Постанова

від 15.05.2014 по справі 909/1261/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2014 р. Справа № 909/1261/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Михалюк О.В.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Полігон" від 12.02.14р. №13/02-14

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.01.2014р.

у справі № 909/1261/13

за позовом державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Полігон", м.Івано-Франківськ

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Хамель-Україна", м.Львів

про стягнення заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності від 12.09.2012р.,

за участю представників:

- від позивача - Ільїн С.В.,

- від відповідача - не з'явився,

- від третьої особи - не з'явився.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, роз'яснено.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.01.2014р. у справі №909/1261/13 (суддя Калашник В.О.) позовні вимоги задоволено та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Еко Полігон" на користь державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (надалі - ДП «Укрекоресурси») 365012,46грн. заборгованості за договором оренди від 12.09.2012р.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з оренди індивідуально визначеного рухомого майна - сортувального комплексу МСЛ-1/50. Проте, у зв'язку з тим, що відповідачем не було сплачено орендної плати за весь період оренди цього майна, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Дане рішення оскаржив відповідач, оскільки вважає, що при його прийнятті судом неповно було з'ясовано обставини справ, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Позиція скаржника ґрунтується на тому, що майно, яке є предметом договору оренди від 12.09.2012р., фактично не передавалось у користування відповідачу, що підтверджується договором відповідального зберігання від 12.10.2012р. №2-82, відповідно до якого індивідуально визначене майно було передано позивачем на відповідальне зберігання третій особі - ТзОВ «Хамель-Україна», а також листом ТзОВ «Хамель-Україна» від 13.01.2014р. №0223/2. Скаржник також звертає увагу на те, що на момент підписання актів приймання-передачі до договору оренди, директор відповідача перебував у відпустці, а отже, не мав повноважень на підписання таких документів.

Не погоджуючись із апеляційною скаргою, позивач подав до суду відзив, в якому просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а також зазначив про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача про те, що орендоване майно фактично йому не передавалось.

Відповідач та третя особа явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Вказане підтверджується поштовим повідомленням про вручення третій особі ухвали суду від 05.03.2014р. за її поштовою адресою (а.с. 112, 127 ). Від відповідача поштові відправлення повертались із довідкою ВПЗ із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 113 ), хоча направлялись судом за адресою, яку відповідач зазначив у своїй апеляційній скарзі.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки в справі достатньо матеріалів для розгляду апеляційної скарги по суті, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу без представників відповідача та третьої особи.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

12.09.2012р. між ДП «Укрекоресурси» (орендодавцем) та ТзОВ "Еко Полігон" (орендарем) було укладено договір оренди індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності (надалі - договір оренди), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне індивідуально визначене майно, балансовою вартістю 3325833,33грн., яке належить орендодавцю. Вартість, найменування, характеристика майна зазначаються в додатку №1 до цього договору, який є невід'ємною його частиною (а.с. 14-19 ).

Відповідно до п.3.1 договору, оренда плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995р. Розмір орендної плати зазначається в додатку №1 до цього договору.

Договір оренди був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №12441.

В додатку №1 до договору оренди (а.с. 20 ) сторонами обумовлено, що в оренду передається сортувальний комплекс МСЛ-1/50 в задовільному технічному стані (надалі - майно) та визначено вартість оренди за перший місяць - 28400,00 грн.

06.12.2012р. сторонами було внесено зміни до договору оренди та викладено в новій редакції положення п.5.3 договору щодо порядку внесення завдатку та сплати орендної плати (а.с. 22-23 ).

На виконання договірних зобов'язань, позивач передав відповідачу майно, обумовлене договором оренди, що підтверджується актом приймання-передачі від 11.10.2012р., підписаним посадовими особами сторін та скріпленим відтисками печаток (а.с. 25 ). При цьому, у вказаному акті зазначено інвентарний номер сортувального комплексу МСЛ-1/50 - №104-2506.

27.08.2013р. сторонами було укладено договір про розірвання договору оренди (а.с. 24 ), відповідно до якого ДП «Укрекоресурси» та ТзОВ "Еко Полігон" дійшли згоди про розірвання вказаного договору оренди з 27.08.2013р. У зв'язку із розірванням договору, відповідач повернув позивачу орендоване майно, що підтверджується актом приймання-передачі індивідуально визначеного майна, який був складений та підписаний сторонами 03.09.2013р. (а.с. 26 ).

Оскільки відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати за жоден місяць оренди, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 365012,46грн. заборгованості.

Судова колегія, заслухавши пояснення сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 759, 760 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Пунктом 2.1 договору оренди передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.

Як вбачається із акта приймання-передачі від 11.10.2012р, що підписаний посадовими особами обох сторін, позивач передав відповідачу сортувальний комплекс МСЛ-1/50, інвентарний номер №104-3506.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У додатку №1 до договору оренди сторони визначили розмір орендної плати за перший місяць оренди - 28400,00грн. без ПДВ. Відповідно до п. 3.2, 3.3 договору оренди, нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 5.7 договору оренди встановлено обов'язок відповідача своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Договором від 06.12.2012р. про внесення змін до договору оренди сторони визначили, що починаючи з 01.04.2013р. орендар зобов'язується протягом місяця внести завдаток за квітень 2013р., передбачений цим договором на рахунок орендодавця. Нарахована орендна плата з моменту підписання договору до 31.03.2013р. підлягає сплаті до кінця строку дії цього договору, але не пізніше 03.10.2017р. Після закінчення основного строку договору оренди здійснюється перерахування орендної плати за останній місяць (останні місяці) з урахуванням внесеного орендарем завдатку. У разі порушення орендарем зобов'язання зі сплати орендної плати він має відшкодувати орендодавцю збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір завдатку. Якщо в разі дострокового припинення договору за згодою сторін сума сплачених орендних платежів і завдатку перевищить передбачені договором платежі за період фактичної оренди, то це перевищення розглядається як зайва сума орендної плати.

У зв'язку із розірванням договору оренди з 27.08.2013р., відповідач повернув позивачу орендоване майно згідно акта приймання-передачі від 03.09.2013р.

Таким чином, судом першої інстанції було вірно встановлено, що з жовтня 2012р. у відповідача виник обов'язок здійснювати сплату орендної плати і цей обов'язок припинився після повернення майна у зв'язку із розірванням договору. Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, останній не виконав своїх зобов'язань щодо сплати завдатку та не сплачував орендної плати за весь строк користування майном, внаслідок чого в нього виникла заборгованість перед позивачем.

Відповідно до п.3.8 договору оренди, у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендодавця від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. За ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку суми заборгованості (а.с. 13 ), порядок нарахування якої на вимогу суду апеляційної інстанції був уточнений позивачем та зазначений у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 133-136 ), розмір заборгованості за договором оренди склав 365012,46 грн. Вказана сума розрахована позивачем відповідно до п.п. 3.2, 3.3 договору та додатку №1 до договору та включає інфляційні нарахування та ПДВ. Перевіривши правильність нарахування вказаної суми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її обґрунтованість.

Таким чином, приймаючи до уваги вказані обставини, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Стосовно тверджень відповідача про те, що майно, яке є предметом договору оренди, фактично не передавалось йому в користування, то вони документально необґрунтовані і спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Так, обстоюючи вищевказану позицію, відповідач покликається на договір відповідального зберігання від 12.10.2012р. №2-82, відповідно до якого індивідуально визначене майно було передано позивачем на відповідальне зберігання третій особі - ТзОВ «Хамель-Україна». Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що майно за договором зберігання передавалось третій особі, а відповідно до п.1.2 договору зберігання, така передача відбувається за актом прийому-передачі. Крім того, з договору зберігання не вбачається, що позивач передав третій особі на відповідальне зберігання те ж саме індивідуально визначене майно, яке було надано відповідачу в оренду (сортувальний комплекс МСЛ-1/50, інвентарний номер №104-3506 ). Лист ТзОВ «Хамель-Україна» від 13.01.2014р. №0223/2 не береться судом до уваги, як недопустимий доказ в розумінні ст.34 ГПК України, оскільки обставина приймання-передачі майна повинна підтверджуватись актом приймання-передачі, а не копією листа.

Натомість, в матеріалах справи наявні належним чином завірені копії актів про передачу та про повернення сортувального комплексу МСЛ-1/50 згідно договору оренди індивідуально визначеного рухомого майна від 12.09.2012р. Вказані акти скріплені відбитками печаток сторін та підписані їх представниками, а отже приймаються судовою колегією як належні та допустимі докази передачі відповідачу майна за цим договором, та його наступного повернення орендодавцю.

Щодо доводів скаржника про те, що директор відповідача на момент підписання актів приймання-передачі за договором оренди перебував у відпустці, а отже, не мав повноважень на підписання таких документів, то такі доводи не беруться колегію суддів до уваги, як недостатньо обґрунтовані.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийняте відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.01.2014р. у справі №909/1261/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Полігон" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 19.05.2014р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Михалюк О.В.