Постанова

від 18.08.2014 по справі 922/714/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2014 р. Справа № 922/714/14

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Лакізи В.В., судді Пуль О.А.,

при секретарі Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Кухаренко В.В. - за довіреністю від 16.07.2014р. №07-201-14;

від відповідача - Михальов В.А. - за довіреністю від 30.04.2014р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ne Vi», м. Харків (вх. № 1384Х/2)

на рішення господарського суду Харківської області від 13.05.2014р.

у справі № 922/714/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Банк Руський Стандарт», м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ne Vi», м. Харків

про стягнення заборгованості в розмірі 103 247,83 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.05.2014р. у справі №922/714/14 (суддя Буракова А.М.) в позові відмовлено частково; стягнуто з ТОВ "Ne Vi" на користь ПАТ "Банк Руский Стандарт" суму основного боргу в розмірі 82940,50 грн., неустойку в розмірі в розмірі 12154,32 грн., суму судового збору в розмірі 1901,90 грн.; в частині стягнення неустойки в розмірі 8153,01грн. відмовлено.

Рішення суду з посиланням на ст.ст. 509, 530, 610, 626, 662, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 216, 217, 230, 232 ГК України мотивоване тим, що матеріалами справи доведено факт здійснення позивачем оплати 50% вартості товару та не передання йому товару у визначений строк, і відповідно, порушення ТОВ «Ne Vi» умов договору поставки від 17.04.2012р. №17/04/12. В частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення пені в сумі 8153,01грн. рішення суду мотивоване тим, що позивачем невірно визначений період нарахування пені за несвоєчасну поставку товару відповідно до п.9.1 договору поставки та ст. 232ГК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ne Vi» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.05.2014р. у справі №922/714/14 в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 12154,32 грн. та судового збору у розмірі 74,90 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказує на те, що пункт 9.1 договору поставки 17/04/12, у якому передбачено сплату неустойки у розмірі 0,1 % від загальної вартості непоставленого товару за кожен день затримки, не відповідає вимогам цивільного законодавства, оскільки ця неустойка має ознаки пені, а пеня сплачується лише за прострочення грошового зобов'язання. На думку відповідача, заборгованість, яка виникла за договором поставки, не є грошовою, а отже відсутні правові підстави нарахування пені.

У відзиві на апеляційну скаргу від 04.07.2014р. ПАТ «Банк Руский Стандарт» заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить рішення місцевого господарського суду від 13.05.2014р. у справі №922/714/14 залишити без змін як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що Господарський кодекс України не містить жодних обмежень щодо визначення господарських санкцій та допускає абсолютну домовленість сторін щодо виду та суті штрафних санкцій, у відповідача виник обов'язок сплатити неустойку у зв'язку з невиконанням умов договору, на підставі п.9.1 договору поставки від 17.04.2012р., який укладений між сторонами, а отже судом правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення неустойки.

Розпорядженням секретаря судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2014р. у зв'язку з відпусткою судді Гетьмана Р.А. для розгляду справи №922/714/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Лакізи В.В., судді Пуль О.А. (а.с.175).

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.05.2014р. у справі №922/714/14 в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 12154,32 грн. та судового збору у розмірі 74,90 грн. з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду Харківської області від 13.05.2014р. у справі №922/714/14 законним та обґрунтованим, а вимоги апеляційної скарги -безпідставними.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

17.04.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Руский стандарт» (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ne Vi» (постачальником) укладений договір поставки №17/04/12, згідно з п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцеві за його замовленням у зумовлені договором строки товар, найменування, асортимент, ціна та технічні характеристики якого визначені сторонами в додатках №1,2, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується в свою чергу прийняти та оплатити вартість товару. Замовлення покупця на поставку партії товару оформляється у вигляді заявки згідно форми, погодженої сторонами у додатку №3 до цього договору (а.с.13-15).

Відповідно до п.1.2 цього договору постачальник, на умовах, викладених в договорі, зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується у свою чергу прийняти та оплатити вартість товару.

У п.2.1 договору зазначено, що поставка товару здійснюється на умовах DDР у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС 2010.

Право власності на поставлений товар переходить в момент отримання товару від постачальника та підписання сторонами видаткової накладної (п.2.2 договору).

Згідно із п.3.1 даного договору, кількість товару та його специфікація, що підлягає поставці згідно цього договору, визначаються у відповідних заявках.

Пунктом 4.1 цього договору передбачено, що строки поставки товару та його монтажу визначається у відповідній заявці, але можуть складати не більше 10 календарних днів з моменту отримання авансу.

Відповідно до п. 8.1 договору поставки розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковій формі в наступному порядку: 50% вартості товару, вказаної у відповідній заявці на поставку товару, покупець оплачує шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання ним відповідного рахунку, що виставляється постачальником після підписання відповідної заявки та до поставки товару за такою заявкою. У разі дострокового розірвання договору поставки постачальник зобов'язується повернути отриманий аванс в десятиденний термін з моменту отримання повідомлення про дострокове розірвання договору. Решту у розмірі 50% вартості товару, вказаної у відповідній заявці, покупець оплачує шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання ним відповідного рахунку, що виставляється постачальником після поставки товару, що підтверджується шляхом підписання сторонами відповідних первинних документів (накладних, актів виконаних робіт та інше).

У п.9.1 даного договору, встановлено, що за порушення строків поставки та строків гарантійного ремонту товару, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується неустойка, від загальної вартості непоставленого, несвоєчасно поставленого товару, за кожен день затримки. В додатку №3 до договору поставки від 17.04.2012р. №17/04/12 визначена форма заявки на поставку товару (а.с.18).

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Банк Руский Стандарт» здійснено замовлення на поставку товару на загальну суму 166341,50грн., що підтверджується заявками на поставку товару від 13.02.2013р. №10,№12,№13,№16, №17,№19, №22, №23, №24 (а.с.20-28) та не заперечується сторонами спору. Вказані заявки за своєю формою відповідають додатку №3 до договору поставки від 17.04.2012р. №17/04/12.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ne Vi» (відповідач у справі) виставило позивачу наступні рахунки-фактури від 13.02.2013р.: №СФ-0000021 на суму 7635,50грн. згідно заявки №10; №СФ-0000023 на суму 6010,00 грн. згідно із заявкою №12; №СФ-0000024 на суму 6007грн., згідно заявки №13; №СФ-0000027 на суму 10703грн. згідно заявки №16, №СФ-0000028 згідно із заявкою №17 на суму 9301,50грн., № СФ-0000030 згідно із заявкою №19 на суму 10220грн., №СФ-0000033 згідно із заявкою №22 на суму 13036,50грн., №СФ-0000034 згідно із заявкою 23 на суму 6431,50грн., № СФ-0000035 згідно заявки №24 на суму 14056грн. (а.с.29-37).

На виконання п. 8.1 договору поставки ПАТ «Банк Руский Стандарт» на підставі вищевказаних рахунків-фактур сплачено 50 % вартості товару у розмірі 82940,50грн., про що свідчать меморіальні ордери від 20.02.2013р.: №3903581, Ф№3903577, №3903576, №3903590, №3903584, №3903588, №3903592, №3903580, №3903593 (а.с.38-46). 08.07.2013р. позивачем надіслано на адресу відповідача претензію, у якій він зазначає, що ним сплачено авансові платежі у відповідності до підписаних заявок. Проте, постачальником не виконані взяті на себе зобов'язання , у зв'язку з чим ПАТ «Банк Руский Стандарт» просить сплатити йому неустойку у розмірі 40070грн. (а.с.47).

16.08.2013р. між позивачем та відповідачем складений та підписаний акт взаєморозрахунків, згідно якого зобов'язання ТОВ «Ne Vi» з виконання робіт по доставці та монтажу фрейм-лайтів згідно договору поставки від 17.04.2012р. №17/04/12, після взаємозаліку зменшились на 31638грн. і складають 82940,50грн. (а.с.50).

Оскільки, за твердженнями позивача, відповідач свої зобов'язання з поставки товару за договором від 17.04.2012р. № 17/04/12 не виконав, ПАТ «Банк Руский Стандарт» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення 82940,50грн. розміру авансового платежу, здійсненого за договором поставки та 20307,33грн. неустойки (а.с.3-6).

Відзивом від 12.05.2014р. ТОВ «Ne Vi» погодилось із порушенням ним прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки від 17.04.2012р. та не здійсненням поставки товару згідно з підписаними сторонами заявками. Проте, заперечив проти нарахування неустойки, оскільки неустойка визначена у договорі поставки, носить ознаки пені, яка може нараховуватись виключно за порушення грошових зобов'язань. Однак, у ТОВ «Ne Vi» не виникало грошових зобов'язань перед ПАТ «Банк Руский Стандарт» (а.с.112-114).

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.05.2014р. у справі № 922/704/14 частково задоволено позов; стягнуто з ТОВ "Ne Vi" на користь ПАТ "Банк Руский Стандарт" суму основного боргу в розмірі 82940,50 грн., неустойку в розмірі в розмірі 12154,32 грн., суму судового збору в розмірі 1901,90 грн.; в частині стягнення неустойки в розмірі 8153,01грн. відмовлено з підстав, викладених вище (а.с.119-124).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення передоплати за договором поставки від 17.04.2012р.№17/04/12 та неустойки.

Спірні правовідносини сторін виникли з виконання договору поставки від 17.04.2012р. №17/04/12 і регулюються умовами цього договору, нормами ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

За приписами частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 267 ГК України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Невиконання продавцем свого обов'язку своєчасно поставити товар у визначені строки є порушенням взятих на себе зобов'язань, що спричиняє правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 8.1 договору поставки від 17.04.2012р., розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковій формі в наступному порядку: 50% вартості товару, вказаної у відповідній заявці на поставку товару, покупець оплачує шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання ним відповідного рахунку, що виставляється постачальником після підписання відповідної заяви та до поставки товару за такою заявкою.

На виконання пункту 8.1 договору поставки позивачем перераховано на рахунок відповідача 82940,50грн. - 50% вартості товару, вказаного у заявках від 13.02.2013р. на поставку товару, що підтверджується меморіальними ордерами від 20.02.2013р., актом взаємозаліку розрахунків від 16.08.2013р. та представниками сторін.

Частиною 1 статті 35 ГПК України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем передоплати за договором від 17.04.2012р. на підставі заявок та отриманих рахунків-фактур.

У пункті 4.1 договору поставки передбачено, що строки поставки товару та його монтажу визначаються у відповідній заявці, але можуть складати не більше 10 календарних днів з моменту отримання авансу.

Однак, відповідач своїх зобов'язань, визначених у п.4.1 договору поставки, не виконав та не поставив товар, вказаний у заявках на поставку товару від 13.02.2013р., що також не заперечується сторонами спору, а отже вказані обставини не підлягають доказуванню в розумінні статті 35ГПК України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 693ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Можливість обрання певного визначеного варіанту правової поведінки боржника є виключним правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою, тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.11.2011р .

Враховуючи можливість обрання позивачем способу захисту своїх порушених прав, який не може бути обмежений судом чи бажанням іншої сторони, позовні вимоги ПАТ «Банк Руский Стандарт» в частині стягнення здійсненої попередньої оплати за договором від 17.04.2012р. №17/04/12 є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються відповідачем, ні у відзиві на позовну заяву, а ні в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення неустойки за несвоєчасну поставку товару, оскільки вона носить характер пені відхиляються судовою колегією Харківського апеляційного господарського суду за безпідставністю з наступного.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Як зазначалось вище, ТОВ «Ne Vi» в порушення умов п.4.1 договору поставки від 17.04.2012р. не виконав прийняті на себе зобов'язання та не поставив товар, визначений у заявках на поставку товару від 13.02.2013р.

Частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, України,суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

При цьому названа норма не визначає, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, строки виконання якого порушені.

У частині 4 статті 231ГК України зазначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Стаття 549 ЦК України визначає поняття штрафу на пені. Господарський кодекс України називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів.

Частина 3 статті 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо ж за умовами договору обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у частині 1 статті 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

У пункті 9.1 договору поставки встановлено, що за порушення строків поставки та строків гарантійного ремонту товару, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується неустойка, від загальної вартості непоставленого, несвоєчасно поставленого товару, за кожен день затримки.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Таким чином, сторони у договорі поставки погодили можливість стягнення штрафних санкцій у вигляді неустойки за неналежне виконання зобов'язань щодо поставки товару, що не суперечить вимогам чинного законодавства та стягнення такого виду штрафних санкцій не є пенею у розумінні статті 549 ЦК України.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що, не може бути підставою відмови у задоволенні позовних вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, оскільки неустойка (визначена сторонами у договорі поставки від 17.04.2012р.) не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України.

За порушення ТОВ «Ne Vi» прийнятих на себе зобов'язань кредитор просить стягнути з боржника неустойку за несвоєчасну поставку товару за період з 27.02.2013р. по 14.01.2014р. у сумі 20307,33грн.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем період нарахування штрафних санкцій визначений без урахування вимог статті 232 ГК України, що відповідно призвело до необґрунтованого його розрахунку, у зв'язку з чим судом правомірно відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення неустойки у розмірі 8153,01грн. та визнано обґрунтованими вимоги ПАТ «Банк Руский стандарт» в частині стягнення неустойки за несвоєчасну поставку товару, з урахуванням вимог пункту 4.1 договору поставки, у сумі 12154,32грн.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача не заперечував проти розрахунку неустойки, а посилався лише на неможливість її стягнення з підстав, спростованих вище.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-яких інших доводів, з якими б апелянт пов'язував необґрунтованість рішення місцевого господарського суду, в апеляційній скарзі та в судовому засіданні представником скаржника не наведено.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 13.05.2014р. у справі № 922/714/14 - без змін.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - ТОВ «Ne Vi».

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101, п.1 ч.1 ст.103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ne Vi» залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Харківської області від 13.05.2014р. у справі №922/714/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повний текст постанови складений 12.08.2014р.

Головуючий суддя Бородіна Л.І.

Суддя Лакіза В.В.

Суддя Пуль О.А.