Ухвала

від 18.11.2014 по справі 826/15715/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2014 р. м. Київ К/800/27701/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Ромасевич Я. В. Лісовський Б. Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АКВ Гарант» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року у справі№ 826/15715/13-а за позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АКВ Гарант» доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2013 року у справі № 826/15715/13-а позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.07.2013 року № 0003592230.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2013 року у справі № 826/15715/13-а скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 102.1 ст. 102, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.1 ст. 138, п. 153.8 ст. 158 Податкового кодексу України, ст. ст. 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки ПрАТ« СК «АКВ Гарант» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року складено акт № 452/22-30/22887185 від 27.06.2013 року, яким зафіксовано порушення пп. 7.2.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 135.5.1 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на суму 3 597 615,38 грн.; п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим завищено показник від'ємного фінансового результату попереднього звітного року відповідно до показників додатку «КЗ» декларації з податку на прибуток на суму 32 779 072,00 грн.; п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено від'ємний фінансовий результат від операцій з векселями в розмірі 17 547 780,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003592230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 3 865 800,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3 597 615,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 268 185,00 грн.

У висновках акта перевірки зазначено, зокрема, про порушення пп. 135.5.1 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, що і стало підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Разом з тим зі змісту акта перевірки вбачається, що податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем положень п. 135.1 та пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України.

Задовольняючи позові вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач діяв в межах діючого законодавства, що регулює порядок збільшення статутного капіталу акціонерних товариств, а тому твердження відповідача про не включення до складу доходу умовно нарахованих відсотків за користування поворотної фінансової допомоги від ЗАТ «Автомобільна група «Віпос» є протиправним. Також судом зазначено про безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем порядок формування витрат по векселях, адже Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковий кодекс України не містили і не містять норми, які б зобов'язували платника податків коригувати валові витрати по цінних паперах в майбутніх періодах, а саме у зв'язку із банкрутством чи ліквідацією емітента цих цінних паперів.

Суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки з метою оподаткування умовні проценти відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу віднесено до складу безповоротної фінансової допомоги. Відповідно, сума умовно нарахованих процентів підлягає включенню до доходу платника податку в період їх нарахування згідно з пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що в разі здійснення суб'єктами господарювання операцій з акціями, емітованими підприємством, діяльність якого припинено, такі акції не можуть бути об'єктами цивільних прав та не відповідають визначенню цінних паперів, а отже зазначена операція не може спричиняти відповідні зміни у податковому обліку платника податків.

Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

В акті перевірки відповідач зазначає про порушення позивачем вимог пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, оскільки позивачем не включено до складу доходу умовно нараховані відсотки за користування поворотною фінансовою допомогою, отриманої від ЗАТ «Автомобільна група «Віпос» в сумі 423 595,00 грн., в тому числі за II квартал 2010 року в сумі 191 408,00 грн., за III квартал 2010 року в сумі 228 607,00 грн., за IV квартал 2010 року в сумі 3 580,00 грн.

Проте, посилання відповідача на дані норми є протиправними, оскільки податковий орган вказує про порушення, здійснені в 2010 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України. в той час, як до спірних правовідносин слід застосовувати положення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до протоколу чергових загальних зборів акціонерів ЗАТ СК «АКВ Гарант» від 04.04.2008 року № 1-2008 та додатку № 1 до протоколу прийнято рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства до 110 000 000,00 грн. за рахунок збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом додаткового випуску простих іменних акцій загальною номінальною вартістю 10 000 000,00 грн.

На підставі договору від 22.07.2008 року № 01/08ЦП, укладеного між ПрАТ СК «АКВ Гарант» та ЗАТ «Автомобільна група «Віпос», останнім перераховано на користь ПрАТ СК «АКВ Гарант» грошові кошти в загальній сумі 10 000 000,00 грн., які в подальшому було повернуто на розрахунковий рахунок ЗАТ «Автомобільна група «Віпос».

Отримання позивачем коштів від ЗАТ «Автомобільна група «Віпос» за наслідками емісії цінних паперів не є поворотною фінансовою допомогою в розумінні положень пп. 1.22.2 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому у податкового органу відсутні підстави для нарахування товариству податку на прибуток у зв'язку із невключенням умовно нарахованих процентів до валового доходу платника.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, а тому постанова суду першої інстанції про задоволення позову є вірною.

В акті перевірки відповідач стверджує про те, що позивачем у складі задекларованих страховиком витрат від придбання цінних паперів (акцій ПАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11» код ЄДРПОУ 01527436) безпідставно віднесено витрати в розмірі 8 770 000,00 грн., в т. ч. за II квартал 2011 року - 5 000 000,00 грн., за III квартал 2011 року - 2 520 000,00 грн., за IV квартал 2011 року - 1 250 000,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що за період з II кварталу 2011 року по IV квартал 2011 року позивачем придбані акції ПАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11» і їх вартість відповідно до вимог абз. 2 п. 153.8 ст. 158 Податкового кодексу України включалася до складу витрат.

Відносно ПАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11» ухвалою Господарського суду Сумської області від 15.06.2006 року порушено справу № 8/334-06 про банкрутство ВАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11»; ухвалою Господарського суду Сумської області від 16.10.2006 року у справі № 8/334-06 була введена процедура санації ВАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11»; ухвалою Господарського суду Сумської області від 07.03.2013 року порушено справу № 5021/427/12 про банкрутство ВАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11»; постановою Господарського суду Сумської області від 03.06.2013 року у справі № 5021/427/12 було визнано банкрутом ВАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11».

Отже, в 2011 році ВАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11» перебувало в процедурі санації, а процедура банкрутства розпочалася майже через 2 роки з моменту здійснення операцій та формування витрат ПрАТ «СК «АКВ Гарант».

Згідно із копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18.07.2013 року № 687519-687521 в розділі «Відомості про перебування юридичної особи у процесі припинення» зазначено: « 20.06.2013 року, в стані припинення, за судовим рішенням про банкрутство. Судове рішення про визнання юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, 03.06.2013 року, 5021/427/12, Господарський суд Сумської області».

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем правомірно включено до складу витрат вартість акцій ВАТ «Лебединська Спеціалізована колона № 11» в 2011 році, адже Податковий кодексу України не містить вимог про невключення до витрат вартості акцій компанії, яка в майбутньому може бути визнана банкрутом.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що позивачем у складі задекларованих страховиком витрат від придбання векселів у ВАТ «НВО «Композитних матеріалів» на загальну суму 3 632 780,00 грн. та ТОВ «НВК Укрпектин» на загальну суму 13 915 000,00 грн. віднесено витрати та сформовано від'ємний фінансовий результат від операцій за векселями в розмірі 17 547 780,00 грн. за ІІ квартал 2010 року.

Проте, судом першої інстанції встановлено, що зазначені векселі придбані позивачем не в II кварталі 2010 року, а в 2008-2009 роках.

Облік і оподаткування операцій з векселями (як цінних паперів) на момент придбання регулювався п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Порядок формування витрат, визначений Податковим кодексом України, на який посилається відповідач в акті перевірки, не застосовується до спірних відносини по операціям з придбання ПрАТ «СК «АКВ Гарант» векселів у 2008-2009 роках, оскільки набрав чинності з 01.01.2011 року.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.09.2011 року порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «НВО «Композитних матеріалів»

Проте, на момент купівлі позивачем векселів ВАТ «НВО «Композитних матеріалів» не перебувало у стадії процедури банкрутства.

Стосовно стану ТОВ «НВК Укрпектин» судом першої інстанції встановлено, що відповідно до офіційного повідомлення 02.09.2012 року загальними зборами учасників прийнято рішення про припинення (ліквідацію) ТОВ «НВК Укрпектин», тобто значно пізніше, ніж відбувалося придбання позивачем векселів ТОВ «НВК Укрпектин».

Оскільки ані Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» , ані Податковий кодекс України не містили і не містять норми, які б зобов'язували платника податків коригувати валові витрати по цінних паперах в майбутніх періодах, а саме у зв'язку із банкрутством чи ліквідацією емітента цих цінних паперів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність виключення з витрат сум, сплачених за придбання цінних паперів.

Що стосується доводів податкового органу про порушення позивачем п. 1.31 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягає в документальному непідтвердженні витрат, що формують від'ємний фінансовий результат попереднього звітного періоду, суд зазначає наступне. Судом першої інстанцій правомірно відхиленні з посиланням на акт попередньої перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства ЗАТ «СК «АКВ Гарант» за період з 01.04.2008 рок по 31.03.2010 року № 47/22-025/22887185 від 23.07.2010 року, яким підтверджено від'ємний фінансовий результат за операціями з цінними паперами за період, охоплений перевіркою, і в додатку до акта попередньої перевірки в розрахунку фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами ЗАТ «СК «АКВ Гарант» за 2009 рік зазначено в рядку 1 в частині «за даними перевірки» збиток від операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами в сумі 32 779 072,00 грн.

Отже, вказаний результат було правомірно включено до декларації з податку на прибуток за І квартал 2010 року і до наступних декларацій.

Також судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що відповідач, стверджуючи про вказані порушення, не врахував, що термін зберігання документів, що утворюються в процесі господарської діяльності підприємства, встановлено відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 року за № 578/5, яким визначено, що для первинних документів, які фіксують факт виконання господарських операцій (касові, банківські документи, виписки і повідомлення банків, авансові звіти тощо), та договорів господарських та операційних встановлено строк зберігання 3 (три) роки за умов закінчення перевірки податковими органами за відповідний період та відсутність спірних питань, слідчих і судових справ.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність відображення позивачем показника від'ємного фінансового результату попереднього звітного року відповідно до показників додатку «К3» декларації з податку на прибуток за II квартал 2010 року в сумі 32 779 072,00 грн.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності порушень чинного законодавства, за наслідком виявлення яких товариству нарахована пеня, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в позові підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АКВ Гарант» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року у справі № 826/15715/13-а скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2013 року у справі № 826/15715/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак