Постанова

від 15.05.2014 по справі 910/21157/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2014 р. справа№ 910/21157/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Слівінський А.О.

відповідача - не з'явились

прокуратури - Барілов Д.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екопроф»

на рішення господарського суду м. Києва від 24.02.2014 р.

у справі № 910/21157/13 (суддя - Капцова Т.П.)

за позовом Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екопроф»

про стягнення 96 667,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року Житомирський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України звернувся з позовом в інтересах держави в особі Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» до ТОВ «НВП «Екопроф» про стягнення з нього на користь ДП «Житомирський бронетанковий завод» 96 667,67 грн. пені за неналежне невиконання умов договору № 61510/2 від 15.06.2010 р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.02.2014 р. у справі № 910/21157/13 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «НВП «Екопроф» на користь ДП «Житомирський бронетанковий завод» 96 667,67 грн. пені.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 24.02.2014 р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екопроф» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що пеня стягується лише за прострочення грошового зобов'язання, а оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем щодо розробки науково-технічної продукції є немайнового характеру, тому вимога позивача про стягнення пені за прострочення виконання негрошового зобов'язання є безпідставною.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 р., визначено наступну колегію суддів: головуючий суддя - Буравльов С.І., судді - Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/21157/13, а розгляд справи призначено на 15.04.2014 р.

15.04.2014 р. у судовому засіданні представники сторін та прокурор надали пояснення, в подальшому було оголошено перерву до 15.05.2014 р.

В засідання суду, призначене на 15.05.2014 р., представник відповідача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги, що підтверджується розпискою про оголошення перерви у судовому засіданні, підписаною представником відповідача. Вказаний представник надав свої пояснення у судовому засіданні 15.04.2014 р.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

15.06.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екопроф» (далі - виконавець) та Державним підприємством «Житомирський ремонтно-механічний завод» (далі - замовник), правонаступником якого є Державне підприємство «Житомирський бронетанковий завод», було укладено договір на виконання робіт № 61510/2 від 15.06.2010 р. (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання з виконання робіт по розробці науково-технічної продукції (робочої конструкторської документації (РКД) броньованої ремонтно-евакуаційної машини БТР-ЗБР), яка проводиться у повній відповідності з технічним завданням, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток №1).

Згідно з п. 2.1 договору вартість робіт згідно з цим договором складає 1 266 650,00 грн. Податок на додану вартість 20% - 253 330,00 грн. Сума робіт по договору відповідно до протоколу договірної ціни, який є невід'ємною частиною договору (додаток №3), складає 1 519 980,00 грн., в тому числі ПДВ - 253 330,00 грн.

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що для виконання робіт замовник перераховує виконавцю аванс у розмірі 100 % вартості етапів робіт згідно до протоколу про договірну ціну (додаток №3) та на підставі рахунку - фактури наданого виконавцем, що складає:

- етап № 1 - розробка комплекту РКД корпуса - 607 992,00 грн., в тому числі ПДВ - 101 332,00 грн.

- етап № 2 - розробка комплекту РКД на встановлення спеціального обладнання - 455 994,00 грн., в тому числі ПДВ - 75 999,00 грн.;

- етап № 3 - розробка комплекту експлуатаційної документації - 455 994,00 грн., в тому числі ПДВ - 75 999,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 договору, отримання науково-технічної продукції здійснюється замовником згідно з актом прийому-передачі науково-технічної продукції (НТП).

Як передбачено п. 1.2 договору, зміст і терміни виконання роботи визначаються календарним планом, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток №2).

Календарним планом сторони погодили виконання робіт по договору, відповідно до якого роботи по етапу № 1 повинні бути завершені відповідачем в червні 2011 року, роботи по етапу № 2 - в липні 2011 року, а роботи по етапу № 3 - в серпні 2011 року.

26.03.2012 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої преамбулу договору та п. 7.2 договору «Юридичні адреси та розрахункові рахунки сторін» було викладено в іншій редакції у зв'язку зі зміною реквізитів замовника та виконавця.

24.05.2012 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 2 від 24.05.2012 р. до договору, якою п. 2.3 договору було викладено в наступній редакції:

«2.3 Розрахунки за виконані роботи замовником проводяться на наступних умовах:

- аванс у розмірі 100% вартості етапів робіт № 1 та № 2 згідно календарного плану та на підставі рахунку-фактури, отриманого від виконавця;

- оплата у розмірі 100 % вартості етапів робіт № 3 та № 4 згідно календарного плану після підписання акту приймання-здачі робіт, в строки додатково узгоджені сторонами, на підставі рахунку-фактури, отриманого від виконавця».

24.05.2012 р. додатковою угодою № 2 до договору затверджено скорегований текст календарного плану та протокол № 2 узгодження договірної ціни.

Як вбачається з умов календарного плану, роботи по етапу № 1 на суму 407 992,00 грн. повинні бути виконані відповідачем з серпня 2011 року по травень 2012 року, роботи по етапу № 2 на суму 200 000,00 грн. виконуються з серпня 2011 року по травень 2012 року, роботи по етапу № 3 на суму 455 994,00 грн. виконуються з серпня 2011 року по червень 2012 року, а роботи по етапу № 4 на суму 455 994,00 грн. виконуються з серпня 2011 року по вересень 2012 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що відповідачем не було виконано роботи з розробки та передачі замовнику технічної документації, передбачені етапами № 3 та № 4, в строк, передбачений умовами договору, та прострочено виконання зобов'язання більш як на рік, у зв'язку з чим позивачем було нараховано пеню в розмірі 96 667,67 грн.

Необхідність звернення до суду з позовом в інтересах Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» прокурор обґрунтовує тим, що в даних спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції.

Відповідно до п. 1 та п. 2 статуту Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» дане підприємство є державним комерційним підприємством, створеним на державному майні, а регулювання, контроль та координація діяльності підприємства здійснюється Державним концерном «Укроборонпром» як уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Враховуючи те, що Державне підприємство «Житомирський бронетанковий завод» виконує завдання та функції, покладені на нього державою, тому дії відповідача зачіпають інтереси держави.

Згідно з ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина, зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 1 ст. 887 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Календарним планом, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 2 від 24.05.2012 р., сторони передбачили, що:

- роботи по етапу № 3 на суму 455 994,00 грн. повинні бути виконані відповідачем з серпня 2011 року по червень 2012 року, у термін до 01.07.2012 р.;

- роботи по етапу № 4 на суму 455 994,00 грн. - з серпня 2011 року по вересень 2012 року, а саме у термін до 01.10.2012 р.

Доказів передачі позивачу та прийняття останнім робіт по передачі замовнику конструкторської документації, передбаченої етапом № 3, на суму 455 994,00 грн. у термін до 01.07.2012 р. та етапом № 4 на суму 455 994,00 грн. у термін до 01.10.2012 р. відповідачем суду не надано.

09.08.2012 р. ДП «Житомирський бронетанковий завод» звернулось з листом № 1235 до ТОВ НВП «Екопроф», в якому повідомило останнього про те, що оскільки роботи по етапу № 3 проведені виконавцем не в повному обсязі, тому є підстави для нарахування штрафних санкцій.

01.11.2012 р. замовник повторно звернувся до ТОВ НВП «Екопроф» з аналогічним листом.

У відповідь, 17.09.2012 р. листом № 09-17/1 виконавець повідомив ДП «Житомирський бронетанковий завод», що передача комплектів РКД буде здійснена після оплати заборгованості та підписання актів про здачу-прийняття виконаних робіт.

25.10.2013 р. ДП «Житомирський бронетанковий завод» звернулось з листом № 2176 до ТОВ НВП «Екопроф» з вимогою погасити заборгованість та сплатити пеню у розмірі 96 667,67 грн.

Оскільки у встановлений в договорі строк роботи в повному об'ємі виконані не були, у позивача виникло право на нарахування пені з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконане, а саме з 01.07.2012 р. з суми 455 994,00 грн. по етапу № 3 та з 01.10.2012 р. з суми 455 994,00 грн. по етапу № 4.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Враховуючи строк позовної давності щодо зобов'язання з передачі технічної документації етапу № 3, позивач нарахував пеню за період з 01.11.2012 р. по 31.03.2013 р. та етапу № 4 з 01.10.2012 р. по 31.03.2013 р.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Колегією суддів було здійснено перерахунок пені нарахованої позивачем та встановлено, що розмір пені за період з 01.11.2012 р. по 31.12.2012 р. з суми 455 994,00 грн. складає 27 812,58 грн. та за період з 01.11.2012 р. по 31.03.2013 р. з суми 455 994,00 грн. розмір пені складає 68 855,09 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 96 667,67 грн. є обґрунтованою, розмір її перевірений судом, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору.

Стосовно доводів скаржника про те, що пеня стягується лише за прострочення грошового зобов'язання, а оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем щодо розробки науково-технічної продукції є немайнового характеру, тому вимога позивача про стягнення пені за прострочення виконання негрошового зобов'язання є безпідставною, колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У відповідності до положень п. 5 «Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр.» від 01.04.2012 р., виходячи із положень ч. 2 ст. 231 ГК України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Як вбачається з п. 1 та п. 15 статуту Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод», позивач є державним комерційним підприємством, створеним на державному майні. Майно підприємства є державною власністю і закріплене за ним на праві господарського відання.

Таким чином, Державне підприємство «Житомирський бронетанковий завод» є суб'єктом господарювання державного сектора економіки.

Оскільки факт порушення виконання відповідачем строків виконання зобов'язання підтверджується наявними матеріалами справи, тому позивач має право на нарахування пені в порядку ч. 2 ст. 231 ГК України.

Стосовно доводів скаржника про те, що саме позивач не вчиняв дій по виконанню свого обов'язку з отримання продукції, а тому підстави для передачі виконаної науково-технічної продукції у відповідача відсутні, колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з п. 3.1 договору передача оформленої в установленому порядку документації, що розробляється згідно цього договору здійснюється із супровідними документами виконавця.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що виконавець передає замовнику розроблену робочу документацію в трьох примірниках, в тому числі 2 на папері та 1 прим. в електронному вигляді, формат ТІFF або JРЕG, на компакт-дисках. Номенклатура та обсяг документації, яка передається, визначена календарним планом робіт.

Відповідно до п. 3.5 договору при завершенні робіт етапу виконавець передає замовнику акт здавання-приймання науково-технічної продукції з додатком до нього наукової, технічної та іншої документації, передбаченою цим договором.

Таким чином, обов'язок по передачі виконаної науково-технічної продукції покладено саме на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 96 667,67 грн. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення господарського суду м. Києва від 24.02.2014 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екопроф» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екопроф» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 24.02.2014 р. у справі № 910/21157/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/21157/13 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та прокурору.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран