Постанова

від 14.05.2014 по справі 826/15715/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15715/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Міщук М.С.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Коток А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АКВ Гарант» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

3 жовтня 2013 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АКВ Гарант» (далі Товариство або позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі ДПІ або відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003592230 від 11.07.2013.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 жовтня 2013 року позов задовольнив.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 13.05.2013 року по 19.06.2013 року ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено Акт № 452/22-30/22887185 від 27.06.2013 року (далі Акт перевірки), яким встановлено порушення:

- підпункту 7.2.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року із змінами та доповненнями (далі Закон №334/94-ВР) підпункту 135.5.1 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 3 597 615 грн. 38 коп.;

- пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР, в результаті чого завищено показник від'ємного фінансового результату попереднього звітного року відповідно до показників додатку «КЗ» декларації з податку на прибуток на суму 32 779 072 грн.;

- пункту 138.1 статті 138 ПК України в результаті чого завищено від'ємний фінансовий результат від операцій з векселями у розмірі 17 547 780 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003592230, відповідно до якого позивачу за порушення підпункту 135.5.1 пункту 135.5 статті 135 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 3 865 800 грн. за основним платежем - 3 597 615 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 268 185 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

В Акті перевірки ДПІ посилається на порушення позивачем пункту 138.1 статті 138 ПК України, а саме: документально не підтверджено витрати, що формують від'ємний фінансовий результат попереднього звітного періоду від операцій з цінними паперами відповідно до показників додатку «КЗ» декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2010 року на суму 32 779 072 грн. (Том.1, а.с.67).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею Закону № 996-XIV 9 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Пунктом 85.2 статті 85.2 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Отже, дані податкового обліку платника податку мають бути підтвердженими належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів не може погодитись із посиланням суду першої інстанції на те, що оскаржуваний податковий період уже підлягав перевірці, за наслідками якої не виявлено порушень позивачем податкового законодавства, оскільки документ, складений податковим органом за наслідками проведення перевірки платника (як то акт, або довідка), не є тим документом, який може підтвердити фактичне здійснення господарської операції для цілей оподаткування такої господарської операції. Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести податковий облік на підставі первинних документів та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено чинним законодавством.

Крім того, колегія суддів враховує, що при проведенні попередньої перевірки позивача період, в якому виникли порушення, не перевірявся, оскільки межі перевірки не охоплювали ІІ квартал 2010 року, а тому доводи позивача є безпідставними та апеляційним судом не можуть бути прийнятними.

Також, колегія суддів відхиляє посилання суду першої інстанції, що строк зберігання первинних документів за 2009 рік закінчився 01.01.2013 року і тому вимоги відповідача щодо надання будь-яких додаткових документів під час перевірки з цього питання протиправні. З огляду на те, що у разі, якщо Товариство відображає показник від'ємного фінансового результату протягом послідовних податкових періодів, то при проведенні перевірки контролюючий орган повинен перевірити правильність визначення об'єкта оподаткування, який повинен ґрунтуватися на даних бухгалтерського обліку.

Отже, Товариством в порушення наведених вище норм не надано документів, що підтверджують факт правомірності формування від'ємного фінансового результату операцій з цінними паперами попереднього звітного року.

В Акті перевірки встановлено, що позивачем у складі задекларованих страховиком витрат від придбання цінних паперів (акцій ПАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11») безпідставно віднесено витрати в розмірі 8 770 000 грн., в т.ч. за II квартал 2011 року - 5 000 000 грн., за III квартал 2011 року - 2 520 000 грн., за IV квартал 2011 року - 1 250 000 грн.

Відповідач в Акті перевірки посилається на те, що згідно із інформаційною базою даних ДПА України стан ПАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11» змінено на «порушено провадження у справі про банкрутство» згідно судової ухвали, що зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

За період з II кварталу 2011 року по IV квартал 2011 року позивачем були придбані прості акції ПАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11» і їх вартість включалася до складу витрат.

Згідно матеріалів справи, відносно ПАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11» порушено справу про банкрутство:

- ухвалою Господарського суду Сумської області від 15.06.2006 року було порушено справу № 8/334-06 про банкрутство ВАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11»;

- ухвалою Господарського суду Сумської області від 16.10.2006 у справі № 8/334-06 була введена процедура санації ВАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11»;

- ухвалою Господарського суду Сумської області від 07.03.2013 було порушено справу № 5021/427/12 про банкрутство ВАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11»;

- постановою Господарського суду Сумської області від 03.06.2013 у справі № 5021/427/12 було визнано банкрутом ВАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11».

Судом першої інстанції зазначено, що процедура банкрутства згаданого суб'єкта господарської діяльності розпочалася майже через 2 роки з моменту здійснення операцій та формування витрат позивачем.

Однак, дане твердження суду першої інстанції необґрунтоване, оскільки згідно постанови Господарського суду Сумської області від 03.06.2013 у справі № 5021/427/12, якою визнано банкрутом ВАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11» вбачається, що Ухвалою господарського суду Сумської області від 29.03.2012 року було порушено провадження у справі № 5021/427/12 про визнання боржника ПАТ «Лебединська спеціалізована колона № 11», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

В газеті Голос України № 85 від 12.05.2012 року опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство боржника ПАТ «Лебединська спеціалізована колона № 11».

На засіданні комітету кредиторів 23.08.2012 року (протокол 1) прийнято рішення про визнання боржника ПАТ «Лебединська спеціалізована колона № 11» банкрутом, та відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, фактично ліквідаційна процедура щодо ПАТ «Лебединська спеціалізована колона № 11» розпочалась відразу після придбання позивачем простих акцій зазначеного товариства, наслідком чого віднесення витрати на їх придбання зі сторони ПрАТ «Страхова компанія «АКВ Гарант» є безпідставним.

Також, в Акті перевірки ДПІ зазначено, що позивачем у складі задекларованих страховиком витрат від придбання векселів у ВАТ «НВО «Композитних матеріалів» на загальну суму 3 632 780 грн. та ТОВ «НВК Укрпектин» на загальну суму 13 915 000 грн. було віднесено витрати та сформовано від'ємний фінансовий результат від операцій за векселями в розмірі 17 547 780 грн. за ІІ квартал 2010 року.

Цим же Актом перевірки встановлено, що ВАТ «НВО «Композитних матеріалів» припинено діяльність але не знято з обліку органом ДПС, а щодо ТОВ «НВК Укрпектин» триває процедура припинення.

Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII від 14 травня 1992 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин відносин, далі Закон № 2343-XII) визначено, що банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Відповідно до статті 23 Закону № 2343-XII з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури - підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу.

Таким чином, корпоративні права акціонера (право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації тощо) щодо товариства, стосовно якого судом прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, не можуть бути реалізовані через їх обмеження вимогами кредиторів, інших учасників провадження у справі про банкрутство та процедурами, визначеними Законом № 2343-XII.

Отже, позивачем здійснено придбання (акцій), право на які не виникає в зв'язку з банкрутством емітента, та як наслідок у нього відсутні підстави для формування витрат.

Пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України № 3480-IV від 23 лютого 2006 року «Про цінні папери та фондовий ринок» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 3480-IV) визначено, що обіг цінних паперів - це вчинення правочинів, пов'язаних з переходом прав на цінні папери і прав за цінними паперами, крім договорів, що укладаються у процесі емісії, при викупі цінних паперів їх емітентом та купівлі-продажу емітентом викуплених цінних паперів.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 2 Закону № 3480-IV емітентом цінних паперів є юридична особа, Автономна Республіка Крим або міська рада, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади чи міжнародна фінансова організація, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов'язання за ними перед їх власниками.

Згідно із статтею 6 Закону № 3480-IV акцією є іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство. Порядок прийняття відповідним органом акціонерного товариства рішення про розміщення акцій визначається законом, що регулює питання утворення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку про те, що проста іменна акція нерозривно пов'язана з особою емітента, адже її економіко-правове значення полягає у забезпеченні отримання її держателем прибутку, зокрема, у вигляді дивіденду, в той час як наслідком припинення юридичної особи-емітента є втрата акцією своїх ознак прибутковості, що виключає її товарність.

Відтак, економічний ефект від продажу акцій припиненого (ліквідованого) емітента відсутній, оскільки такий ефект не може бути пов'язаний із заниженням прибутку підприємства, внаслідок безпідставного застосування правил оподаткування, визначених пунктом 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року.

Отже, у разі здійснення суб'єктами господарювання операцій з акціями, емітованими підприємством, діяльність якого припинено, такі акції не можуть бути об'єктами цивільних прав та не відповідають визначенню цінних паперів, а отже зазначена операція не може спричиняти відповідні зміни у податковому обліку платника податків.

В Акті перевірки ДПІ зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, внаслідок чого позивачем не включено до складу доходу умовно нараховані відсотки за користування поворотною фінансовою допомогою, яка була отримана від ЗАТ «Автомобільна група «Віпос» у сумі 423 595 грн., в т.ч. за II квартал 2010 року у сумі 191 408 грн., за III квартал 2010 року у сумі 228 607 грн., за IV квартал 2010 року у сумі 3 580 грн.

Відповідно до протоколу чергових загальних зборів акціонерів ЗАТ СК «АКВ Гарант» від 04.04.2008 №1-2008 та додатку №1 до протоколу, прийнято рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства до 110 000 000 грн., за рахунок збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом додаткового випуску простих іменних акцій загальною номінальною вартістю 10 000 000 грн. та затверджено іншим інвестором, який приймає участь у розміщенні акцій додаткового випуску ЗАТ «Автомобільна група «Віпос».

На підставі договору від 22.07.2008 №01/08ЦП, який укладено між ЗАТ «Автомобільна група «Віпос» та ПАТ СК «АКВ Гарант», ЗАТ «Автомобільна група «Віпос» перераховано на користь ПАТ СК «АКВ Гарант» грошові кошти в загальній сумі 10 000 000 грн., які в подальшому було повернуто на розрахунковий рахунок ЗАТ «Автомобільна група «Віпос».

Відповідно додатку №1 до протоколу від 04.04.2008 № 1-2008, термін проведення першого етапу розміщення акцій - з 04.07.2008 року по 18.07.2008 року, термін проведення другого етапу розміщення акцій - з 19.07.2008 року по 24.07.2008 року.

Згідно пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України до складу інших доходів включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

У разі якщо платник податку не повертає суму отриманої поворотної фінансової допомоги на кінець звітного періоду особі, що є платником податку на прибуток підприємств на загальних підставах, до доходів звітного періоду, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включається сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається не поверненою на кінець такого звітного періоду. Умовні проценти розраховуються відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

З метою оподаткування умовні проценти відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14Податкового кодексу віднесено до складу безповоротної фінансової допомоги. Відповідно, сума умовно нарахованих процентів підлягає включенню до доходу платника податку в період їх нарахування згідно з пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає. що висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 135.5.1 пункту 135.5 статті 135 ПК України є правомірним.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим колегія суддів вважає апеляційну скаргу задовольнити.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2013 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Повний текст рішення складено 19.05.2014 року

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.