Постанова

від 22.07.2014 по справі 911/4415/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 року Справа № 911/4415/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 у справі№ 911/4415/13 Господарського суду Київської області за позовомПриватного підприємства "Менком Груп" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" простягнення заборгованості в сумі 40725,43 грн. за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) відповідачаШишковський М.Б., дов. від 23.12.2013

ВСТАНОВИВ:

26.11.2013 Приватне підприємство "Менком Груп" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" 40725,43 грн. заборгованості, у тому 35201,19 грн. основного боргу, 4440,78 грн. пені, 1083,46 грн. річних, посилаючись на порушення обумовленого договором обов'язку оплатити товар та на приписи статей 526, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідач відхилив позов, посилаючись на відсутність предмету спору у зв'язку зі здійсненням обумовленого умовами договору утримання за рахунок залишку заборгованості за одержаний товар суми штрафних санкцій, нарахованих ним позивачу за порушення строків поставки товару.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.03.2014 (судді: Щоткін О.В., Мальована Л.Я., Лилак Т.Д.) позовні вимоги задоволені частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 35201,19 грн. основного боргу, 308,26 грн. пені, 782,84 грн. 3% річних, а також 1533,22 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 (судді: Кондес Л.О. - головуючий, Ропій Л.М., Рябуха В.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" подало до Вищого Господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та рішення у даній справі, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: невірно розтлумачивши положення належним чином оформленого та підписаного договору, суди всупереч приписам статей 202, 204, 601 Цивільного кодексу України залишили поза увагою здійснений відповідачем односторонній правочин щодо утримання штрафних санкцій, який є чинним та не оспорюється позивачем, що призвело до прийняття юридично необґрунтованого рішення.

Позивач не скористався правом на участь представника в судовому засіданні, у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 10.09.2012 Приватним підприємством "Менком Груп" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (філія "Бориспільський комбікормовий завод") (покупець) укладено Договір поставки № 01-09/2012/12-1476/БКЗ-ю, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язувався поставити і передати на умовах даного договору у власність покупця товар з оформленням відповідних документів, а покупець зобов'язується провести оплату за запасні частини до сільськогосподарської техніки. Згідно з положеннями пунктів 2.1 та 4.1. договору, порядок розрахунків, вартість одиниці і загальна кількість товару визначається специфікацією, як невід'ємною частиною даного договору.

Пунктами 4.4 і 4.5. договору сторони встановили, що загальна сума кожної окремої поставки визначається на підставі рахунка-фактури, до кожної окремої партії товару. Загальна ціна договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару протягом строку даного договору. У відповідності до пункту 5.1. Договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткових накладних та акту приймання-передачі.

Загальна вартість товару, згідно з специфікацією, становить 118891,25 грн. Специфікацією визначено, що оплата товару здійснюється на умовах передоплати в розмірі 70% від загальної вартості, визначеної в даній специфікації, яка перераховується на поточний рахунок постачальника, а решта 30% від загальної вартості, визначеної у специфікації, перераховується на поточний рахунок постачальника протягом 5 банківських днів після поставки товару та підписання видаткових накладних.

Згідно з підпунктами 6.2.1, 6.2.2 Договору постачальник несе відповідальність за порушення строків поставки Товару, визначеного в Специфікації до даного Договору та/або за порушення строків заміни невідповідного Товару/до поставки, вказаних пунктами 5.10, 5.12 Договору, у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а за порушення на строк понад 5 календарних днів постачальник додатково сплачує Покупцю штраф у розмірі 5 % від вартості непоставленого/недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до підпункту 6.3.1. Договору покупець за порушення строків оплати товару, визначених специфікацією, яка є невід'ємною частиною даного договору, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості поставленого, але неоплаченого товару.

За пунктом 6.5 Договору покупець вправі здійснювати погашення сум неустойки (штрафів, пені), збитків, що передбачені даним договором за порушення постачальником своїх обов'язків, шляхом відповідного утримання належних до сплати платежів за поставлений товар; під утриманням мається на увазі право покупця автоматично відраховувати розмір штрафних санкцій постачальника від тих грошових сум, що належать до сплати постачальнику, таким чином, покупець перераховує постачальнику грошову суму, зменшену на суму утриманих санкцій; про такі свої дії покупець повідомляє постачальника шляхом направлення відповідного письмового повідомлення на його адресу, зазначену у реквізитах даного договору з наступним підписанням протоколу взаєморозрахунків.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 83223,87 грн. згідно з платіжним дорученням від 26.09.2012, як передплату в розмірі 70% згідно з Договором, та 31.10.2013 - 466,19 грн., всього 83690,06 грн.

В свою чергу, позивач відвантажив відповідачу товар на загальну суму 118891,25 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими особами видатковими накладними: РН-0000863 від 10.10.2012 на суму 94709,58 грн., РН-0000899 від 17.10.2012 на суму 8504,35 грн., РН-0000996 від 22.11.2012 на суму 14378, 92 грн., РН-0000130 від 21.02.2013 на суму 1298,40 грн.

Таким чином, на момент подання позову неоплаченим залишився товар на суму 35201,19 грн. (118 891,25 грн. - 83 690,06 грн.)

Позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 24 від 06.11.2013 з вимогою погасити існуючу заборгованість до 16.11.2013, яку відповідач у добровільному порядку не задовольнив, а, натомість, 19.04.2013 надіслав позивачу вимогу №42/2013-ЮД, якою повідомив про автоматичне утримання суми нарахованих штрафних санкцій в сумі 34910,76 грн. на підставі п. 6.5 Договору та 23.10.2013 надіслав повідомлення № 195/2013-ЮД про утримання штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 290,43 грн. за період з 17.10.2012 по 21.02.2013 на підставі пункту 6.5 Договору.

Задовольняючи позовні вимоги у відповідній частині, господарські суди виходили з відсутності доказів додержання відповідачем передбаченого договором порядку реалізації його права на погашення нарахованих постачальнику сум штрафних санкцій шляхом утримання платежів за отриманий товар (складання та підписання протоколу взаєморозрахунків) та спірність нарахованих відповідачем штрафних санкцій, як підстави для припинення зустрічного зобов'язання.

Водночас судами перевірено наданий позивачем розрахунок пені та річних та зроблено власний перерахунок, в зв'язку з чим позов задоволено частково.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами.

Статтею 509 цього Кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, тобто, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін; за пунктом 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судами на підставі наведених вище матеріалів справи встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором, поставивши відповідачу товар, проте, відповідач розрахувався з позивачем лише частково.

За статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Розглянувши доводи відповідача про припинення зобов'язання по оплаті відповідно до пункту 6.5 договору, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на відсутність доказів виконання визначеного сторонами порядку здійснення обумовленого договором взаємозаліку своїх вимог, тобто, відсутності підстав для припинення зобов'язання згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України; відповідач у касаційній скарзі також не навів матеріали справи у підтвердження виконання пункту 6.5 договору, а саме, що між позивачем та відповідачем складався та підписувався протокол, на підставі якого сторони могли здійснити взаємозалік своїх вимог.

Статтею 203 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони. Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Обов'язковою передумовою для настання передбачених наведеними вище нормами правових наслідків у вигляді припинення зобов'язання кожної зі сторін правовідносин (у даному випадку позивача та відповідача) є існування самого відповідного однорідного зобов'язання у особи, щодо вимог якої вчинено зарахування зустрічної однорідної вимоги. Разом з тим, за висновками господарських судів існування у позивача зустрічного зобов'язання, а, відтак, його зміст та обсяг зарахування відповідачем, є спірними та належним чином не підтверджені під час вирішення спору; доводи касаційної скарги жодним чином цих висновків не спростовують.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають статтям 43, 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, підстав для їх скасування з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 у справі № 911/4415/13 Господарського суду Київської області та рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2014 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач