Постанова

від 15.05.2014 по справі 813/2808/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2014 року № 813/2808/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Шозда Г.В.

з участю представників:

від позивача - Ліщинська О.М.,

від відповідача - Шевчук І.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Захід Моторс» до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «Захід Моторс» звернулося в суд з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 20.03.2014 року за №0001102201/4016, за №0001112201/4017 та від 25.12.2013 року за №0001202210/10064, №0001182210/10062, №0001192210/10063 (із врахуванням рішення Головного управління Міндоходів у Львівській області про результати розгляду первинної скарги від 28.02.2014 року №5104/10/13-01-10-08-05/289) та з урахуванням рішення Міністерства доходів і зборів України, прийнятого за результатами розгляду повторної скарги від 5359/6/99-99-10-01-15.

Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що позивачем подано первинні бухгалтерські документи, які в своїй сукупності підтверджують господарські операції з технічного обслуговування транспортних засобів та реалізації авто товарів, і як наслідок правомірність формування доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Також, позивач зазначає про надання до перевірки первинних бухгалтерських документів, оформлених у відповідності до норм чинного законодавства, в підтвердження надання транспортних послуг, які обґрунтовують правомірність формування платником податку витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Не погоджується позивач і з твердженнями перевіряючи, які стосуються завищення витрат на збут, оскільки ними зроблено не правильний розрахунок та не розмежовано витрат, які відшкодовуються за дилерською угодою та витрат, які не відшкодовуються за згаданою угодою. Крім того, позивач вважає, що ним у відповідності до вимог чинного законодавства ведеться облік покупців, які отримали заміну товару або послуги з ремонту (обслуговування), і це дозволяє йому формувати витрати на збут. Також, позивач вважає, що ним правомірно було відображено збитки, які були зменшені під час перевірки. Як наслідок відсутності наведених вище порушень, позивач приходить до висновку, про відсутність порушень законодавства з податку на додану вартість.

Представник позивача дав аналогічні пояснення, просить позов задоволити повністю.

Відповідач в запереченні на позовну заяву зазначає про те, що оскільки у фіскальному чеку відсутні найменування товару та ціни продажу, позивачем не підтверджено первинними бухгалтерськими документами правомірність формування доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Також, відповідач не вважає правомірним формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, оскільки такі не підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Крім того, відповідач вважає, що витрати на збут позивачем були завищені, оскільки такі повинні були відшкодовуватись дистриб'ютором, і тому не можуть вважатись такими які використовуються у господарській діяльності. Відповідач також зазначає про те, що оскільки платником податків неналежно ведеться облік покупців, які отримали гарантійну заміну товарів або послуг з гарантійного ремонту (обслуговування), книга обліку робіт, виконаних по гарантії, у нього відсутнє право на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Крім того, відповідач вважає, що ним правомірно було зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток, оскільки таке не підтверджене актом попередньої перевірки. Також, продовжується відповідачем, з врахуванням описаних в акті перевірки порушень при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, встановлено завищення показника від'ємного значення. Як наслідок, зазначає відповідач, ним правомірно було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши зібрані по справі докази, заслухавши представників сторін, з'ясувавши обставини справи, суд виходив з наступного.

За результатами планової виїзної перевірки ТзОВ «Захід Моторс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, контролюючим органом складено акт від 06.12.2013 року за №66/22-40/36248920 та ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.12.2013 року:

за №0001202210/10064, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1756935 грн. 00 коп.;

за №0001182210/10062, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 1164905 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем 1029625 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 134470 грн. 75 коп.;

за №0001192210/10063, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 732621 грн. 20 коп., в тому числі за основним платежем 605013 грн. 20 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 127608 грн. 00 коп.

За наслідками адміністративного оскарження згаданих податкових повідомлень-рішень Головним управлінням Міндоходів у Львівській області прийнято рішення від 28.02.2014 року за №5104/10/13-01-10-08-05/289, яким податкове повідомлення-рішення від 25.12.2013 року за №0001192210/10063 скасовано в частині 25434 грн. 26 коп. - основного платежу, а в іншій частині - залишає без змін. Інші податкові повідомлення-рішення залишаються також без змін. При цьому, контролюючий орган вищого рівня зменшує суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2011 року на 25434 грн. 26 коп. та застосовує штрафну (фінансову) санкцію 1 грн. 00 коп.

На підставі згаданого рішення відповідачем надсилаються позивачу податкові повідомлення-рішення від 20.03.2014 року:

за №0001102201/4016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 707186 грн. 94 коп., в тому числі основний платіж - 579578 грн. 94 коп. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 127608 грн. 00 коп.;

за №0001112201/4017, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2011 року на 25434 грн. 26 коп. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 1 грн. 00 коп.

Міністерством доходів у зборів України за наслідками процедури адміністративного узгодження згадані податкові повідомлення-рішення не змінювались.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Перш за все, суд вважає за необхідне зазначити, що з врахуванням положень підп.60.1.3 п.60.1 ст.60 ПК України та того, що рішенням Головного управлінням Міндоходів у Львівській області прийнято рішення від 28.02.2014 року за №5104/10/13-01-10-08-05/289 податкове повідомлення-рішення від 25.12.2013 року за №0001192210/10063 було частково скасовано, останнє вважається відкликаним, і як наслідок не порушує прав позивача.

Відтак, в задоволенні позову в частині визнання нечинним цього податкового повідомлення-рішення належить відмовити.

Що стосується заниження доходів, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 3025066 грн. 00 коп.

В акті перевірки зазначено, що товариством не надано до перевірки документи, що підтверджують проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, ціни товарів і обліку їх кількості. До перевірки, продовжується в акті, надано фіскальні чеки без зазначення конкретного найменування (зазначення тільки, що це запчастини і на яку суму, або послуги, без зазначення які саме), ціни товарів і обліку їх кількості. Як наслідок зроблено висновок про неможливість ідентифікувати надані до перевірки наряди замовлення з проведеною оплатою, у зв'язку з чим підприємством до оподаткування включено отримані готівкові кошти від «кінцевих споживачів» і не включено реалізовані товари (роботи, послуги) згідно нарядів-замовлень.

У відповідності до положень підп.14.1.56 п.14.1 ст.14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Як передбачено підп.135.4.1 п.135.4 ст.135 ПК України, дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.137.1 ст.137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Абзацами першим та другим п.44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Вимоги до таких документів передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV, з наступними змінами та доповненнями.

Так, у відповідності до положень ст.1 цього Закону, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В матеріалах справи наявні звіти касира, які містять назви покупців, номер замовлення та ціну; фіскальні чеки, які містять розмір сплаченої суми та номер наряду-замовлення; наряди замовлення.

Сукупно оцінюючи наведені документи можна прийти до висновку, що вони містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, а саме зазначення у фіскальному чеку номеру наряду-замовлення дозволяє ідентифікувати роботи, які були надані, та запчастини, які були придбані, у зв'язку з чим такі документи вважаються первинними.

За таких обставин, трактування контролюючим органом операції з надання послуг чи продажу товарів окремо від документів, які підтверджують здійснення розрахунків за надані послуги, вказує на невідповідність висновків контролюючого органу наведеним нормам чинного законодавства.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що певні дефекти первинного документа, відсутність у фіскальному чеку найменування і ціни продажу як має місце у даному випадку (такі реквізити передбачені п.11 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг»), за наявності інформації, яка дозволяє ідентифікувати господарську операцію як єдине ціле, не можуть вказувати на наявність двох окремих господарських операцій. У такому випадку можна говорити про інші порушення законодавства, однак, такі не впливають на податкові зобов'язання платника податків.

Наведені обстави вказують на те, що відповідач у справі не на підставі наведених норм чинного законодавства прийшов до висновку про заниження позивачем доходів від реалізації товарів (робіт, послуг).

Що стосується завищення витрат на суму 3431226 грн. 00 коп., то дана сума складається зі 178333 грн. 00 коп., 1417660 грн. 00 коп., 1200102 грн. 00 коп. та 635131 грн. 00 коп.

Щодо завищення витрат на суму 178333 грн. 00 коп.

В акті перевірки зазначено, що у товарно-транспортних накладних у графі «Зазначений вантаж здав» відсутні посада, прізвище, ім'я, по батькові, підпис, штамп вантажовідправника, у графі «Вантаж прийняв» немає печатки перевізника, на вказано кому із представників товариства та за яким дорученням передано вантаж. У зв'язку з чим, робиться висновок, що надані до перевірки первинні документи, які підтверджують фактичне виконання послуг перевізником, оформлені з порушенням, а тому на підставі цих документів не можна формувати витрати.

У відповідності до підп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Основними ознаками первинного документа у відповідності до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», як вже зазначалось вище є наявність в ньому відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення.

Так, в матеріалах справи наявні партнерська угода №MZ-01/09-P від 01.02.2009 року, дилерська угода № MZ-05/10 від 01.01.2010 року, акти здачі прийняття робіт та товарно-транспортні накладні, які вказують на те, що постачальником автомобілів було ДП «Авто Інтернешнл», а перевезення автомобілів із м.Києва до м.Львова здійснювалось перевізником ТзОВ «Н-Транс».

При цьому, суд не може погодитись з висновками контролюючого органу, з врахуванням того, що надані первинні бухгалтерські документи, зокрема товарно-транспортні накладні, містять всі необхідні реквізити, які передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року за №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568, в редакції чинній на момент вчинення господарських операцій.

Більше того, у Розділі 11 цих Правил, не передбачено таких вимог до товарно-транспортної накладної, які зазначені контролюючим органом, зокрема, наявність у графі «Зазначений вантаж здав» посади, прізвища, імені, по батькові, підпису, штампу вантажовідправника, у графі «Вантаж прийняв» наявності печатки перевізника, вказівки кому із представників товариства та за яким дорученням передано вантаж.

Крім того, слід зазначити, що наявність певних дефектів при складанні первинних документів не можу вказувати на відсутність руху активів між контрагентами, які підтверджуються також і іншими документами, зокрема, в даному випадку, актами здачі прийняття-робіт.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем підтверджено первинними документами правомірність включення до витрат послуг з перевезення, які надавались ТзОВ «Н-Транс».

Щодо завищення витрат на суму 1417660 грн. 00 коп.

В акті перевірки зазначено, що в ході перевірки, згідно наданих документів, не встановлено використання витрат на збут, відображених в бухгалтерському та податковому обліках на загальну суму 1417660 грн. 00 коп., у господарській діяльності позивача з метою одержання прибутку.

При цьому, контролюючий орган встановив порушення підп. 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.4 ст.138 ПК України.

Так, у відповідності до положень підп. 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарською діяльністю вважається діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

У відповідності до положень підп.138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України, передбачено що до інших витрат відносяться витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

В матеріалах справи наявні партнерська угода №MZ-01/09-P від 01.02.2009 року, дилерська угода № MZ-05/10 від 01.01.2010 року, зі змісту пунктів 4.1.1., 7.7., 8.1 та пунктів 4.1.1., п.7.7, розділу 8 відповідно, можна прийти до висновку, що такі не співпадають з витратами на збут, які передбачені зазначеною вище нормою.

При цьому, контролюючий орган визначаючи нараховану суми, як пояснив представник, врахував різницю між показниками доходів, отриманих за партнерською та дилерською угодами, та показниками витрат, які зазначені у деклараціях з податку на прибуток підприємства, як витрати на збут, за відповідний період.

Суд не може погодитись з тим твердженням контролюючого органу, що витрати на збут, за своїм змістом, відображеним у підп.138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України, співпадають з тими витратами, які повинен нести дистриб'ютор, згідно згаданих угод.

Іншими словами, контролюючий орган визначаючи суму завищення витрат взяв до уваги суму витрат зазначену у рядку декларації з податку на прибуток, що стосується витрат на збут, за відповідний період, яка за своїм змістом, у відповідності до положень підп.138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України, є більш ширшим поняттям, і включає в себе не тільки витрати на підставі зазначених угод.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, про те, що контролюючим органом при визначенні суми завищення витрат позивачем (у випадку згаданого порушення) взято до уваги витрати на збут, які не передбачені згаданими угодами.

При цьому, суд, у відповідності до принципу розподілу влад, передбаченого положеннями ст.6 Конституції України, позбавлений можливості повторно проводити перевірку платника податків та встановлювати обставини пов'язаності витрат зі згаданими угодами.

Таким чином, суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині не відповідають критерію обґрунтованості, передбаченого п.3 ч.3 ст.2КАС України.

Щодо завищення витрат на суму 1200102 грн. 00 коп.

В акті перевірки зазначено, що оскільки в ході перевірки не встановлено належного ведення обліку покупців, які отримали заміну товарів або послуг з ремонту (обслуговування), позивачем в порушення вимог підп.140.1.4 п.140.1 ст.140 ПК України сформовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Так, абзац третій наведеної норми передбачає, що здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення витрат продавця такого товару на вартість замін.

При цьому, ведення такого обліку регулюється Порядком обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.12.2012 року за № 1263, який зареєстрований Міністерстві юстиції України 24.12.2012 року за №2158/22470.

Пунктом 4 згаданого порядку передбачено, що облік операцій з гарантійних замін товарів або гарантійного ремонту (обслуговування) необхідно вести в кількісному та вартісному виразі за такими видами (групами) усунення недоліків товарів:

а) безоплатне усунення недоліків товару;

б) відшкодування витрат на усунення недоліків товару;

в) пропорційне зменшення ціни;

г) заміна товару на такий же товар або аналогічний з числа наявних у продавця (виробника);

ґ) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми.

При цьому, у відповідності до положень абзацу третього п.7 цього з Порядку, заповнення граф 5, 6 і 7 Книги є обов'язковим при отриманні гарантійної заміни товарів.

Враховуючи те, що позивачем здійснювалось безоплатне усунення недоліків, а не заміна товару (транспортного засобу), ним у відповідності до наведеного Порядку не заповнювались графи 5, 6 і 7 Книги є обов'язковим при отриманні гарантійної заміни товарів.

Щодо зазначення в акті перевірки невідповідності ведення журналу обліку гарантійних ремонтів транспортних засобів Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, то такі не підлягають дослідженню в судовому засіданні, оскільки абзац третій підп.140.1.4 п.140.1 ст.140 ПК України, позбавляє права платника податків на збільшення витрат продавця, у разі неналежного ведення обліку покупців, що отримали таку заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування), і не пов'язано з гарантійним ремонтом.

Враховуючи те, що під час судового розгляду встановлено обставини належного ведення позивачем обліку покупців ( у відповідності до зазначеного Порядку), що отримали заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування), суд вважає висновки контролюючого органу необґрунтованими наведеними нормами законодавства.

Що стосується завищення витрат у сумі 635131 грн. 00 коп., то така складається з 328253 грн. 00 коп. та 306878 грн. 00 коп.

Так, щодо першої суми то в акті перевірки зазначено, що платником податків включено до складу витрат від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток попередніх періодів, витрати які не підтверджені актом попередньої перевірки.

У відповідності до положень п.50.3 ст.50 ПК України, у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Зі змісту даної норми можна прийти до висновку, що законодавцем передбачено право позивача на подання уточнюючого розрахунку після проведення перевірки, яке кореспондується з правом суб'єкта владних управлінських функцій, а в даному випадку повноваженнями (за своїм змістом такий термін по відношенню до суб'єктів владних управлінських функцій включає в себе обов'язок вчинення певних дій за наявності передбачених законодавством підстав), на проведення позапланової перевірки.

При цьому, контролюючий орган не здійснив перевірку показників уточнюючого розрахунку від 31.10.2011 року, а лише обмежився твердженням про те, що від'ємне значення об'єкта оподаткування не підтверджується актом попередньої перевірки.

А тому рішення контролюючого органу в цій частині не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки суб'єкт владних управлінських функцій не дослідив усі обставини, які мають відношення до прийняття цього рішення.

Також, слід зазначити, що суд, з врахуванням положень статей 6 та 19 Конституції України, позбавлений повноважень щодо дослідження обставин відображених показників у згаданому уточнюючому розрахунку.

З приводу завищення витрат у сумі 306878 грн. 00 коп., то такі, як зазначено в акті перевірки, визначені суб'єктом владних управлінських функцій на підставі встановлених порушень, яким суд надав правову оцінку вище.

Враховуючи те, що порушення, у зв'язку з якими визначено згадану суму, спростовані під час судового розгляду, висновки контролюючого органу є протиправними.

Щодо порушень законодавства з податку на додану вартість, то контролюючим органом встановлено недотримання платником податків п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 ПК України, і такі пов'язані з порушеннями бухгалтерського та податкового обліку при визначенні доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Враховуючи те, що порушення при визначенні доходів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, суд не може погодитись з висновком контролюючого органу щодо наявності в діях позивача порушень законодавства з податку на додану вартість.

Крім того, оскільки суми основного платежу, які визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, необґрунтованим є і застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов є безпідставним та необґрунтованим в частині вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 25.12.2013 року за №0001192210/10063. В іншій частині позов обґрунтований та підлягає до задоволення.

При цьому, в резолютивній частині постанови, у відповідності до положень ст.ст.105, 162 КАС України, слід зазначити про протиправність та скасування податкових повідомлень-рішень, а не про їх нечинність, оскільки спірні рішення контролюючого органу є актами індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то такі, у відповідності до вимог ст.94 КАС України належить присудити з позивача пропорційно задоволених вимог, з врахуванням сплаченого судового збору в розмірі 487 грн. 20 коп. та положень ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, податкові повідомлення-рішення від 25.12.2013 року за №0001202210/10064, №0001182210/10062 та від 20.03.2014 року за №0001102201/4016, за №0001112201/4017.

3. В іншій частині в задоволенні адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Моторс», що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Липинського, 50-Б, (код ЄДРПОУ 36248920) на користь Державного бюджету України 326 грн. 40 коп. (триста двадцять шість гривень сорок копійок) судового збору.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 16 травня 2014 року.

Суддя В.Я.Мартинюк