Ухвала

від 05.05.2014 по справі 161/5756/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/5756/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/410/14 Категорія: 37 Доповідач: Овсієнко А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Овсієнкa А. А.,

суддів - Лівандовської-Кочури Т.В., Антонюк К.І.,

при секретарі Кирилюку О.О.,

з участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чаруківської сільської ради Луцького району Волинської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2013 року,

встановила:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2013 вищевказаний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Додатковим рішенням цього ж суду від 20 березня 2014 року з Чаруківської сільської ради Луцького району Волинської області, ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 стягнуто 1401 грн. судового збору, по 700 грн. 50 коп. з кожного.

Не погодившись із вищевказаним рішенням суду від 09 грудня 2013 року, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, а саме - просила визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вищезгаданого нерухомого майна.

В ході апеляційного розгляду даної справи позивач просив апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити з огляду на безпідставність наведених у ній доводів та залишити без змін рішення суду першої інстанції, вважаючи його законним і справедливим.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином та своєчасно були повідомлені про дату, час та місце його проведення. І оскільки про причини своєї неявки зазначені особи суд не повідомляли, про відкладення розгляду справи не клопотали, то у відповідності з вимогами ст.305 ЦПК України колегією суддів визнано за можливе апеляційний розгляд даної справи проводити за їхньої відсутності.

Заслухавши пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та визнаючи за ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 згідно заповіту прийняв у встановлені законом порядку та строки спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 і таким чином набув права власності на належний спадкодавцю на праві власності житловий будинок з надвірними господарськими будівлями і спорудами.

Зазначені висновки суду першої інстанції, з якими погоджується і колегія суддів, ґрунтуються на повно, всебічно, об'єктивно встановлених обставинах справи та відповідних їм нормах матеріального права.

Так, відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч.1 ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_3 і в цей день відкрилася спадщина після нього.

Із наявного в матеріалах справи заповіту від 16 березня 2006 року, посвідченого секретарем Чаруківської сільської ради Луцького району Волинської області та зареєстрованого в реєстрі за №14 (а.с.13), вбачається, що ОСОБА_3 заповів своєму сину ОСОБА_1 все своє майно, де б воно не було і з чого воно не складалось, і все те, що буде належати йому на день смерті, і на що він згідно із законом буде мати право, в тому числі грошові вклади (заощадження).

Як було також встановлено судом, на час відкриття спадщини даний заповіт не змінений та не скасований.

Відповідно до ч.1 ст.1269, ч.1 ст.1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини.

Встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла особа, вказана у заповіті, - його син ОСОБА_1, який в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини (а.с.35), і 14 червня 2012 року йому було видано свідоцтво серії ВРТ №028701 про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,2359 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в с.Вигуричі Луцького району Волинської області, свідоцтво серії ВРТ №028702 про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,6549 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с.Вигуричі Луцького району Волинської області, свідоцтво серії ВРТ №028703 про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 5,42 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Чаруківської сільської ради Луцького району Волинської області (а.с.40-42).

Наряду з цим, згідно погосподарської книги № 6 Чаруківської сільської ради Луцького району Волинської області, на ім'я ОСОБА_3 був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1, за яким останній являвся власником житлового будинку з господарськими і побутовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1, збудованих у 1956 році (а.с.17).

Належність даного будинковолодіння спадкодавцю ОСОБА_3 не заперечується відповідачами у справі.

Однак, як встановлено судом, державний нотаріус не має змоги видати позивачу свідоцтво про право на спадщину - на даний житловий будинок, оскільки спадкоємцем не надано правовстановлюючих документів на це спадкове майно у звязку з відсутністю їх у спадкадавця.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 та ст.392 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зі змісту ст.392 ЦК України вбачається, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності на нерухоме майно - успадкований на підставі заповіту житловий будинок.

Натомість, доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що оскільки право власності на вищевказаний будинок не було зареєстроване за спадкодавцем, то дане нерухоме майно не увійшло до спадкової маси, не заслуговує на увагу суду, оскільки, як було встановлено судом, спірний будинок побудовано ще у 1956 році, а відповідно до положень чинного на той час цивільного законодавства момент виникнення права власності на нерухоме майно не пов'язувався із державною реєстрацію такого права. Відтак, факт належності спадкодавцеві на праві власності спірного нерухомого майна згідно з вимогами ст.ст.10, 60 ЦПК України, може бути підтверджений відповідними записами в погосподарських книгах сільських рад.

Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про те, що згаданий житловий будинок підлягає спадкуванню за законом в рівних частинах позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2, оскільки у відповідності з вимогами ст.1217, ч.1 ст.1223, ч.ч.1, 2 ст.1236 ЦК України єдиними спадкоємцем за заповітом всього майна померлого ОСОБА_3 є його син ОСОБА_1, який у встановленому законом порядку та строки прийняв спадщину і тим самим набув у порядку спадкування права власності на все без виключення спадкове майно.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскільки доводи апеляційної карги не спростовують висновків суду першої інстанції, то апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді