Рішення

від 13.05.2014 по справі 922/714/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2014 р.Справа № 922/714/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Карчевської Д.Л.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Руский Стандарт", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ne Vi", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 103 247,83 грн. за участю представників сторін:

позивача - Трєтіна О.М. за довіреністю № 07-80-14 від 26.03.2014 року,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк Руский Стандарт", м. Київ (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ne Vi", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 103 247,83 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за Договором поставки №17/04/12 від 17.04.2012 року, в частині повної та своєчасної поставки обумовлених договором товару, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст.ст. 11, 525, 526, 527, 530, 549, 610, 655, 662, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 265, 267 Господарського кодексу України, просить суд стягнути з відповідача на користь позивач суму основного боргу в розмірі 82 940,50 грн., 20307,33 грн. неустойки та судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.03.2014 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 31.03.2014 року о 12:00 годині.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Харківської області від 31.03.2014 року №551, у зв'язку хворобою судді Ольшанченко В.І., призначено повторний автоматичний розподіл справи. Автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу призначено для розгляду судді Бураковій А.М.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.03.2014 року розгляд справи було відкладено на 22.04.2014 року о 11:15 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.04.2014 року розгляд справи було відкладено на 13.05.2014 року о 11:45 годині.

Представник позивача в призначене судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 82 940,50 грн., 20307,33 грн. неустойки та судові витрати. Надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення № 6102212974128. Проте, до господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 15177), відповідно до якого проти суми основного боргу в розмірі 82 940,50 грн. не заперечує, проте заперечує проти нарахування 20307,33 грн. неустойки, зазначаючи при цьому на те, що заборгованість відповідача, яка виникла за Договором перед позивачем не є грошовою, а й звідси відсутні будь-які законні підстави нараховувати позивачем неустойку за кожний день прострочення виконання не грошового зобов'язання, з урахуванням чого просить суд в задоволенні позову в частині стягнення неустойки в розмірі 20 307,33 грн.

Наданий відповідачем відзив був прийнятий судом до розгляду, досліджений та долучений до матеріалів справи.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх нез'явлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

17 квітня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Руский Стандарт» (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ne Vi» (постачальник, відповідач) було укладено договір поставки №17/04/12 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцеві за його замовленням у зумовлені Договором строки товар (Товар), а Покупець зобов'язується в свою чергу прийняти та оплатити вартість Товару. Замовлення Покупця на поставку партії Товару оформляється у вигляді заявки, встановленої Договором форми, що підписується обома сторонами Договору.

Згідно з 3.1. Договору, кількість товару та його специфікація, що підлягає поставці згідно цього Договору, визначаються у відповідних Заявках.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що строки поставки товару та його монтажу визначається у відповідній заявці, але можуть складати не більше 10 календарних днів з моменту отримання авансу.

Відповідно до п. 8.1. Договору, оплата вартості Товару здійснюється в наступному порядку: 50% вартості Товару, вказаної у відповідній заявці на поставку Товару, Покупець оплачує протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання ним виставленого Постачальником рахунку на підставі підписаної сторонами відповідної заявки (п. 8.1.1. Договору); решту у розмірі 50% вартості, вказаної у відповідній заявці, Покупець сплачує протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання ним від Постачальника рахунку, виставленого після поставки Товару за відповідною заявкою на підставі відповідних первинних документів (накладних, актів виконаних робіт тощо) (п. 8.1.2. Договору).

Судом встановлено, що позивачем було здійснено замовлення на поставку товару на загальну суму 166341,50 грн., про що свідчать заявки №10 від 13.02.2013 р., №12 від 13.02.2013 р., №13 від 13.02.2013 р., №16 від 13.02.2013 р., №17 від 13.02.2013 р., №19 від 13.02.2013 р., №22 від 13.02.2013 р., №23 від 13.2.2013 р., №24 від 13.02.2013 р., які містяться в матеріалах справи. (акр. с. 20-28)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивачем було сплачено 50 % вартості товару у розмірі 82 940,50 грн. на підставі наступних документів: 7635,50 грн. згідно із заявкою №10 від 13.02.2013 р., на підставі рахунку-фактури №СФ-0000021 від 13.02.2013 р.; 6010,00 грн. згідно із заявкою №12 від 13.02.2013 р., на підставі рахунку-фактури №СФ-0000023 від 13.02.2013 р.; 5546,50 грн. (із розрахунку взаємозаліку: 6007,00 грн. - 460,50 грн.) згідно із заявкою №13 від 13.02.2013 р., на підставі рахунку-фактури №СФ-0000024 від 13.02.2013 р.; 10703,00 грн. згідно із заявкою №16 від 13.02.2013 р., на підставі рахунку-фактури №СФ-0000027 від 13.02.2013 р.; 9301,50 грн. згідно із заявкою №17 від 13.02.2013 р., на підставі рахунку-фактури №СФ-0000028 від 13.02.2013 р.; 10220,00 грн. згідно із заявкою №19 від 13.02.2013 м, на підставі рахунку-фактури №СФ-0000030 від 13.02.2013 р.; 13036,50 грн. згідно із заявкою №22 від 13.02.2013 р., на підставі рахунку-фактури №СФ-0000033 від 13.02.2013 р.; 6431,50 грн. згідно із заявкою №23 від 13.02.2013 р., на підставі рахунку-фактури №СФ-0000034 від 13.02.2013 р.; 14056,00 грн. згідно із заявкою №24 від 13.02.2013 р., на підставі рахунку-фактури №СФ-0000035 від 13.02.2013 р., про що свідчать меморіальні ордери, які містяться в матеріалах справи (арк.с. 29-46).

Проте, матеріали справи свідчать та не спростовано відповідачем у наданому відзиві на позовну заяву, відповідач суму в розмірі 82 940,50 грн., в якості авансу 50 % вартості товару отримав, проте, товар обумовлений сторонами у заявках не поставив. Сума заборгованості в розмірі 82 940,50 грн. підтверджується також і складеним та підписаним між сторонами Актом взаємозаліку розрахунків від 16.08.2013 року (арк.с. 50) та Актом звірки взаємних розрахунків на термін з 01.11.2012 року по 16.08.2013 року (арк.с. 81).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи 09.07.2013 року позивачем було направлено відповідачу претензію (вих. № 17/3-05-3589 від 08.07.2013 р.) про сплату неустойки в розмірі 40070,67 грн. за порушення строків поставки, передбачених п.4.1. Договору. Проте, відповіді на претензію відповідачем не надано.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення заборгованості в сумі 82 940,50 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку в розмірі 20 307,33 грн. нараховану за період з 27.02.2013 року по 14.01.2014 року.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.9.1. Договору у випадку порушення Постачальником строків, поставки Товару, встановлених Договором, останній сплачує на користь Покупця неустойку в розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується неустойка, від загальної вартості непоставленого Товару, за кожен день затримки.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши нарахування неустойки, суд зазначає, що з урахуванням п.4.1. Договору, позивачем не вірно визначено період з якого починається прострочення, а саме, таке нарахування повинно здійснюватись з 02.03.2013 року (строк поставки не можуть складати більше 10 календарних днів з моменту отримання авансу, а аванс був отриманий відповідачем 20.02.2013 року), а не як зазначено позивачем 27.02.2013 року.

Окрім того, нарахування неустойки, згідно розрахунку позивача, перевищує встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України 6 місячний строк нарахування, тому, суд, приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки нарахований за період з - 27.02.2013 р. по 14.01.2014 року, тому, виходячи з вищевикладеного, задоволенню підлягає сума неустойки в розмірі 12 154,32 грн., в частині стягнення 8 153,01 грн. суд відмовляє, у зв'язку з невірним нарахуванням.

Стосовно посилань відповідача на те, що заборгованість відповідача, яка виникла за Договором перед позивачем не є грошовою, а й звідси відсутні будь-які законні підстави нараховувати позивачем неустойку за кожний день прострочення виконання не грошового зобов'язання, суд зазначає, що такі посилання відповідача спростовуються умовами Договору та не відповідають діючому законодавству, а тому не заслуговують навіть на увагу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ст.ст. 11, 525, 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ne Vi", м. Харків (61072, м. Харків, проспект Леніна, буд. 48, кв. 49, ідентифікаційний код 32948977) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Руский Стандарт» ( 04107, м. Київ, вул. Половецька, 3/42, п/р 35193027 в ПАТ «Банк Руский Стандарт», в м. Києві, Код банку 380418, ідентифікаційний код 34186061) суму основного боргу в розмірі 82940,50 грн., неустойку в розмірі в розмірі 12 154,32 грн., суму судового збору в розмірі 1901,90 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення неустойки в розмірі 8 153,01 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 19.05.2014 р.

Суддя А.М. Буракова

922/714/14