачальника від тих грошових сум, що належать до сплати постачальнику. Таким чином, покупець перераховує постачальнику грошову суму, зменшену на суму утриманих санкцій. Про такі свої дії покупець повідомляє постачальника шляхом направлення відповідного письмового повідомлення на його адресу, зазначену у реквізитах даного договору з наступним підписанням протоколу взаєморозрахунків.

В матеріалах справи не міститься доказів того, що умови п. 6.5 Договору між сторонами виконувались, а саме, що між позивачем та відповідачем складався та підписувався протокол, на підставі якого сторони могли здійснити взаємозалік своїх вимог.

Також, нарахування штрафних санкцій за своєю правовою природою є вимогою, правомірність заявлення якої доводиться заявником (тобто, має доводитись факт порушення стороною свого зобов'язання за Договором) та може заперечуватися особою, на яку зазначені вимоги направлені, отже, таке нарахування є спірним та не може вважатися однорідними вимогами в розумінні Цивільного кодексу України, тому такі вимоги заявляються за правилами позовного (самостійного, зустрічного) провадження (див. Постанову Вищого господарського суду України від 06.09.2012 р. у справі № 5011-30/2796-2012).

Такі доводи скаржника розглядалися судом першої інстанції та були враховані при прийнятті оскаржуваного рішення. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає позицію скаржника, викладену в апеляційній скарзі, необґрунтованою та такою, що має формальний характер.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 6.3.1 Договору 4440,78 грн. - пені (за період з 18.10.2012 по 30.10.2013).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до 6.3.1. Договору, покупець за порушення строків оплати товару, визначених специфікацією, яка є невід'ємною частиною даного договору, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості поставленого, але неоплаченого товару.

У зв'язку з тим, що позивачем було невірно здійснено розрахунок пені, судом першої інстанції зроблено власний перерахунок та задоволено вказану вимогу частково в сумі 308,26 грн., з чим погоджується колегія суддів.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 1083,46 грн. - 3% річних (за період з 18.10.2012 по 21.11.2013).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції здійснено власний перерахунок вказаної вимоги, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки розрахунок позивача є арифметично невірним та задоволено вказану вимогу частково в сумі 782,84 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що мають формальний характер, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2014 р. у справі № 911/4415/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/4415/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Л.О. Кондес

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха