Ухвала

від 03.04.2014 по справі 0670/4935/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2014 р. м. Київ К/800/29722/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 0670/4935/12

за позовом Приватного підприємства «Техномолпром»

до Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської

області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Техномолпром» (надалі також - позивач, ПП «Техномолпром») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень від 16 червня 2011 року №0001062301, яким підприємству збільшено податок на додану вартість за основним платежем 553333,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 грн., а також від 2 вересня 2011 року №001502301 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 318888,00 грн., у тому числі: 318887 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16 червня 2011 року № 0001062301 та від 2 вересня 2011 року № 001502301.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від16травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області залишено без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У судове засідання 3 квітня 2014 року сторони явку уповноважених представників не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомленні належним чином. За таких обставин, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2011 року №0001062301, яким ПП «Техномолпром» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 553334,00 грн., з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 20 травня 2011 року № 1023/23-0/03112857/010, про порушення позивачем вимог частини 5 статті 203, частин1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів з ТОВ «АТП-Центр», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, та підпунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України, тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року в сумі 553333 грн.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як слідує з обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «АТП - Центр» укладено договір купівлі - продажу транспортних засобів від 21 січня 2011 року № 11/01/28.

На підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, які були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «АТП -Центр».

При цьому, в ході розгляду справи відповідачем на підставі належних та допустимих доказів не доведено, що господарська діяльність між позивачем та його контрагентом була спрямована на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

За таких обставин, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкове повідомлення-рішення від 16 червня 2011 року №0001062301 прийнято відповідачем без законних підстав, а, відтак, воно підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 2 вересня 2011 року № 001502301, яким ПП «Техномолпром» було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 318888 грн., то судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для його прийняття стали висновки відповідача про порушення позивачем вимог пунктів 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, що зафіксовано у акті перевірки від 17 серпня 2011 року № 1397/23-0/03112857/0100. Вказані висновки ґрунтуються на тому, що позивач не визначив умовне постачання таких товарів і необоротних активів та не нарахував податкові зобов'язання з ПДВ, виходячи із звичайної ціни, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання за січень 2011 року на 352602 грн.

Відповідно до пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати подання заяви про анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Тобто, у разі анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість особа зобов'язана визнати умовний продаж за наявності всіх умов, наведених у вказаній нормі.

Так, однією із обов'язкових умов виникнення в особи обов'язку визнати умовне постачання таких товарів й необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів є анулювання її реєстрації як платника податку з ініціативи самого платника податків, оскільки положення пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України визначають, що платник податку повинен визнати умовне постачання товарів та необоротних активів й нарахувати податкові зобов'язання не пізніше дати подання заяви про анулювання його реєстрації як платника податку, тобто платник податків повинен анулювати реєстрацію як платника податків добровільно.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення начальника ДПІ у Житомирському районі № 4/29-0 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, ПП «Техномолпром» 25 січня 2011 року анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість на підставі підпункту «ж» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, у зв'язку з відсутністю юридичної особи за місцезнаходженням.

Тобто реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Техномолпром» анульовано з ініціативи податкового органу.

Також в ході розгляду справи, відповідачем не надано доказів щодо того, що підприємство на час подання декларації з ПДВ за січень 2011 року отримало від ДПІ повідомлення щодо анулювання свідоцтва ПДВ; відсутні докази, коли саме стало відомо позивачу про скасування його свідоцтва платника податку на додану вартість.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 2 вересня 2011 року № 001502301 прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки у позивача не виникло обов'язку визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення сторонам, які беруть у участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко