Постанова

від 16.06.2009 по справі 3/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/20

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.06.2009                                                                                           № 3/20

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Євсікова О.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнє підприємство "Агробудкомплект"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 10.03.2009

 у справі № 3/20 (суддя  

 за позовом                               Приватне виробничо-комерційне підприємство "Ніко-Центр"

 до                                                   Дочірнє підприємство "Агробудкомплект"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 122932,34 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства „Агробудкомплект” заборгованості за виконані роботи в сумі 114.707,20 грн. за договором № 27 на виконання робіт від 11.08.2008 р., а також  про стягнення пені в сумі 8.225,14 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.03.2009 р. у справі № 3/20 (далі – Рішення  суду) позов задоволено стягнуто з Дочірнього підприємства „Агробудкомплект" (м. Чернігів, проспект Миру, б.243, код ЄДРПОУ 32832326) на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства „Ніко-Центр" (м. Чернігів, вул. Кільцева, буд. 3, код ЄДРПОУ 22826634 ) 114.707,20 грн. основної заборгованості, 8.225,14 грн. пені, 1.229,32 грн. державного мита та 118 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник стверджує, що:

- відповідач не був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що позбавило його можливості надати докази виконання свого зобов'язання та відсутності поточної заборгованості;

- позивачем не було надано будь-яких банківських документів, щодо сплати заборгованості та залишку боргу;

- позивачем грубо порушено вимоги ст.ст. 6, 7, 8 ГПК України щодо порядку пред'явлення претензії, строку її розгляду та повідомлення про результати її розгляду;

- вимога про сплату пені не повинна була задоволена судом, оскільки в позовній заяві не дотримано вимог ст. 6 Господарського процесуального Кодексу України щодо надання розрахунку суми претензії, а саме не зазначено, з якого і по який час нараховувалась пеня, і не подано доказів стосовно розміру облікової ставки НБУ за вказаний період.

Також скаржник стверджує, що місцевий суд неправильно застосував вимоги ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України стосовно встановлення терміну (строку) виконання боржником свого зобов'язання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2009 р. розгляд апеляційної скарги був призначений на 06.05.2009, про що усі учасники судового процесу були повідомлені належним чином.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.05.2009 р. Новікова М.М. у зв'язку з виробничою необхідністю та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків передано для здійснення апеляційного провадження у даній справі колегії у складі головуючого судді Євсікова О.О., суддів Борисенко І.В., Шипка В.В.

Представник відповідача (апелянта) у судове засідання 06.05.2009 р. не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.05.2009 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.06.2008 р.; витребувано у позивача оригінали для огляду та належним чином засвідчені копії (до матерів справи) актів прийняття робіт, посилання на які містяться у справі, а також детальний розрахунок пені в розрізі вказаних актів з урахуванням ати їх підписання, настання моменту оплати виконаних робіт та часткової оплати робіт відповідачем; зобов'язано відповідача (апелянта) додатково обґрунтувати вимоги апеляційної скарги з урахуванням фактичних відносин, що склалися з позивачем, обсягів виконаних та оплачених робіт, обставин прийняття виконаних робіт; надати всі наявні докази на підтвердження заперечень на позов.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 р. Новікова М.М. у зв'язку із закінченням повноважень судді Євсікова О.О. та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків передано для здійснення апеляційного провадження у даній справі колегії у складі головуючого судді Шипка В.В., суддів: Борисенко І.В. (доповідач), Скрипки І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 16.06.2009 р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 р. Новікова М.М. у зв'язку із виробничою необхідністю (зайнятістю судді Скрипки І.М. у розгляді інших справ, перебуванням судді Шипка В.В. у відпустці) та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків передано для здійснення апеляційного провадження у даній справі колегії у складі головуючого судді Євсікова О.О. (доповідач), суддів: Борисенко І.В., Лосєва А.М.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Відповідач (апелянт) своїми процесуальними правами не скористався, у судове засідання 16.06.2009 р. не з'явився, будь-яких заяв або клопотань від апелянта до суду на час судового засідання не надходило. Поштові повідомлення про отримання сторонами ухвали про призначення апеляційної скарги до розгляду з повідомленням про час та місце судового розгляду містяться в матеріалах справи.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти її задоволення з підстав, якими обґрунтовано позов.

Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 11.08.2008 р. між сторонами у справі було укладено договір на виконання робіт № 27.

Відповідно до п. 1.1, п. 1.2 зазначеного договору замовник (відповідач) доручає, а виконавець (позивач) зобов'язується виконати якісно у відповідності до кошторисної документації, будівельних нормам і правил внутрішні електромонтажні роботи на будівництві Житлового будинку на 80 кв. з офісними приміщеннями, розташованого за адресою: вул. Червоногвардійська, 3-В в м. Чернігові у відповідності до умов цього Договору. Замовник (відповідач) зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її вартість.

На виконання умов договору № 27 від 11.08.2008 р. позивачем були виконані електромонтажні роботи, що підтверджується актами приймання виконаних  підрядних  робіт, які  підписані  сторонами  у  справі  та завірені їх печатками.

Відповідно до п. 2.2 вищезазначеного договору розрахунок за Договором здійснюється замовником (відповідачем) впродовж 10-ти банківських днів з дати підписання акта приймання виконаних робіт.

До матеріалів справи долучено акт № 1 за серпень 2008 року на суму 45.912,35 грн., рахунок-фактуру № СФ-0000009 від 03.09.2008 р. на суму 45.912,00 грн.

На підставі вказаних документів відповідачем було сплачено лише 25.000,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 788 від 12.09.2008 р. Таким чином сума боргу відповідача склала 20.912,00 грн.

До матеріалів справи також долучено акт б/н за вересень 2008 року на суму 65.720,40 грн., рахунок-фактуру № СФ-0000011 від 01.10.2008 р. на суму 65.720,40 грн.

Кошти на підставі вказаного акта та  рахунку-фактури відповідачем не сплачувались, відповідно, сума його боргу склала 65.720,40 грн.

До матеріалів справи також долучено акт № 1 за жовтень 2008 року на суму 38.074,80 грн., рахунок-фактуру № СФ-0000014 від 31.10.2008 р. на суму 38.074,80 грн.

На підставі вказаних документів відповідачем було сплачено лише 10.000,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 948 від 10.11.2008 р. Таким чином, сума боргу відповідача склала 28.074,80 грн.

Відповідач не надав суду належних доказів виконання свого зобов'язання з повної оплати виконаний і прийнятих робіт.

За таких обставин загальна сума заборгованості підприємства за виконані електромонтажні роботи становить 114.707,20 грн., що підтверджується матеріалами справи, актом звірки взаєморозрахунків станом на 26.01.2009 р., підписаного сторонами та завіреного їх печатками.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.  Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови договору від 11 серпня 2008 року № 27, а також вимоги ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, відповідно яких зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексу, інших актів законодавства.

Відповідно п. 2.4 договору № 27 від 11.08.2008 р. за просрочку оплати за виконані роботи замовник (відповідач) виплачує виконавцю (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, починаючи з першого дня.

З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача пені.

Колегія суддів погоджується з підставністю стягнення суми пені, але вважає її розмір невірним, оскільки судом першої інстанції було допущено помилки при перевірці розрахунку позивача, в якому неправильно визначені: дати початку нарахування пені, кількість днів прострочення і, відповідно, суми пені за періодами (з урахуванням часткової оплати відповідачем заборгованості).

Як підтверджено матеріалами справи, заборгованість відповідача:

- з 18.09.2008 по 01.10.2008 складає 20.912,00 грн., подвійна облікова ставка – 2 х 12%, кількість днів прострочення – 14, відповідно сума пені – 192,51 грн.;

- з 02.10.2008 по 15.10.2008 – 20.912,00 грн. (2 х 12%) / 365 х 14 = 192,51 грн.;

- з 16.10.2008 по 31.10.2008 – 86.632,40 грн. (2 х 12%) / 365 х 17 = 911,42 грн.;

- з 01.11.2008 по 10.11.2008 – 86.632,40 грн. (2 х 12%) / 365 х 10 = 569,64 грн.;

- з 11.11.2008 по 14.11.2008 – 76.632,40 грн. (2 х 12%) / 365 х 5 = 201,55 грн.;

- з 15.11.2008 по 29.01.2009 – 114.707,20 грн. (2 х 12%) / 365 х 76 = 5.732,22 грн.

Таким чином, загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, складає 7.799,85 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача за розгляд справи судом першої інстанції підлягає стягненню (пропорційно до розміру задоволених вимог) 1.225,07 грн. державного мита та 117.59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм  внутрішнім  переконанням, що ґрунтується а всебічному, повному і об'єктивному  розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,  керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені апелянтом, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Так, у матеріалах справи міститься копія претензії позивача на суму основного боргу розмірі 114.707,20 грн. та суму пені у розмірі 7.745,52 грн. Позивачем також надано докази направлення її відповідачу – поштове повідомлення про вручення відправлення № 286519 (а.с. 11).

При цьому колегія суддів відзначає, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 р. у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Кампус Коттон  клаб” щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124  Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист.

Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та  споживач  має  право  на захист своїх прав і законних інтересів.  Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання  повністю  або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів  інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;  відновлення  становища, яке існувало  до  порушення  прав  та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі;  відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право не може бути обмежене.

Також не заслуговує на увагу твердження відповідача про те, що він не був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що позбавило його можливості надати докази виконання свого зобов'язання та відсутності поточної заборгованості.

Матеріалами справи підтверджено, що під час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 10.03.2009 р. директор відповідача – гр. Кравець В.М. був присутнім у судовому засіданні, про що зазначено в протоколі судового засідання від 10.03.2009 р. та у вступній частині рішення суду першої інстанції.

Матеріали справи не містять підтверджень того, що відповідачем подавались зауваження на протокол судового засідання від 10.03.2009 р.

В ході розгляду апеляційної скарги позивачем не надано доказів на підтвердження сплати спірної заборгованості.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для даної справи під час її нового розгляду в межах, визначених Вищим господарським судом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга, з урахуванням заявлених в ній апеляційних вимог та з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 3/20 від 10.03.2009 р. підлягає зміні в частині стягнення пені, а саме її розміру, а також розміру судових витрат, що підлягають компенсації позивачеві за рахунок відповідача.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені апелянтом при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Агробудкомплект” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.03.2009 р. у справі №3/20 змінити, виклавши абзаци перший та другий резолютивної частини рішення у такій редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства „Агробудкомплект" (м. Чернігів, проспект Миру, б. 243, код ЄДРПОУ 32832326) на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства „Ніко-Центр" (м. Чернігів, вул. Кільцева, буд. 3, код ЄДРПОУ 22826634 ) 114.707,20 грн. основної заборгованості, 7.799,85 грн. пені, 1.225,07 грн. державного мита та 117,59 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.”.

3. В решті  Рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.03.2009 у справі № 3/20 залишити без змін.

4. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Чернігівської області.

5. Матеріали справи № 3/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді